- •2.Предмет та призначення філ-ії. Її функції.
- •3.Філософія давньої Індії
- •4.Філософія стародавнього Китаю
- •5.Мілетська школа
- •6.Геракліт.
- •7.Демокріт
- •8.Сократ і Платон.
- •9.Арістотель.
- •10. Епікур і епікурейство
- •11.Філософія середньовіччя
- •13. Фома Аквінський.
- •14.Філософія Відродження
- •16.Натурфілософія доби Відродження.
- •17. Философия Нового времен. Ф.Бэкон, т.Гоббс
- •18. Философия Нового времени. Р.Декарт, д.Локк.
- •19. Философия б. Спинозы.
- •20. Философия д.Беркли, д.Юма, Лейбница.
- •21. Механистический материализм и атеизм 18 ст. Ж. Мелье, Ламетри, Гольбах, Гельвеций, д. Дидро. Ламетри Человек – машина.
- •Смертность души и нравственный закон
- •Гольбах
- •22. Эпоха Просветительства. Вольтер, ж.-ж. Руссо
- •23. Г.С. Сковорода – известный гуманист, философ, поэт, просветитель.
- •28.Філософське вчення Феєрбаха (ф).
- •29 К.Маркс . Енгельс.
- •31.Позитивізм.
- •32. Экзистенциализм. С.Кьеркегор, м.Хайдеггер, а.Камю.
- •34. Неотомизм и философия Тейяра де Шардена.
- •35. З. Фрейд – основатель психоаналитической философии.
- •36. Материя как философская категория.
- •37. Проблема сознания в философии.
- •38. Идеалистическая и материалистическая концепции движения материи.
- •39.Простір і час.
- •40.Суспільна свідомість.
- •41.Елементи суспільної свідомості.
- •42.Форми суспільної свідомості. Політика . Право.
- •43.Форми суспільної свідомості.Етика.Естетика.
- •44. Самосознание, Самооцінка, інтелігентність, культура
- •45.Метафізика та діалектика
- •47. Закон перехода кол-ва в качество и качества в количество.
- •Загальне – це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами явищами, що власвива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності.
- •52.Причина і наслідок
- •53.Мождивість і дійсність.
- •54.Необхідність і випадковість, необхідність і свобода.
- •55.Філософський аналіз суспільства
- •56.Сфери суспільства.
- •57.Підходи до періодизації суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація".
- •58. Проблема пізнання філософії.
- •62. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •63.Соціальна структура суспільства.
- •64.Політична влада.
- •66.Суспільство і особистість.
- •67.Пізнання і творчість. Уявлення, інтуїція, передбачення.
- •68.Философское понимание культуры, интелигентности
16.Натурфілософія доби Відродження.
15-16 ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу. Цей термін вживається на означення періоду Відродження античної культури під впливом суттєвих перемін с соц-екон. та духовно-мц житті Зах.Європи. Філософія Відродження не відмовляється також і від філософії Аристотеля, але оригінальної, очищеної від середньовічних напластувань, а то й спотворень. Прибічники аристотелізму прагнули розвивати його матеріалістичні тенденції, запозичивши багато що у натурфілософів, стихійних діалектів та етичних вчень епікурейської школи і стоїцизму. Та особливий вплив мала східна, зокрема, арабська філософія, для якої характерна сильна матеріалістична тенденція, а також наукові досягнення арабів у галузі природознавства, що поширювались в Зах.Європі в 12-13 ст.
Поряд з цим передумовами розвиткові своєрідної філософії Відродження сприяли також і великі відкриття та винаходи, які були зроблені на той час. Потреба розвитку нових галузей промисловості спричиняла якісно новий поступ у природознавстві – астрономії, механіці, географії та ін.науках.
Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, у центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середині віку в основу брався Бог та пов’язана з ним ідея спасіння. Звідси – характерна риса епохи Відродження: орієнтація на мистецтво. Відродження – епоха художньо-естетична.
Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився в поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473-1543) та Джордано Бруно (1548-1600). Геліоцентрична теорія створена і обгрунтована Коперніком. Повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Д.Бруно розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, “розсередивши” Бога в усій природі. Він вважав, що природа і Бог є в речах. Д.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може знищуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але і його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.
17. Философия Нового времен. Ф.Бэкон, т.Гоббс
Ф.Бэкон
Английский мыслитель был историком, создавшим ряд серьезных исторических сочинений, моралистом, написавшим «Опыты моральные и политические», пропагандистом и методологом науки. Среди его важнейших сочинений: «Новый Органон», «Новая Атлантида», «О достоинстве и преумножении наук».
Фрэнсис Бэкон считал, что главный недостаток древнего философствования заключался в несовершенстве метода, который надлежало реформировать в первую очередь. Метод – это вообще способ выполнения чего-либо, основной прием реализации каких-то задач. Философский метод – это способ мышления или познания, путь, которым мы продвигаемся в постижении окружающего. Методом старой философии была дедукция – такой способ рассуждения, при котором из общественного правила делается вывод для частного или конкретного случая. Новая философия и наука, по мнению английского философа, должна принять на вооружение иной метод – индукцию. Важное достоинство этого метода заключается в том, что в основе его всегда лежат не общие, а частные положения, которые мы всегда можем проверить экспериментальным путем и потому не сомневаться в них, в то время как общие положения дедукции всегда принимаются нами на веру, вследствие чего и являются сомнительными. Индуктивный путь представляет собой постепенное наращивание или обогащение нашего знания, собирание информации об окружающем мире по частям, по крупицам, которое происходит в процессе каждодневной жизни. Знание накапливается только в результате жизненного опыта, постоянной практики. Опыт по-гречески – «эмпирия», поэтому индуктивный метод философского познания, предложенные Бэконом и опирающийся на опыт, получил название эмпиризма. Эмпирическое философствование – это выведение знания из окружающего мира в процессе жизненного опыта и последовательное наполнение изначально пустого или чистого человеческого ума различными представлениями или информацией. Бэкон указывал, что на пути познания человека подстерегают разнообразные трудности в виде различных стереотипов и предрассудков. Эти предрассудки он назвал «идолами».
Идолы рода – это особенности нашей общечеловеческой (родовой) природ. У человека определенным образом устроены органы чувств и разум, в силу чего он воспринимает мир не таким, каков он на самом деле, а таким, каким он может его в силу устройства своих познавательных орудий.
Идолы пещеры представляют собой наши субъективные состояния, в которых волей-неволей находится каждый – это возраст, пол, национальность, социальное происхождение, а также воспитание, взгляды, убеждения, привычки и т.п.
Идолы рыночной площади – это наше некритическое и нетворческое отношение к словам и выражениям языка. Как на рыночной площади люди выступают в общении при помощи слов, так и все дело познания невозможно вне языка, слова и выражения которого могут неправильно передавать мысли, создавать путаницу и уводить от истины.
Идолы театра представляют собой наше слепое и безоговорочное доверие к ученым авторитетам.
Позиция Бэкона более ярко выражена в афоризме: «Знание – сила!». Сила, способная познать мир и подчинить природу человеку. Сила, способная построить целостное и завершенное учение о мироздании.
Томас Гоббс
Основные идеи политического учения Гоббса, изложенного в «Левиафане», таковы. По мнению мыслителя, до появления государства люди жили в «естественном состоянии». Будучи эгоистичными по природе и руководствуясь принципом «человек человеку волк», они пребывали в состоянии непрерывной «войны всех против всех». Чтобы прекратить эту губительную войну, руководствуясь инстинктом самосохранения, люди вступили в «общественный договор» и создали всемогущее государство, положив тем самым начало «гражданскому состоянию».
Так от состояния хаоса, полной свободы и конкуренции люди перешли к состоянию полного бесправия и несвободы, обменяв свою свободу на равенство перед лицом власти, безопасность и порядок. Носителя государственной власти, воплощающего в себе государство, Гоббс называет «сувереном», а всех остальных людей – его «подданными». Государство по Гоббсу – это «смертный Бог», вносящий в мир порядок, безопасность и гармонию. Именно с появлением государства возникают и нравственность и религия. Религия – это то, во что предписывает верить суверен, добро – то, что суверен предписывает делать.