2) Гібралтарська протока

Гібралтарська протока є природним водним шляхом, що з'єднує Середземне море й Атлантичний океан. Вона розташована між південним краєм Піренейського півострова Європи і північно-західною частиною Африки.

Особлива важливість цього морського шляху обумовлена тим, що на акваторію Середземного моря виходять береги 20 європейських і африканських країн, які мають потужні торговий і військовий флоти.

Гібралтарська протока має довжину 59 км, ширину — від 14 до 44 км. Територія протоки контролюється трьома значними портами: Гібралтаром (належить Великобританії), Альхесірасом (Іспанія) і Танжером (Марокко).

Правове положення цієї протоки встановлено у наступних документах:

1. Утрехтським договором від 13 липня 1713 року між Великобританією й Іспанією.

2. Підписаною в квітні 1904 року спільною англо-французькою декларацією про протоку.

3. В листопаді 1912 року Франція, Іспанія і Великобританія підписали єдиний документ в якому підтвердили свободу судноплавства в Гібралтарі.

4. Після набуття незалежності, 26 травня 1956 року Марокко підписало Договір із Францією, яким визнало себе правонаступником договорів Франції, у тому числі і щодо Гібралтару. Тим самим усі прибережні й інші заінтересовані держави підтвердили право безперешкодного плавання в протоці.

3. Балтійські протоки

Під Балтійськими протоками розуміють три протоки, що забезпечують вихід із Балтійського в Північне море й Атлантичний океан. Це Великий Бельт — 115 км (найглибший і найширший, і тому названий «великим»); Малий Бельт, що має найбільшу протяжність (125 км); і Зунд — найкоротший за своєю протяжністю (102 км).

Води Великого і Малого Бельтів перекриваються територіальними водами Данії, а води Зунда — територіальними водами Данії і Швеції.

Відповідно до Актів про збройний нейтралітет 1780 і 1800 років Балтійське море було оголошено закритим морем, в тому смислі, що прибалтійські держави вправі приймати стосовно нього необхідні міри для недопущення на морі і його берегах воєнних дій або насильства. Тому протоки були закриті для військових суден неприбережних держав.

За Копенгагенським трактатом від 14 березня 1857 року, укладеним між Данією, Росією й іншими 14 заінтересованими державами (діє і натепер) Данія відмовилася від усіх мит і зборів за проходження через протоки, отримавши взамін від учасників угоди компенсацію розміром 30 476 325 риксдалерів. Майже третину цієї суми виплатила Росія. Трактат відміняв стягування мит і зборів і містив норми, що проголошували свободу судноплавства по протоках.

4) Протоки Ла-Манш

Протоки Ла-Манш і Паде Кале, як називають їх французи, відокремлюють берега Франції від берегів Великобританії.

Англійці, незважаючи на те, що це міжнародні протоки, називають їх Англійським і Дуврським каналами.

До прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року судноплавство в протоках регламентувалося загальними принципами міжнародного права щодо свободи судноплавства. Правом транзитного проходу в протоках користувалися торгові судна і військові кораблі будь-якої держави. В даний час дані протоки регламентуються Конвенцією 1982 р.