Створення чоловічого іміджу

Вдалий імідж полягає зовсім не в тім, що люди помітять ваш відмінний костюм або захопляться вашими годинниками. Суть у тім, що навколишні насамперед помітять вас і при цьому навряд чи потім згадають, як ви були одягнені. У них залишиться в пам'яті лише враження, що ви виглядали дуже привабливо.

Ваш вигляд, ваш одяг, ваші манери скажуть людям багато чого про вас ще до того, як вони вступлять із вами в особистий контакт.

Для того щоб ваш імідж був діючий, він повинен бути цілісним. Враження, справлене вами, повинне виражати, хто ви насправді. Якщо ви не здатні виправдати очікування, ваш імідж звалиться як картковий будиночок. Однак це не виходить, що ви не в змозі виправити свої недоліки, про існування яких ви знаєте. Якщо вам, приміром, запланований публічний виступ, ви можете підготуватися до нього. Якщо ваш одяг непоказний на вид, ви можете навчитися одягатися зі смаком і виглядати елегантніше. Удалий імідж підкреслить максимум того, що є у вас позитивного, додасть вам більше впевненості в собі, в своїх силах і можливостях.

Сучасні дослідження показують, що імідж або підвищує, або руйнує шанси знайти роботу, не говорячи вже про просування на ній. Потрапити у вузьке коло обраних на престижні посади можуть лише ті, чий зовнішній вигляд відповідає певним вимогам.

Найважливішими засобами позитивного іміджу вважаються комунікативні здатності (уміння гарно виступити, написати діловий лист, провести переговори по телефону). У порядку значимості далі випливають охайність і гарні манери. По тому, як людина одягнена, взута, причесана, можна судити про її інтелектуальні, ділові професійні якості.

Імідж - невіддільна частина будь-якої організації. Що приходить на розум при словах "імідж підприємства або фірми"? Товарний знак. Але крім знаку існує ще багато інших форм його вираження: інформаційні брошури, рекламні проспекти, фірмові конверти. У сучасному конкурентному середовищі, коли компанії пропонують рівноцінні кваліфіковані послуги або вироби, проводять однаково точні й детальні бухгалтерські операції, пропонують комп'ютерні послуги, відмінності між ними зводяться до відмінностей між співробітниками - тільки вони можуть підвищити рівень іміджу й реальність задумів і можливостей компанії. Ваш вигляд насамперед може підказати замовникам, що ваша компанія являє собою "щось", що ваші твердження про неї, про її вироби або послуги відповідають дійсності, а якщо мова йде про ваших людей - справи йдуть ще краще.

Керівники, у першу чергу, повинні виглядати професійно, а це означає: носити сині або сірі костюми, а не зелені або бордові. Однобортні піджаки можна носити розстебнутими, вони набагато зручніші двобортних і при цьому непогано виглядають.

Ніщо не виглядає так респектабельно, як темно-синій костюм. Перевага традиційного темно-синього костюма ще й у тім, що він не привертає уваги, тобто його можна носити кілька днів підряд і люди не помітять цього, особливо якщо міняти сорочки й краватки щодня.

Якщо вам хочеться виглядати досить офіційно, віддайте перевагу двобортному костюму.

Другий традиційний "підприємницький" колір - темно-сірий. Він справляє більш м'яке враження, чим темно-синій. До нього йдуть сорочки не тільки білого, але й пастельно-блакитний, рожевий і фіолетовий кольори.

Вимога до костюма нетрадиційних кольорів – має вам личити. Чорний костюм доречний лише в трьох випадках - весілля, похорон, важливий прийом.

Кожному чоловіку варто мати сорочки різних кольорів для різного роду заходів. Кращими кольором вважається білий. Сорочки пастельних тонів варто вибирати особливо ретельно - вони повинні майже не відрізнятися від білих, бути лише із тонким відтінком інших кольорів.

При виборі сорочки варто звернути особливу увагу на те, щоб вона добре сиділа. Якщо комір тісний, то ви купили сорочку не того розміру. Якщо комір занадто вільний - те ж саме. Між коміром і шиєю повинен міститися вказівний палець вашої руки.

Краватка повинна відповідати коміру сорочки. Коли краватка зав'язана, куточки коміра не повинні відставати. Якщо вузол виглядає занадто великим або занадто малим, то це означає, що краватка з невідповідного матеріалу або не тієї ширини.

Елегантні сорочки не мають нагрудних кишень. Навіть якщо на сорочці є кишеня, ніколи не користуйтеся ним.

Якщо вірити Фрейду, то краватка персоніфікує чоловічий початок, відбиває вашу індивідуальність, тому чоловік повинен вибирати його сам.

Ширина краватки повинна поєднуватися з відворотами на піджаці, а своїм візерунком і розміром - з вашою фігурою. Великим чоловікам личать більше виразні малюнки й більш широкі краватки. Тендітним варто уникати великих вузлів і широких краваток.

Туфлі, як і краватка, указують на суспільний статус їхнього власника. Туфлі зі шнурівкою виглядають солідно, і багато хто вважають їх єдино можливими для ділової людини.

Мокасини не протипоказані, але лише в тому випадку, якщо вони прості стилем й виготовлені з першокласної шкіри.

Класичний кольори туфель - чорний, але можливі варіанти залежно від пори року й часу дня. Однотонні темні носки повинні відповідати кольоровій гамі штанів або туфель. Білі шкарпетки неприпустимі в робочому гардеробі ділової людини.

Годинники із пластику чи армованої гуми, які постійно дзвонять, на яких стільки всього "навернено", що й час іноді буває важко визначити, аж ніяк не сприяють вашому іміджу.

Найбільш елегантні - класичні механічні годинники зі стрілками, на шкіряному ремінці або металевому браслеті.

Ручки. Чоловіки до них небайдужі, на відміну від жінок, і завжди звертають увагу чим пишуть інші.

Рекламними ручками користуйтеся тільки наодинці. Ділові папери підписуйте автоматичними ручками - тим самим ви підкреслите, що уважно прочитуєте кореспонденцію й відповідаєте за те, що підписуєте. Від руки написаний вступ і висновок у вашій переписці, як і від руки приписане "спасибі", у наш час комп'ютерів і факсів клієнти й замовники дуже цінують.

Портфель (дипломат) - друга річ після костюма, що говорить про те, хто ви (яке ваше положення або посада). Портфелі (дипломати) виготовляються з різних матеріалів, але єдино прийнятним матеріалом, що виражає положення процвітаючої ділової людини, є шкіра: чорна, жовта, темно-червона, темно-синя або темно-зелена.

Шкіряні папки придатні лише для внутрішнього користування й часом виражають незначність статусу їхнього власника.

Отже, респектабельна зовнішність, уміння поводитися й уміння себе піднести повинні відповідати вашій внутрішній сутності, і тоді успіх буде забезпечений у всіх ваших ділових починаннях.

Питання 2 . Зовнішній вигляд підприємця

Специфіка підприємницької діяльності висуває досить високі вимоги до зовнішнього вигляду її учасників. Зовнішній вигляд ділової людини - це перший крок до успіху, образно кажучи, костюм потенційного партнера є кодом, який свідчить про рівень надійності і респектабельності.

У книзі "Ключі від влади" У. Сорлбі пише: "Не існує, певно, іншої такої сфери людської діяльності, де б наш стан і спосіб життя виявлялися так відверто, як у нашій манері подавати себе оточуючим через свій одяг... Від того, як ви вирішите себе "упакувати", буде залежати, чи слухатимуть вас інші люди, чи зможете ви керувати ними, а то й вертіти за своїм бажанням". Рокфеллер, наприклад, розпочав свій бізнес з того, що придбав собі на останні гроші дорогий костюм і став членом гольф-клубу.

Охайний, зі смаком одягнений, підтягнутий - це образ ділової людини. Справа не у вишуканості смаку, секрет в іншому - зовнішність такої людини свідчить про вимогливість до себе й повагу до інших.

Слід пам’ятати, що зовнішній вигляд та манери завжди привертають увагу. Тому стежте за собою. Головне почуття міри як в одязі, так і в поведінці. Будь-яке відхилення від прийнятих норм роздратовує оточуючих і "працює" проти вас. Намагайтеся не бути занадто гучним та заповзятим або навпаки тихим і байдужим.

Звертайте увагу на враженням, яке ви справляєте на оточуючих.

• Класичний костюм бізнесмена

Зовнішній вигляд бізнесмена, його одяг є одним із важливих елементів його успішної діяльності. Як не дивно, сучасний діловий світ консервативний у питаннях моди, тому своєму гардеробу слід приділити певну увагу.

Як і в інших професійних групах, у підприємців виробився певний стереотип щодо одягу. В офісі та на офіційних зустрічах є необхідним діловий костюм, обов’язковим елементом якого є піджак. Відповідно до моди або смаку він може бути однобортним, двобортним, бажано класичного силуету. Костюм може бути одноко­льоровим, смугастим чи картатим без контрастів.

Останнім часом став популярним так званий "американський" стиль: піджак і брюки різні за кольором. Це дуже зручно, але бажано, щоб піджак не був яскравим: зеленим, червоним - це прерогатива клубного стилю.

На ділові переговори рекомендується одягати однокольорові костюми сірого, темно-сірого, темно-синього кольорів. Найбільш розповсюдженим є костюм-двійка, але допускається костюм-трійка.

Колір та фактура тканини піджака або костюма змінюється залежно від пори року: літом кольори світліші, а тканина тонша, ніж зимою. Чорний костюм призначений тільки для урочистих заходів.

Нижній ґудзик піджака ніколи не застібається. Всі інші в офіційній обстановці обов’язково мають бути застебнуті. Танцюють теж лише у застебнутому піджаку. Розстебнути його, за правилами етикету, можна, коли сидять за столом або у глядацькій залі. Знімати _п)_д7*<ак на офіційних заходах можна тільки після того, як це зробив _гос( іодар, почесний гість - словом, перша особа на прийомі. У гостях мда^на зняти піджак, не очікуючи, коли це зробить господар, Однак _вихована людина завжди спитає на це дозволу.

Решта компонентів одягу підбирається під костюм. Особлива увага приділяється краватці.

• Краватка

Так склалося, що про вміння чоловіка одягатися судять у першу чергу по краватці та сорочці.

Правило підбору дуже просте: краватка повинна гармоніювати за кольором із костюмом, сорочкою або бути контрастною. Наприк­лад, до смугастого, картатого тощо костюму личить однокольорова краватка, до однокольорового костюму - краватка з візерунком.

Якщо сорочка однокольорова (крім білої), бажано, щоб краватка поєднувалася з нею за кольором. У всіх інших випадках краватка має бути темніша за сорочку і світліша за піджак.

Готуючись до ділових переговорів, краще одягти сіру, синьо- червону, темно-бордову краватку. За кольором чи візерунком крават­ки можна дізнатися про характер чи настрій партнера: червоний візерунок на темному фоні свідчить про впевненість, цілеспрямова­ність; сині, темно-коричневі краватки з вкрапленнями червоного та смарагдового кольору вказують на доброзичливість, готовність до співробітництва; сірі підкреслюють розважливість. Яскраво-червоні краватки виражають експресивність, деяку непослідовність. Поєд­нання яскраво-червоного кольору з жовтим свідчить про схильність до ризику, наполегливість у обстоюванні власної точки зору. Дуже яскрава краватка з авангардним малюнком створює певний емоційний тиск, іноді може дратувати співрозмовника. Дуже елегантний вигляд створює комплект краватки та носовика (кінчик якого виглядає з нагрудної кишені).

До вечірнього темного костюму пасує шовкова краватка. Кра- ватку-метелик одягають тільки на офіційні заходи, а чорну крепову краватку одягають на похоронну чи поминальну церемонії.

Краватку не прийнято одягати до спортивної, вовняної сорочки або сорочки, що носять навипуск.

Ширина краватки, як правило, має бути прямо пропорційна розміру піджака (чим ширше у плечах чоловік, тим ширша краватка). Краватка не повинна звисати нижче поясу. Класичним є, коли краватка трохи не доходить до поясу брюк.

І головне, краватка повинна бути зав’язана охайно і правильно.

• Сорочка

Одягати різнокольорові або дуже темні сорочки до ділового костюму не рекомендується. Ідеальною вважається біла сорочка. В інших випадках бажано, щоб сорочка гармоніювала за кольором із піджаком та краваткою.

Журнал "Мосіеі оГ іЬе 8еазоп" рекомендує дотримуватися таких правил: носити сорочки з коротким рукавом під піджак не рекомендується, оскільки вважається елегантним, якщо манжети сорочки виглядають із-під рукава (приблизно на два сантиметри). Хоча, звісно, коли на градуснику 35...40° С, природно одягти сорочку із короткими рукавами, ніж бути у костюмі і постійно витирати піт.

Треба пам’ятати, що ні гармонійне поєднання кольорів, ні сама краща та дорога сорочка не справить гарного враження, якщо вона брудна. Свіжість сорочки - головна ознака гарного тону.

Костюм підприємця не буде повним, якщо не згадати про взуття, шкарпетки та деякі аксесуари.

Універсальним за кольором вважається чорне взуття. Воно пасує до будь-якого костюма. Влітку до світлого костюма можна одягти світле взуття, але в жодному разі не сандалії. Спортивне взуття: кросівки, кеди, капці до костюма одягати не слід. Лаковані черевики на тонкій підошві одягають зі смокінгом чи фраком. І звичайно, взуття має бути чистим й охайним.

Шкарпетки підбирають під колір брюк або взуття, вони не повинні бути яскравими. Білі шкарпетки одягають тільки під спортивне взуття.

В ідеалі шкарпетки мають бути темніші за брюки і світліші за взуття. Довжина шкарпеток теж має значення: вони повинні бути на стільки довгими, щоб не було видно голе тіло, якщо закинути одну ногу на іншу. Бажано, щоб головний убір гармоніював із верхнім одягом. Капелюхи навесні та влітку носять світлі, восени і взимку - темні.

Шарф, рукавички треба підбирати за кольором до решти одягу. Класичним поєднанням є, коли головний убір, взуття і рукавички, однакові за кольором.

Що стосується чоловічих прикрас (каблучки, годинника, запонок, браслета, шпильки до краватки), то тут правило одне "все гаразд до міри". Не слід шокувати своїх партнерів великою кількістю прикрас. Україна належить до європейського ділового стилю, тому надмірна кількість прикрас не схвалюється. Необхідно пам’ятати, що носовик, яким ви користуєтеся, треба тримати у кишені брюк. Не можна, щоб із кишень виглядала ручка, олівець, гребінець, окуляри тощо, кишені не повинні випинатися.

Треба пам’ятати, що кожний вид діяльності, кожна ситуація потребує певного одягу. У діловому костюмі не дуже зручно бути на пікніку, а в ресторані - у спортивному одязі.

Зовнішній вигляд ділової людини доповнює зачіска. Звичайно, все залежить від індивідуальних смаків, однак охайна зачіска і чисте волосся мають бути завжди

Питання 3 . Зв”язки з громадськістю (ПР) як засіб формування позитивного іміджу організації

Зв’язки з громадськістю є обов’язковим атрибутом соціальної практики будь-якої зацікавленої у своєму успіхові організації, неминучі вони у функціонуванні, зміцненні позицій на ринку серйозного підприємниц­тва. Першими до цієї думки дійшли політики, а термін «паблік рілейшнз» запровадив президент США Томас Джефферсон у своєму посланні Конгресу (1870).

Паблік рілейшнз (англ. риЬІІс геїаііоп (РЯ) — зв'язки з громад­ськістю) — управлінські дії зі встановлення і підтримання взаємо­вигідних відносин між організацією і громадськістю, від настроїв і міркувань якої залежить успіх чи неуспіх цієї організації.

Сформувавшись як елемент політичної практики, ПР з часом утвердився в економічній сфері, передусім у менеджменті й маркетингу.

Підприємці завжди переймалися зв’язками з гро­мадськістю. На початку XX ст. такі зв’язки пов’язува­ли з намаганнями захиститися від надмірної уваги журналістів, органів державного регулювання. З цією метою підприємці практикували викладення власної версії подій і проведення «контратак», покликаних впливати на громадську думку та запобігти небажаним для бізнесу змінам у суспільстві.

Після Другої світової війни зв’язки з громадськістю передбачали не просто вплив організації на навколишнє середовище, а й двостороннє спілкування з ним, зацікав­лені взаємозв’язки. Сучасна концепція зв’язків із гро­мадськістю полягає в налагоджуванні інформаційного обміну, взаємодії і взаєморозумінні між організацією та громадськістю. Такі зв’язки є важливою складовою со- ціально-культурних технологій з метою позиціювання організації в суспільстві. ПР активно використовується як могутній засіб формування іміджу, репутації органі­зації, що належать до найцінніших її активів.

Поступово утверджується ПР і в діяльності суб’єктів вітчизняної політики та економіки. Найчастіше ПР-ак- ції пов’язані з вирішенням ситуативних проблем або є своєрідною формою захисту позицій організації в кон­фліктних ситуаціях, зокрема у боротьбі за власність. Однак ПР-акції не можна ототожнювати з рекламними кампаніями підприємств, спрямованими на розширен­ня цільової аудиторії споживачів, тобто на збільшення обсягів продажу. Концептуальна форма донесення ін­формації, яка формує позитивний імідж організації в навколишньому середовищі, принципово відрізняється від форми донесення рекламних даних, оскільки вона апелює до загальнолюдських цінностей, має соціальну спрямованість, відображає філософію організації. Ме­тою цієї інформації є не збільшення продажів, а форму­вання у ділових партнерів і споживачів довіри до орга­нізації, її продукції і послуг. Потреба виробничо-госпо­дарської організації в таких акціях виникає тоді, коли її керівництво чітко усвідомлює, що без цілеспрямова­ної діяльності з просування продукту в цільові аудито­рії неможливо досягнути бажаного результату.

Останнім часом у політичному, діловому житті нерід­ко використовують «брудні» технології конкурентної бо­ротьби, які мають на меті нав’язування негативної, ча­сом нічим не підтвердженої інформації про конкурентів. Такі дії отримали назву «чорний піар», який зарекомен­дував себе ефективним інструментом маніпулювання сві­домістю світоглядно, політично, економічно незрілих і нерозбірливих людей. Поступово в суспільній думці ут­верджується негативне ставлення до такої практики, ви­робляється здатність розрізняти «чорні» ПР-технології. Від них почали відмовлятися у конкурентній боротьбі представники ділових кіл, різко знижується «привабли­вість» таких технологій і в політичній сфері.

Нині вітчизняний ПР перебуває на стадії становлен­ня: більшість організацій поки що власними методами, на свій розсуд намагаються проводити відповідні кам­панії. На ринку утверджуються і перші професійні ПР- агентства, які проводять ПР-кампанії і ПР-акції на за­мовлення виробничо-господарських організацій, зде­більшого запозичуючи методи з-за кордону. Однак не всі заходи, які ефективні в зарубіжних країнах, адек­ватно сприймаються нашим населенням. Тому слід очі­кувати появи вітчизняного ПР із самобутніми методами його проведення, орієнтованими на ментальність насе­лення України.

Технологія формування позитивного іміджу організації

Діяльність у сфері ПР багатьох організацій є важли­вим компонентом їх стратегії розвитку, мобілізації внутрішніх ресурсів, реалізації своїх можливостей і пе­реваг у конкурентній боротьбі. Ця діяльність не може бути спонтанною, спорадичною, хаотичною, вона перед­бачає чітке дотримання послідовності окремих опера­цій (рис. 10.1).

В організаціях, які усвідомлюють необхідність і важливість формування власного позитивного іміджу в навколишньому середовищі, функціонують спеціальні служби зв’язків із громадськістю, завданням яких є аналіз її відносин із зовнішнім середовищем, розроблен­ня та реалізація заходів, які б зміцнювали, розвивали ці відносини, робили їх ще привабливішими.

Аналіз зовнішнього середовища організації. Його розпочинають з визначення змісту і спрямованості та­ких основних груп інтересів у зовнішньому середовищі:

1. інтересів ділових партнерів (постачальників, ін­весторів, конкурентів, потенційної робочої сили);

2. інтересів споживачів (покупців);

3. інтересів державних органів управління;

4. громадських інтересів (засобів масової інформа­ції, громадських організацій тощо).

Значення груп інтересів для організації залежить від конкретних ситуацій, внаслідок чого її відносини з носіями цих інтересів постійно змінюються. Представ­ники цих груп інтересів у своїй сукупності формують громадську думку щодо конкретної організації. Ця думка є значно масштабнішим феноменом, ніж простий набір позицій, яких дотримується на певний момент визначена кількість осіб. Стосовно конкретної організа­ції вона може бути нейтральною, позитивною або нега­тивною. Спеціалісти з ПР повинні з’ясувати, глибоко проаналізувати причини виникнення кожної з них.

Нейтральне ставлення представників зовнішнього середовища до організації не може бути підставою для самозаспокоєння, адже воно часто і швидко переростає у негативне, що може бути наслідком допущених орга­нізацією помилок або виникнення нових груп інтересів, або зміни векторів інтересів таких груп.

Важливо знати, на чому вибудовується позитивне ставлення до організації. Адже нерідко його основою є не переконаність представників зовнішнього середови­ща у значущості її діяльності, а усвідомлення вигідності такого ставлення для представників певних груп інтере­сів, усвідомлення ризиковості боротьби з організацією, якщо ці сили не відчувають себе достатньо могутніми.

Найбільше повинна тривожити організацію нега­тивна громадська думка, яка може бути породжена та­кими причинами:

• недостатня поінформованість носіїв зовнішніх ін­тересів щодо діяльності організації;

• проблеми, що виникли в організації;

• вороже ставлення певних представників зовніш­нього середовища до організації.

Маючи певність, що негативна громадська думка сформувалася внаслідок недостатньої поінформованості зовнішнього середовища, необхідно перейти до наступ­ного етапу.

Аналіз політики зв’язків організації із зовнішнім се­редовищем.

У процесі такого аналізу потрібно з’ясувати:

1. Чи функціонує і наскільки ефективна політика зв’язків організації із зовнішнім середовищем?

2. Чи передбачає ця політика диференційовану орі­єнтацію на різнорідні інтереси у зовнішньому середови­щі організації?

3. Які питання є предметом інформаційної експансії організації у зовнішньому середовищі (внутріорганіза- ційні, господарські, суспільні, екологічні тощо)?

Об’єктивна інформація щодо діяльності організації з цих питань дає змогу побачити реальний стан справ, відповідно скоригувати її мету, зосередити інтелекту­альні, організаційні, фінансові ресурси на найактуаль­ніших проблемах.

Водночас необхідно проаналізувати систему моніто­рингу зовнішнього середовища, тобто кількість, якість, оперативність інформації, яку організація відстежує і відповідно використовує у своїй роботі.

Виявлення проблем і загроз для діяльності орга­нізації. Вороже ставлення представників зовнішнього середовища неминуче спричинить певні проблеми і загрози для організації. Виникають вони і внаслідок неправильних дій організації всередині і поза її межа­ми. Загрозливими можуть бути дії різних груп інтере­сів, однак найпроблемнішими для організації є дії конкурентів, спрямовані на послаблення її ринкових позицій або на формування в суспільстві негативної думки про неї.

У відносно закритих системах проблеми виникають раптово, а про їх виникнення сигналізує кризовий стан організації. За цих умов працівники служб ПР викону­ють функцію пожежних. Однак завданням служб ПР є запобігання виникненню кризових ситуацій шляхом сво­єчасного виявлення проблем організації у зовнішньому середовищі. Чим раніше вдається побачити ці проблеми, тим легше їх розв’язати. Ефективний моніторинг ситуа­ції сприяє фіксуванню проблем ще на етапі зародження чуток, доки вони не набули поширення і не стали части­ною сприйняття організації зовнішнім середовищем. Як­що зробити цього не вдалося, організація зіштовхується з проблемою — ситуацією, яка ускладнюватиме, уне­можливлюватиме досягнення її цілей.

Виявлення і розв’язання проблеми є складним і ба- гатоетапним процесом (рис. 10.2).

Рис. 10.2. Загальна схема виявлення та розв’язання проблем організації в навколишньому середовищі

Кожен з етапів передбачає відповідні процедури, іг­норування яких ускладнює вироблення об’єктивних оцінок проблемної ситуації, моделювання й організації дій щодо її подолання.

Виникнення проблеми в діяльності організації. Об’єктивною підставою для появи негативних суджень щодо справ в організації є виникнення в її діяльності ре­альних проблем. Поява таких висловлювань можлива за умови, що організація має чітко сформульовані й формалізовані цілі, які є критерієм для виникнення й оцінювання подібних суджень.

Наявність груп у зовнішньому середовищі з негатив­ною або нейтральною позицією щодо організації стиму­лює до утворення проблемної (проблемних) групи, яка (які) здійснює дії, наведені на рисунку 10.1. Проблемну групу формують як матричний підрозділ з фахівців ПР-служби та інших служб організації. Її очо­лює перший керівник або його заступник. Якщо ситуація надзвичайно складна, до проблемної групи також залуча­ють менеджерів із кризових ситуацій — фахівців, що спе­ціалізуються на управлінні організаціями в стані кризи.

Формулювання проблеми. Для того щоб з’ясувати, а потім і вирішити проблему, необхідно словесно її сфор­мулювати. Цей етап у практиці ПР часто називають формулюванням (ідентифікацією) проблеми. За змістом формулювання проблеми є коротким резюме про ситуа­цію, яка склалася. Опис ситуації здійснюють за такими характеристиками:

• що є джерелом стурбованості?

• де виникла проблема, яка спричинила ситуацію?

• коли це стало проблемою?

• кого стосується проблема або хто перебуває під її впливом?

• як ця проблема стосується причетних до неї лю­дей (хто зацікавлений або незацікавлений у її виник­ненні)?

• чому ця проблема хвилює організацію і громад­ськість?

Сформулювавши проблему, не можна вважати, що її одразу можна вирішити або знайти засоби впливу на осіб (організації), зацікавлених в її виникненні. На­приклад, проблема може бути сформульована так: «За останні півроку реалізація екологічно безпечних видів продукції, у виробництво яких ми вклали значні кош­ти, відбувається зі стійким щомісячним скороченням на 3—5 % . Подібна продукція фірм-конкурентів, яка не досягає наших екологічних параметрів, реалізується стабільно ». У цьому формулюванні проблеми ще немає ніяких планів, кроків, дій щодо її вирішення. Для цьо­го необхідно здійснити відповідний ситуаційний аналіз.

Ситуаційний аналіз. Аналіз ситуації передбачає от­римання системних даних про ситуацію. В практиці ПР це називається «скласти збірник фактів», тобто систе­матизувати інформацію у формі документів. «Збірник фактів» складається з двох розділів: «Внутрішні чинни­ки» і «Зовнішні чинники».

У розділі «Внутрішні чинники» систематизують до­кументи, які відображають пов’язані з проблемною ситуацією організаційну політику, процедури та дії. Часто негативна для організації зовнішня реакція є на­слідком оцінок, відносин і дій посадових осіб всередині організації, процесів, які в ній відбуваються. Інформа­ція про внутрішні чинники виникнення і перебігу проб­лемної ситуації повинна містити:

• Загальні положення, в яких відображені цілі і завдання організації, аналіз їх впливу на проблему, що виникла, а також на можливість спричинення виник­нення проблеми.

• Списки і короткі характеристики посадових осіб організації, які причетні до проблеми.

• Статистика праці і заробітної плати стосовно задія- них у проблемній ситуації осіб.

• Загальні положення і процедури організаційної політики, які стосуються проблемної ситуації.

• Опис програм випуску продукції, яка стала пред­метом проблемної ситуації.

• Висловлювання провідних посадових осіб органі­зації щодо проблемної ситуації.

• Концептуальне бачення організацією проблемної ситуації.

• Перелік засобів комунікативного зв’язку органі­зації із зовнішнім середовищем.

Така інформація необхідна проблемній групі, і чим швидше вона її отримає, тим більша ймовірність ус­пішного подолання проблемної ситуації. За винятком деяких конфіденційних даних (наприклад, про заро­бітну плату) ця інформація повинна бути доступною і для ЗМІ. Відкритість організації в проблемній ситуації стимулює співчуття і підтримку журналістів. Іноді си­туаційний аналіз внутрішніх чинників дає змогу вирі­шити проблему.

У розділі «Зовнішні чинники» аналізують позитивні

і негативні чинники за межами організації, звертаючи особливу увагу на виникнення і перебіг проблемної ситуації та осіб, яких вона зачіпає. В системі цих відно­син формується громадська думка про організацію, її результат — спільні уявлення, судження, спільне розу­міння значущих для громадськості подій чи об’єктів.

Для об’єктивних висновків необхідно з’ясувати, що знають про організацію та її проблеми суб’єкти зовніш­нього середовища, що вони про неї думають і як поводять­ся щодо неї, і дати відповіді на такі запитання:

• чи мають суб’єкти зовнішнього середовища пот­ребу в інформації щодо проблемної ситуації, в якій опи­нилася організація?

• яку інформацію використовують суб’єкти зовніш­нього середовища (інформацію, що безпосередньо над­ходить від організації, із ЗМІ, з чуток тощо)?

• як суб’єкти зовнішнього середовища використо­вують отриману інформацію (для прийняття рішень щодо побудови відносин з організацією; для впливу на неї або на інших; на користь чи на шкоду організації)?

• як суб’єкти зовнішнього середовища відчувають свій зв’язок і причетність до проблемної ситуації, в якій опинилася організація?

Інформацію про зовнішні чинники виникнення і розвитку проблемної ситуації отримують з газет, жур­налів, інформаційних бюлетенів, розшифровок стено­грам наукових конференцій, радіо- і телепередач, з Ін- тернету, в яких розглядається діяльність організації і конкретна її проблемна ситуація.

Для системної роботи з цих питань необхідно мати в організації такі матеріали:

1. Перелік журналістів ЗМІ, які готують новини, сюжети і матеріали про організацію, проблемну ситуа­цію (з короткими характеристиками персоналій).

2. Списки осіб і груп, зацікавлених у проблемній си­туації.

3. Усю інформацію про суб’єктів, які діють на шко­ду організації в проблемній ситуації.

4. Графіки спеціальних заходів (урочистостей, важ­ливих дат тощо), пов’язаних з організацією та її проб­лемною ситуацією.

5. Списки органів влади і посадових осіб, які володі­ють засобами регуляторного чи законодавчого впливу на організацію і проблемну ситуацію.

6. Копії законодавчих і регуляторних актів, що сто­суються діяльності організації, поведінки її в проблем­ній ситуації.

7. Матеріали обстежень і опитувань громадськості щодо організації і проблемної ситуації.

8. Копії опублікованих наукових досліджень подіб­ної проблематики в інших організаціях.

9. Перелік довідкової інформації, яка може знадоби­тися членам проблемної групи.

Ця інформація повинна бути доступною для проб­лемної групи і для засобів масової інформації. Направ­ляючи документи до ЗМІ, доцільно їх супроводжувати коротким меморандумом, який має містити виклад по­зиції організації щодо сутності проблеми та осіб, заці­кавлених (незацікавлених) в її вирішенні.

Контрольні питання :

1. Що включає поняття "імідж"? Яку роль відіграє в діяльності підприємця позитивний імідж?

2. Що таке самооцінка? Від чого залежить рівень самооцінки?

3. Яку роль відіграє заповзятливість у діяльності бізнесмена?

4. Із чого складається традиційний одяг підприємця?

5. Що притаманно зовнішньому вигляду ділової жінки?

6. Чим характерний святковий одяг бізнесменів і бізнес-леді?

7. Що слід розуміти під поняттям "манери бізнесмена, бізнес-леді"?

8. Поміркуйте над іміджем своєї професії. Міркування викладіть у вигляді есе.

Викладач : __________ Пронак І.М.