7.1. Поняття кредитної системи. Складові елементи кредитної системи

Розвиток товарного виробництва сприяв розвитку кредитних відносин. Поступово вони ускладнювалися і складалися у певну субординаційну сукупність, яка відіграє важливу роль у розвитку суспільного виробництва.

У широкому розумінні кредитна система — це сукупність відносин, що складаються в процесі акумуляції тимчасово вільних коштів держави, господарюючих суб'єктів і населення, та їхнього використання на умовах терміновості, повернення і платності. Однак у практиці кредитну систему визначають більш вузько, пов'язуючи її з системою кредитно-фінансових установ.

Процес встановлення кредитної системи почався з появою кредиту, а він виник, як відомо, у сиву давнину. Однак цілісна кредитна система склалася значно пізніше, вже в період високорозвиненого капіталізму, коли кредит став важливою ланкою в механізмі суспільного виробництва.

В історії встановлення кредитної системи особливе місце займає Англія. Саме в цій країні в XIX ст. було сформульовано високорозвинену, багатофункціональну мережу кредитних установ, що стала зразком для багатьох інших країн.

2. Складові елементи кредитної системи. Основні напрями її розвитку*

Кредитна система в кожній державі має свою особливість, що відбивають специфіку організації суспільного виробництва в його конкретних історичних умовах. Однак у цілому кредитні системи країн з високорозвиненою ринковою економікою мають багато спільного. Як правило, до своєї структури вони включають банківську систему і систему небанківських кредитних установ.

Банківська система функціонально призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і видачі кредитів. Крім того, банки обслуговують розрахунки між господарюючими суб'єктами і надають їм і населенню різні послуги, перелік котрих зазвичай регламентується законодавством країни.

Небанківські кредитні установи ( їх ще називають парабанками) утворюють другу ланку кредитної системи. Система цих установ представлена інвестиційними компаніями і фондами, страховими компаніями, пенсійними фондами, довірчими товариствами, Кредитними союзами і ломбардами.

Окрім ланки цієї системи, наприклад, довірчі (трастові) товариства або компанії, виникли ще в період раннього середньовіччя. Поява більшості інших належить до початку XX ст..

Так, парабанки залучають не тільки ті кошти населення , які воно розміщує з метою отримання на них прибутку, а й кошти, призначені для страхування життя, майна і т.ін. (страхові компанії) або для досягнення певного пенсійного забезпечення в майбутньому (пенсійні фонди). Разом з тим окремі структурні елементи небанківських кредитних установ беруть майно, кошти або цінні папери юридичних та фізичних осіб в управління (довірче товариство). Кошти, що накопичуються небанківськими кредитними установами для цілей страхування або для пенсійного забезпечення найчастіше використовуються для купівлі цінних паперів (акцій, облігацій), які випускають господарюючі суб'єкти або держава.

Обидва рівні кредитної системи тісно пов'язані між собою. Взаємозв'язок між ними регулюється законодавством кожної країни і тому має ряд особливостей, але при всьому цьому завжди зберігається головне — чільна роль центрального банку в банківській системі та всій кредитній системі в цілому.

У сучасній ринковій економіці кредитна система відіграє важливу роль і постійно знаходиться в розвитку.

Основні напрями її розвитку такі:

— Посилення концентрації банківського капіталу, що становить ядро кредитної системи;

• Універсалізація діяльності кредитних установ. Одночасно в середині ціх установ посилюється спеціалізація на одній або декількох операціях;

• Зростання ролі держави в організації функціонування всієї кредитної системи. Ці процеси притаманні всім країнам з ринковою економікою. Проте в кожному конкретному випадку вони можуть бути різними як за масштабами, так і за тим значення, яке вони мають для економіки держави. Але певна універсальність цих тенденцій вимагає їх ретельного вивчення і використання набутого в передових країнах досвіду.