Формування педагогічної культури батьків
Висока відповідальність батьків перед собою і суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них ґрунтовних знань в галузі психології, фізіології, валеології, педагогіки. Об'єктивно переважна більшість батьків вирізняється вкрай низьким рівнем психолого-педагогічної культури, що призводить до браку у системі сімейного виховання, породжує сімейні трагедії. І це не стільки вина батьків, скільки їх біда: десятиліттями в країні не було (та немає і тепер) системи підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями в царині виховання дітей у сім'ї. Турбувалися лише про озброєння міцними знаннями з основ наук, готували до набуття фаху інженера, лікаря, агронома, вчителя, механізатора та ін., але не готували до найскладнішої і найбільш відповідальної діяльності — створення міцної сім'ї, виховання дітей. І це тоді, коли майже кожна молода людина безпосередньо включається у процес утворення сім'ї, народження і виховання дітей.
На сьогодні вкрай необхідна система підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями і вміннями в галузі формування повноцінної сім'ї і виховання дітей. Без піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі й говорити про здорове суспільство.
У системі педагогічної освіти усіх членів суспільства можна виділити такі структурні компоненти.
Наполегливе і цілеспріямоване формування у суспільстві культу Матері і Батька як начала й основи усіх доброчинностей у державі. З цією метою варто використовувати усі засоби впливу на співгромадян: літературу, мистецтво, радіо, телебачення, кіно, театр тощо.
У системі шкільного виховання прищеплювати думку, що головне їх покликання — створити сім'ю, бути хорошою Матір'ю чи хорошим Батьком, виховати гарних, розумних, морально багатих дітей. А оволодіння професією, професійна діяльність — лише засіб для досягнення успішності функціонування здорової сім'ї. Одночасно вивчати дисципліни, які закладали б основи виховання майбутніх Матері і Батька, які давали б змогу кожній молодій людині пізнавати себе, особливості спілкування з навколишнім світом. Це фізіологія, валеологія, психологія, етика, соціологія.
Широке ознайомлення у ранньому віці з надбанням етнопедагогіки свого народу. Це неперевершене духовне багатство певного народу, в якому акумульовані знання про створення сім'ї, виховання дітей із врахуванням національних особливостей.
Формування у молодих людей критичного ставлення до проявів так званої "масової культури", яка негативно впливає на морально-духовні засади певного народу, руйнує національний менталітет. Не забороняти, а розумно формувати критичне ставлення до таких явиш;.
Запровадження обов'язкового всеобучу з проблем сім'ї і сімейного виховання для усіх молодих людей, які готуються до створення сім'ї.
Створення телевізійних і радіопрограм, які були б спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури усіх, хто займається питаннями сімейного виховання дітей.
Видавати великими тиражами (з розрахунку на кожну сім'ю) серію популярної літератури під рубрикою "Сім'я".
У кожній школі забезпечити діяльність педагогічних університетів для батьків. Кожен батько і мати впродовж 10—12 років навчання їхньої дитини мають пройти курс оволодіння психолого-педагогічними знаннями з урахуванням поступального розвитку вихованців. Робота таких університетів має здійснюватися не на рівні самодіяльності, а мати достатнє економічне забезпечення з оплатою праці педагогів, психологів, лікарів, соціологів, які організовують і проводять заняття.
Суттєве підвищення економічного становища сім'ї давало б змогу батькам вивільнити свій час для роботи з дітьми.
10. Створення культурно-розважальних центрів, в яких мали б змогу проводити дозвілля діти з батьками.
Педагогізація батьків, «виховання батьків» - це міжнародний термін, під яким розуміють допомогу батькам у виконанні ними батьківських функцій - функцій вихователів.
Світова громадськість, занепокоєна сучасним станом родини й зацікавлена в її розвитку і зміцненні, вітає і підтримує рух за педагогізацію батьків. Як приклад, наведемо книгу Гіларі Клинтон "Виховувати дітей всією громадою", яку вона присвятила проблемам виховання дітей у сім’ї.
Педагогізація батьків - явище в педагогіці не нове. Однак необхідність її проведення диктується новими вимогами часу.
Сьогодні необхідність виховання батьків зумовлена тим, що батькам потрібна підтримка, дитина має право на педагогічно освічених батьків, суспільство прагне захистити себе від соціальних проблем, які виникають внаслідок поганого виховання дітей (злочинність, алкоголізм, наркоманія). Отже, батьків треба виховувати як задля оптимізації процесу виховання дитини, так і для збереження здоров`я самого суспільства.
У деяких науково-методичних посібниках можна зустріти термін "педагогічна освіта батьків". Дозволимо собі вважати ці терміни - педагогізація батьків, виховання батьків, педагогічна освіта батьків - рядоположними і спробуємо узагальнено розкрити їх сутність.
Педагогізація батьків - це допомога їм з боку педагогів. Хоча не всі дослідники поділяють цю точку зору. Зокрема, відомий англійський дитячий психіатр і психоаналітик Д.Віннікотт не вірив у поради і рекомендації. Вважав їх шкідливими, такими, що позбавляють батьків інтуїтивної мудрості і впевненості в собі. Ідеї Д.Віннікотта значно вплинули на педагогічну теорію Б.Спокка, проте, як нам відомо, не зачепили питання педагогічної освіти батьків.
Мета виховання батьків полягає в тому, щоб дати їм такі знання, які допоможуть бути справді добрими батьками. Крім того, може здійснюватися психотерапія для батьків та консультації з питань шлюбу і сім’ї. Передбачуваний результат такої роботи з батьками є оптимістичним: педагогічна культура, педагогічна компетенція і педагогічна рефлексія, які позитивно впливають на здатність батьків виконувати свої виховні функції.
Під педагогічною культурою розуміється такий рівень підготовленості батьків, який відображає ступінь їх зрілості як вихователів і виявляється в процесі сімейного виховання. Рівень педагогічної культури залежить від таких умов, як освіта, спрямованість особистості, її індивідуальні особливості, професійні якості, життєвий досвід тощо. Найважливішим компонентом педагогічної культури батьків є підготовленість їх до виховання дітей, що розуміється як сума психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також практичних умінь і навичок, набутих у процесі виховання.
Основні шляхи підвищення педагогічної культури:
1. Психолого-педагогічна просвіта батьків.
2. Звернення до витоків народної педагогіки, до національних особливостей виховання дітей в сім'ї.
3. Самоосвіта батьків.
Система роботи щодо підвищення педагогічної культури батьків здійснюється через колективні та індивідуальні форми роботи.
Серед колективних: лекції, бесіди, зустрічі за круглим столом, практикуми, дискусії, батьківські збори, відкриті уроки, усні журнали, конференції, демонстрація фільмів на педагогічні теми, дні відкритих дверей тощо.
Зміст роботи щодо підвищення педагогічної культури батьків визначається загальною метою, завданнями і принципами виховання в сучасній школі, особливостями сімейного виховання і його національним характером, державним законодавством про сім'ю.
Не секрет, що освічені батьки нерідко "штопають" шкільні діри і мимоволі отримують досвід професійної діяльності. Як правило, вони потребують теоретичної підготовки. Тому відносини вчителя і батьків потрібно вибудовувати як відносини професіоналів, що взаємоповажають, знаходяться у "різних вагових категоріях". Методологічною основою підвищення педагогічної культури батьків має бути народний педагогічний досвід та досягнення вітчизняної та зарубіжної наукової педагогіки з питань родинного виховання. Щоб педагогічна просвіта батьків була достатньо ефективною, вона має бути диференційованою. Тобто, вона повинна передбачати якісні відмінності та особливості різних груп сімей:
• соціальні аспекти (особливості сімей за місцем проживання, соціальний статус сім’ї);
• демографічний аспект (врахування віку, освіти батьків та дітей, структури сім’ї);
• світоглядний (світоглядні позиції, стиль сімейних стосунків, ставлення до суспільства);
• етнографічний (врахування рівня загальної педагогічної та професійної культури батьків, характер сімейних традицій, культури домашнього побуту).
У зв'язку із сказаним можна виділити два напрями роботи:
Направлена професіоналізація сімейно-педагогічних дій (у певній групі сімей).
Оновлена система психолого-педагогічної підготовки (у основній батьківській масі).