- •2.Предмет та призначення філ-ії. Її функції.
- •3.Філософія давньої Індії
- •4.Філософія стародавнього Китаю
- •5.Мілетська школа
- •6.Геракліт.
- •7.Демокріт
- •8.Сократ і Платон.
- •9.Арістотель.
- •10. Епікур і епікурейство
- •11.Філософія середньовіччя
- •13. Фома Аквінський.
- •14.Філософія Відродження
- •16.Натурфілософія доби Відродження.
- •17. Философия Нового времен. Ф.Бэкон, т.Гоббс
- •18. Философия Нового времени. Р.Декарт, д.Локк.
- •19. Философия б. Спинозы.
- •20. Философия д.Беркли, д.Юма, Лейбница.
- •21. Механистический материализм и атеизм 18 ст. Ж. Мелье, Ламетри, Гольбах, Гельвеций, д. Дидро. Ламетри Человек – машина.
- •Смертность души и нравственный закон
- •Гольбах
- •22. Эпоха Просветительства. Вольтер, ж.-ж. Руссо
- •23. Г.С. Сковорода – известный гуманист, философ, поэт, просветитель.
- •28.Філософське вчення Феєрбаха (ф).
- •29 К.Маркс . Енгельс.
- •31.Позитивізм.
- •32. Экзистенциализм. С.Кьеркегор, м.Хайдеггер, а.Камю.
- •34. Неотомизм и философия Тейяра де Шардена.
- •35. З. Фрейд – основатель психоаналитической философии.
- •36. Материя как философская категория.
- •37. Проблема сознания в философии.
- •38. Идеалистическая и материалистическая концепции движения материи.
- •39.Простір і час.
- •40.Суспільна свідомість.
- •41.Елементи суспільної свідомості.
- •42.Форми суспільної свідомості. Політика . Право.
- •43.Форми суспільної свідомості.Етика.Естетика.
- •44. Самосознание, Самооцінка, інтелігентність, культура
- •45.Метафізика та діалектика
- •47. Закон перехода кол-ва в качество и качества в количество.
- •Загальне – це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами явищами, що власвива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності.
- •52.Причина і наслідок
- •53.Мождивість і дійсність.
- •54.Необхідність і випадковість, необхідність і свобода.
- •55.Філософський аналіз суспільства
- •56.Сфери суспільства.
- •57.Підходи до періодизації суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація".
- •58. Проблема пізнання філософії.
- •62. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- •63.Соціальна структура суспільства.
- •64.Політична влада.
- •66.Суспільство і особистість.
- •67.Пізнання і творчість. Уявлення, інтуїція, передбачення.
- •68.Философское понимание культуры, интелигентности
64.Політична влада.
Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політичній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціалізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції державних органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіозних структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.
Політична влада опирається на такі основні засоби: примус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залежно від того, який із них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність і угода.
Основні концепції політичної влади
У різних країнах по-різному виражений ступінь громадянства товариства, але в ідеалі цивільне товариство поки не подане ніде.
Теорія політичної модернізації являє собою одну з перших спроб розробки моделі цивільно-політичного ладу, що вібрали в себе досвід попередніх епох.. Дана теорія споконвічно розглядалася як альтернатива будь-якому іншому (особливо революційному) перетворенню старого товариства в нове. Вона була покликана зробити вплив насамперед на розвиток країн Азії, Африки і Латинської Америки.
Основна теза прихильників теорії політичної модернізації складається в тому, що демократична форма організації влади в цивільно-політичному товаристві несумісна з низьким рівнем розвитку техніко-економічних структур.
Своєрідний варіант цивільно-політичного товариства є в теорії меритократії. Автори цієї теорії виходять із того, що в умовах сучасної НТР традиційна демократія як правління за допомогою організованої більшості усе більш переростає в так називану меритокритію (від латинського слова meritus-заслуга, гідність), тобто в правління за допомогою осіб, що мають особливі заслуги і гідності, а точніше - за допомогою кваліфікованих спеціалістів (технарів і інтелектуалів). Меритократична модель цивільно-політичного товариства привертає до себе увагу сучасних політологів насамперед тому, " що вона спрямована проти несправедливого розподілу політичних і соціальних цінностей.
З погляду представників сцієнтиського напрямку в сучасній політичній науці теперішній політик - це не трибун і не проводир, а спеціаліст в області прийняття політичних рішень (policymaker), для якого здійснення владних функцій - звичайна справа, що потребує тверезого розрахунку, точного виводу, що складається на основі обліку перемінних і постійних розмірів повсякденної реальності. Звідси випливають і інші висновки.
Суть теорії всесвітнього товариства складається в тому, що до розв'язання усіх світових проблем сучасності можна прийти тільки через максимальну інтернаціоналізацію суспільно-політичного життя - шляхом перебудови існуючих міжнародних організацій (зокрема, ООН і її підрозділів) і створення нових. До числа таких організацій відносяться: усесвітній парламент, наділений законодавчими функціями: всесвітній уряд як виконавчо-розпорядницький орган; усесвітній суд із національною юрисдикцією; усесвітня поліція і всесвітні збройні сили, що володіють примусовими повноваженнями. Результатом подібного роду трансформації міжнародних організацій і повинно стати єдине для всіх країн поняття «індустріальної демократії», що закономірно приходить на зміну традиційної демократії.
65.Держава та політична система. Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою. Суспільство — це система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридичних). Держава — не тільки результат розвитку суспільства, а й чинник формування політичної системи суспільства. Політична система суспільства — упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади. Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація в суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприклад, Народний рух в Україні), інститути громадської думки та ін. Елементи політичної системи суспільства:
• суб'єкти політики — держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.;
• політичні норми і принципи;
• політичні відносини;
• політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;
• зв'язки між названими елементами.
Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування. 1.Інституціональна — суб'єктний склад (народ, соціальні верстви, політичні партії, громадські організації та інші об'єднання громадян, трудові колективи, держава та ін.). 2.Нормативна (регулятивна) — система політичних (а також правових) норм і принципів, що регулюють відносини між народами, соціальними групами, партіями, політичними лідерами. 3.Функціональна — політичні відносини, політичний процес, політичний режим, оскільки через них формується, змінюється, здійснюється політика. 4.Ідеологічна — політична ідеологія, свідомість, погляди, культура, можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки. 5.Комунікативна — інтегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в цілому.
Кожна із самостійних частин — ланок політичної системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ. Зазначені елементи і частини об'єднуються в єдину політичну систему категорією «політична влада». Особливе місце в політичній системі суспільства належить державі, оскільки вона є головним засобом досягнення цілей, що постають перед суспільством, концентрує в собі різноманіття політичних інтересів, надає усталеність політичній системі за допомогою впорядкування її діяльності.