1. Мифология, религия, философия.

2,5.т.л. назад возникает античная философия, которой предшествовали мифология и религия. Мифология (от греческого mifos - предание, logos - слово) - мироощущение человека, воспроизведение действительности. Мифы заключают в себе попытки ответа на вопрос о начале, происхождении и устройстве мира, о возникновении явлений природы и многое другое. Человек не мог найти логического объяснения всем этим явлениям, поэтому в мифах боги были причиной всех явлений на земле. Много внимания в мифах уделялось происхождению людей, рождению, смерти. В мифах сюжеты переплетались с обрядами, обеспечивая сохранение традиций и культуры. Мифы объединяли в себе зачатки знаний, религиозных верований, искусства и философии. Мифические сюжеты вошли в культуру различных народов, в литературу, живопись, мировые религии - ислам, христианство. Религия - форма мировоззрения, в которой освоение мира осуществляется через земной и небесный мир. Основу религиозного мировоззрения составляет вера в существование сверхъестественных сил. Внешней формой веры является культ - система ритуалов. Поклонение высшим силам приводит к понятию бога - высшего существа. Желание людей умилостивить богов сочетается с бескорыстным почитанием, стремлением следовать высокому образцу. С этим моментом связано развитие этических норм, идеалов. Близость религии и философии состоит в том, что они решают сходные задачи миро объяснения, поведения людей. Но существуют и различия: для философии характерно свободомыслие, а религия его не терпит. Религиозно настроенные люди черпают моральные установки из церковных источников. Философия выносит на первый план интеллектуальные аспекты, знания, разум человека. Философия (любовь к мудрости). Появление философии связано с разделением труда в обществе на материальный и духовный. Люди, занимающиеся нематериальным трудом, имели много свободного времени и следовательно больше возможностей думать, наблюдать и постепенно они стали выявлять некоторые закономерности окружающего мира, что и привело к развитию философии. Источниками формирования философии являлись первоначальные наблюдения за природой и обществом. В Древней Греции - теогония - учение о богах сменяется на космогонию - учение о мире. Первые греческие философы сделали предметом изучения природу. Их интересовали вопросы возникновения и строения мира, солнце ... Также предметом их исследования выступал человек, его природа, ум, чувства. Философия - система общих теоретических взглядов на мир, место в нем человека и т.д. В отличие от мифологии и религии философия избрала в качестве своего ориентира не слепую веру, не сверхъестественное объяснение явлениям окружающего мира, а свободное размышление о мире и человеке, основанное на принципах логики и разума. Философия - наука о всеобщем в мире и познании; наука о наиболее общих сторонах мира как целого.

2.Предмет та призначення філ-ії. Її функції.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вичення наявного і минулого, але і можливо і майбутнього. Тому й називається наукою мудрості (слово філософія – з грецьк. мови любов до мудрості). Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина. Філософія – форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, цінністне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моніоничне, дуалістичне, пляралістичне.

Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, логічна, примічна, практично – перетворювальна та ін.

Природно, що вже характер проблематики онтології передбачав постановку і розв'язання такої філософської проблеми, як "основне питання філософії". Чи є першоосновою світу Буття природне, матеріальне, фізичне начало, а дух, свідомість, психічно породжені та їх основний зміст визначається природними чинниками, чи навпаки? Щодо відповідей на це питання у філософії виокремлюють моністичні, дуалістичні та плюралістичні філософські теорії. За такого підходу філософська теорія Спінози була виразом матеріалістичного монізму, у Декарта — дуалізму, у Лейбніца — плюралістичного ідеалізму.

3.Філософія давньої Індії

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 pp. до н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди — стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять "саліхіти" — чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань, що частково перемежаються прозою. Брахмани — це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. Упанішади — завершальний етап у розвитку Вед. Це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану.

Бріхаспаті, Вардхамана, Готама, Будда, Канада, Капіла, Патан-джалі, Джаймініі Бадарайана, що вважаються засновниками цих світоглядних систем, залишили після себе Сутри (священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов'язків), у яких викладено суть їхніх вчень

Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан (даршан — найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний старогрецькому терміну "філософія"), можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвака-локаята

визнають авторитет Вед (санкк'я, н'яя, вайшешика, йога, міманса, веданта), називаються астіка. А ті, які не приймають авторитету Вед, називаються настіка (наприклад, чарвака-локаята).

На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основні особливості.

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Однак, головною особливістю, визначником є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.