Тема 9. Робота дошкільної освітньої установи щодо захисту прав дитини
Теоретичні питання:
1. Діалогічність як основа гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки.
2. Правові основи сучасного сімейного виховання. Діагностика порушень прав дитини в сім'ї.
3. Коректувальна робота в групах ризику.
4. Дитяче сиротіння як соціальне явище. «Діти вулиці» - нова для України соціальна проблема.
5. Аналіз і оцінка суспільно-політичних та соціально-економічних перетворень з огляду на їх педагогічні наслідки.
Практичні завдання:
Під час педагогічної практики провести діагностичне вивчення певної сім’ї (з певними проблемами) та скласти план роботи з нею на рік. *
Розробити рекомендації щодо роботи з сім'ями різного типу.
Розробити програму профілактики порушень прав дитини в сім'ї. *
Ознайомитись з фрагментом «Про сімейне виховання і статеву освіту» В.Кукушина (див. теоретичний матеріал) і обґрунтуйте власну позицію щодо проблем, окреслених автором
Підготуватися до дискусії на тему "Чи повинна знати дитина про своє усиновлення".
Теоретичний матеріал для підготовки до заняття:
1. Правові основи сучасного сімейного виховання
Родина і суспільство взаємопов'язані. Сім'я чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в суспільстві, і певним чином сама впливає на суспільство. Тому необхідна постійна турбота держави і суспільства про сім'ю. Водночас родина повинна керуватися не тільки вузько сімейними, а й суспільними інтересами.
В основі сімейного виховання лежить сімейне право, яке закріплене Конституцією України, законодавством про шлюб і сім'ю та цивільним Кодексом України. Права людини в сучасному світі – могутній пласт загальнолюдської культури. Без його освоєння неможливо оцінювати всю систему складних політичних, соціально-психологічних, соціальних, економічних, міжнародних відносин. Тільки оволодіння культурою прав людини дає особистості орієнтир в оцінці існуючих режимів, гуманітарній діяльності держав, правової і етичної культури політичних лідерів, правосвідомості народу. Розуміння природженого характеру прав і свобод, що належать людині, звільняє її від надмірної залежності від держави, дозволяє їй відстоювати свої права від яких би то не було посягань. Повною мірою це відноситься і до прав дитини, які є складовою частиною прав людини.
Проблеми прав дитини, сьогодні, як ніколи раніше, хвилюють всю світову спільноту. Свідоцтвом цього є прийняті в останні десятиліття міжнародно-правові документи, такі як Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини і Конвенція про права дитини, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і ратифіковані Верховною Радою України. У "Конвенції ООН про права дитини" (прийнятій в 1989 році і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року) зазначено, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. Конвенція визначила основоположний соціально-правовий принцип – визнання дитини повноцінною і повноправною особою, заснований на чотирьох базових вимогах: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в суспільному житті.
В.Абрамов, оцінюючи роль і значення Конвенції про права дитини справедливо стверджує: «Саме з того часу – моменту підписання Конвенції і її ратифікації – в наший країні намічається поворот національної самосвідомості до проблем дітей і починає формуватися інша державна політика в області захисту дитинства, бо стало зрозуміло, як багато втрачає суспільство, не піклуючись про дітей».
Міжнародна Конвенція ООН про права дитини – це світовий документ високого класу. Відповідно до нього батьки гарантують свободу і гідність своїх дітей, створюючи в сім'ї умови, за яких вони можуть реалізуватися як особистості і як громадяни, забезпечуючи передумови для їх вільного творчого життя. Конвенція — це документ, спрямований не тільки в майбутнє, але і сьогодення, бо діти, в першу чергу, - наше сьогодення, а вже потім - наше майбутнє. Цей документ для нашої країни дуже своєчасний.
В епоху руйнування стереотипів, політизації, перегляду багатьох життєвих орієнтирів за звичкою повторюють: "Все краще - дітям", "Діти — єдиний привілейований клас". На практиці ж повсюдно і достатньо активно руйнуються ці принципи. Тому діти особливо потребують соціальної і батьківської опіки і турботи. Конвенція надає нову можливість проявити конкретну любов до дітей.
Сучасна цивілізація, її гуманістичні передумови набувають у наші дні загальнолюдського характеру. В той же час відома досить значна кількість чинників позбавлень і зловживань, жертвами яких стають діти. От чому батькам у кожній сім'ї потрібно засвоїти такі положення Конвенції, як право дитини на життя і право дитини на батьків. Їм також необхідно засвоїти три принципи реалізації Конвенції, перший з яких - знання її основних положень; другий - розуміння проголошених в ній прав; третій — підтримка і конкретні заходи та справи щодо перетворення їх у реальність.
У сім'ї, як основному осередку суспільства і природному середовищі для росту і благополуччя дітей, повинен бути забезпечений особливий захист. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння. Лише такі умови можуть підготувати дітей до самостійного життя у суспільстві і виховати їх в дусі загальнолюдських ідеалів, у дусі миру і власної гідності.
Конвенція включає основні положення про охорону здоров'я дітей, про роль, права і обов'язки батьків по створенню умов для такої охорони. Вона закликає батьків будувати взаємини з дітьми на високій морально-правовій основі. Родинна педагогіка повинна будуватися батьками на підґрунті відносин рівноправних особистостей, рівноправних суб'єктів права, а не на основі вимог старших, сліпого підкорення їм. Лише поважаючи права дитини, можна виховати в ній повагу до прав інших людей, кожної людини, повагу до закону.
Конвенція застерігає батьків від авторитаризму в сімейному вихованні. Якщо ж вони жорстоко поводять себе з дитиною або не турбуються про неї, якщо навмисне чи ненавмисне наносять шкоду фізичному чи моральному здоров'ю дітей, відповідні компетентні органи на підставі судового рішення позбавляють їх батьківських прав, а дітей відправляють на виховання в державні установи.
Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення у межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов, необхідних для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві і вихованою в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй. З цим всесвітнім документом узгоджені нормативні і законодавчі акти, які регламентують становище дітей в Україні, виховні функції батьків, роль сім'ї у формуванні особистості дитини.
Структурно Конвенція ООН про права дитини складається з трьох частин, яким передує преамбула, в якій викладено ціль та актуальність документа.
У 1-4 статтях частини І визначається поняття "дитина", проголошується пріоритетність прав дитини над інтересами суспільства, підкреслюється необхідність не дискримінаційного підходу.
У статтях 5-11 визначаються права дитини на життя, ім'я, громадянство, збереження індивідуальності, право знати своїх батьків, право на їх піклування і спільне з ними проживання, окреслюються відповідальність та обов'язки батьків.
У статтях 12-17 викладені права на висловлення власних поглядів, думок, свободу сповідування релігії, доступ до збору і поширення інформації.
Статті 18-20 проголошують зобов'язання держав щодо створення умов для батьків і опікунів для повноцінного виховання дітей, щодо заходів попередження насильства зі сторони батьків і опікунів.
Статті 20-27 Конвенції присвячені правам дітей і відповідним зобов'язанням держав щодо захисту, допомоги дітям-сиротам і позбавленим батьківської опіки, біженцям, інвалідам у розумовому та фізичному відношенні, правам на відповідне медичне забезпечення.
У 28-31 статтях викладені права на навчання дітей методами, які поважають людську гідність, на отримання освіти відповідного рівня, змісту; права етнічних, релігійних, мовних меншостей. Положення 32-36 статей гарантують захист від будь-яких видів експлуатації, викрадення і торгівлі дітьми.
У 37-41 статтях визначаються права у випадку здійснення дітьми правопорушень, злочинів, а також у процесі відбуття покарання, на охорону під час збройних конфліктів.
Частина II, до якої входять 42-45 статті, присвячена, зокрема, способам поширення інформації про зміст Конвенції І говорить про можливості контролю за її виконання. У частині III, останній, до якої входять 46-54 статті, розкривається процедура ратифікації даного міжнародного документа і його денонсації.
Конвенція належить до правових документів, що мають обов'язкову силу (так званих "жорстких" правових документів). Зобов'язання по Конвенції стосуються тих і тільки тих держав, які офіційно повідомляють про свою згоду визнати її положення для себе обов'язковими шляхом їх ратифікації. На кінець 90-х років Конвенція ООН про права дитини була ратифікована усіма країнами, окрім Сомалі та США. Ряд країн приєднались до Конвенції з рядом уточнень. Так, положення 37-ї та 40-ї статей Конвенції суперечили принципам, на яких побудоване національне законодавство Австралії, Канади, Нової Зеландії, Швейцарії, Бельгії, Данії, Німеччини, Нідерландів, Франції тощо. Ряд ісламських країн зробили загальні зауваження до Конвенції в цілому і відносно статей, які суперечать положенням ісламського права.
Програмі реальних дій на користь дітей присвячено ще два документи, підписані в інтересах дітей у 1990 р. в ООН на Всесвітній зустрічі на вищому рівні: Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей і План дій щодо здійснення цієї декларації в 90-і роки. У цих двох документах розроблені заходи співтовариства щодо захисту прав дитини, охорони її здоров'я, забезпечення продовольством і харчуванням, щодо захисту гарантій сімейних можливостей. Ці міжнародні документи повинні стати для батьків основоположними, щоб у суєті буденності, коли захльостує суворий побут, не втратити висоту батьківських почуттів і відповідальності, щоб у сьогоднішньому дні батьки могли орієнтуватися не тільки на сьогодення дитини, але і на його майбутнє.
Слід зазначити, що в Україні поступово створюється основа для активізації громадських ініціатив, що захищають сім'ю з дітьми, та інтеграції їх у міжнародний просімейний суспільний рух. Основою такої інтеграції може стати Декларація Всесвітнього конгресу сімей, прийнята в 1997 р. в Празі і пролонгована в 1999 р. у Женеві. У документі, зокрема, говориться: «Ми проголошуємо, що сім'я — це соціальний союз, перший і первинний по відношенню до всіх природних або створених людиною співтовариств, економічних систем і урядів;
• сім'я володіє пріоритетом над всіма суспільними об'єднаннями, над всіма урядами, інститутами, ООН і будь-якими іншими співтовариствами і що політичні партії і системи, які ставлять уряди, їх органи, інститути та інші спільності вище за сім'ю, заслуговують засудження;
• всі філософські системи, які ставлять над всім абстрактного «індивіда», підсилюючи тим самим соціальну фрагментацію, також заслуговують засудження. Радикальний індивідуалізм, який часто говорить про своє прагнення до розширення свободи, насправді веде до її втрати;
• багато методів репродуктивної біотехнології, такі, як генна інженерія, зачаття зовні, клонування та інші, можуть загрожувати шлюбу, сім'ї, моральності і релігії;
У зазначеній Декларації також наголошується про розвиток сімейних форм захисту і виховання бездоглядних і безпритульних дітей і дітей, що залишилися без піклування батьків; створення єдиного інформаційного простору з питань сім'ї та сімейної політики.
Правові основи сімейного виховання в Україні ґрунтуються на відповідних статтях Конституції і Закону України "Про освіту". Конституція підкреслює, що "сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою" (ст. 51). Вона зобов'язує батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст. 51) і попереджує, що "будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується законом" (ст. 52).
До матерів і батьків, які не виконують свій обов'язок перед дітьми, може бути застосована сувора моральна кара - позбавлення батьківських прав. Причиною для такого рішення може слугувати жорстоке поводження з дітьми, аморальний вплив на них, антисуспільна поведінка батьків: алкоголізм, наркоманія, проституція, хуліганство, важкі психічні розлади.
Одним з основних принципів виховання дітей в сім'ї, що закріплені законодавством, є надання кожному із подружжя рівних прав і обов'язків стосовно своїх дітей. Це означає, що всі питання життя і розвитку дітей батьки вирішують спільно, ніхто з них не має переваги над іншим. Цей принцип гарантує захист дітей від прояву батьківського егоїзму, слугує базою для об'єктивних, розумних рішень, забезпечує найкращі умови для врахування інтересів дітей.
Закон України "Про освіту" чітко визначає відповідальність батьків за розвиток дітей (ст. 59). Батьки зобов'язані:
постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, повагу до держави і рідної мови, сім'ї, старших за віком, народних обрядів та звичаїв;
виховувати повагу до національно-історичних, культурних цінностей українських та інших народів, любов до своєї країни;
сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти, забезпечувати повноцінну домашню освіту;
- виховувати повагу до законів, основних свобод людини.
Таким чином. Закон "Про освіту" поставив перед родиною на перше місце завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. Його вирішення можливе за умови відповідного способу життя і способу думок батьків, постійного спілкування з дітьми, за умови дотримання норм загальнолюдської моралі у поведінці і спілкуванні всієї родини.