13 Лютого 1689 р. Обидві палати, визнавши, що Яків через поганих радників

хтів знищити протестантську релігію і ліквідувати права королівства, проголосила

Вільгельма королем. За^згодою нового короля, конвент перетворився у парламент і

засідав протягом року. Його найважливіші ухвали.

- Declaration of Rights (Декларація прав): ліквідувала нелегальну практику Якова II видання указів з “королівських повноважень”; гарантувала свободи парламенту: вільні і часі вибори та свободу слова, ще раз було підтверджене виключне право палати громад (з 1407 р.) до внесення і ухвалення податково- фіскальних законів; заборонила королю утримання війська у мирнии час, лише за наявності щорічного дозволу парламенту - Mutiny Act, згодом Annual Army Act.

Декларація прав уможливила протестантам володіння зброєю, право успадкування трону належало нащадкам Вільгельма і Марії, а у випадку їхньої бездітної смерті, другій доньці Якова Анні, дружині данського князя Георга. Король, як голова англіканської церкви мусів складати присягу, яка, між іншим, заперечувала католицький догмат божественного походження. Жоден католик, чи особа пов’язана з католиком шлюбом, не могла посісти англійський трон (внаслідок

цього відпало 60 кандидатів).

23 Лютого 1689 р. Вільгельм з дружиною прийняв корону як Вільгельм 111

(1689-1702 pp.) і Марія II. Як не дивно, Вільгельма не любили в Англії за

мовчазність, за хворобливість, за самотні полювання, замість театру, забав,

стюартівську розпусту і тієї щоденної атмосфери особистих і політичних інтриг,

якими жило англійське “society”. Справді популярною була дружина Вільгельма

Марія, яка, проте, померла у 1694 р.

Коронація відбулася в квітні. Вільгельм хоч і був кальвіністом, та не прагнув

накинути своїм підданим якихось нових догматів.

Вільгельму не вдалося вирішити проблеми дисидентів, а закон про заборону володіння зброєю ще більше утискав католиків. Окрім цього, католикам було заборонено селитися в Лондоні, у 1695 р. парламент обмежив доступ католиків до вільних професій, а в 1699 р. за відправу католицької меси священиків засуджували до пожиттєвого ув’язнення; у 1700 р. католикам обмежено права на володіння землею. (Закони 1695 і 1700 рр. були скасовані у 1778 р.). Загалом антикатолицьке законодавство залишалося таким тільки на папері, окрім заборони католикам навчатися в університеті і перебувати на державній службі.

Краще повелося протестантам. Парламентським законом, що згодом став відомий як Акт толеранції, протестантам, які вірили у Святу Трійцю, було дозволено вільну релігійну практику, за умови що всі обряди здійснюватимуться при відчинених дверях у раніше погоджених місцях. Усі протестантські церковнослужителі могли здійснювати свої повноваження у випадку складання присяги і прийняття 34 з 39 Статей англіканської віри.

У 1695 р. було ліквідовано цензуру друкованих видань з одночасною забороною приватних друкарень. Щоправда, свобода друку була обмежена високими податками на газети і великими відшкодуваннями у випадку подання

неправдивої інформації.

Останнім законодавчим актом, який закріпив перевагу парламенту^ над короною, став Act of Settlment (Акт про успадкування трону) 1701 р. Оскільки Вільгельм і Марія не мали дітей, корону потрібно було забезпечити від можливого

й

успадкування з боку католицьких претендентів. Вибір парламенту зупинився на нащадках доньки Якова І Єлизавети, донька якої Софія від шлюбу з курфюрстом Ганноверу мала сина Георга. Тому парламент ухвалив, що після смерті Вільгельма королевою країни стане, як було визначено раніше, донька Якова II Анна, а після її смерті трон перейде до Софії та її протестантського потомства. Водночас, в Акті було стверджено про “краще забезпечення прав і свобод підданих”: збільшення платні та незалежності суддів, яких можна було усунути тільки рішенням двох палат парламенту; чиновник звинувачений палатою громад і засуджений палатою лордів відтепер не міг, як раніше, розраховувати на королівське прощення.

У 1701 р. шотландський парламент в Единбургу прийняв рішення про поширення на територію країни Habeas corpus act, а в 1707 р. було прийнято рішення про парламентську унію Англії та Шотландії.

Усі ці заходи, від запрошення Вільгельма до Англії до Акту 1701 p., згодом були названі “славною революцією” (glorius revolution). Проте, сам факт усунення парламентом одного монарха і обрання другого не був чимось новим в історії Англії. Вільгельм III не був для Англії чужою людиною: його мати Марія була сестрою Карла II, а дружина Марія - донькою Якова II. Революція не принесла також радикальних змін політичному устрої країни (справжню революцію у цій площині зробив Кромвель). Беручи це та інше до уваги, хочеться сказати, що події 1688-1701 pp. не були ні “славними”, ані “революційними”. Насправді “славна революція” закінчила процес тривалих суспільно-політичних змін, започаткований Генрихом VIII, вона забезпечила англіканізм і земельну власність.

Локк в своїм есею “Про владу і уряд” подав a posteriori теоретичні підстави революції: опертя політичного устрою на суспільний договір, за яким виконавча влада надається, контролюється і усувається парламентом; суспільство має право використовувати такі методи, які вважає найкращими для оборони своїх прав і власності, тому революція є легальним засобом - останнім засобом суспільства у боротьбі проти нечесної виконавчої влади. Найважливішим у цій теорії було усунення божого провидіння, людина самостійно мала вирішувати усі питання свого життя. Звідси шлях від олігархії до демократії значно простіший.