Суспільне виробництво

Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва

і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Суспільне виробництво являє собою процес відтворення різно­манітних благ, яке включає в себе матеріальне і нематеріальне виробництво (рис. 4).

Співвідношення нематеріального і матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку науки і техніки зростають роль і значен­ня сфери нематеріального виробництва і особливо продукування духовних цінностей. Швидко розвиваються сфера послуг, виробни­ча і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслугову­вання виробництва. Розширюється структура продуктивної праці: продуктивною стає праця у сфері не лише матеріального, а й не­матеріального виробництва.

Матеріальне виробництво завжди передбачає взаємодію двох основних факторів—робочої сили і засобів виробництва (пред­метів праці і засобів праці). Робоча сила виступає як особистий фактор виробництва, засоби виробництва — як речовий. Особис-

54

Рис. 4. Суспільне виробництво

тий і речовий фактори у своїй сукупності та взаємодії становлять продуктивні сили суспільства. Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку певного типу ви­робничих відносин, становлять спосіб виробництва.

Структура економічних відносин

На основі суспільного виробництва формуються економічні відносини між людь­ми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і нематеріальних цінностей. Виходячи з цього, слід з'ясувати структуру економічних відносин.

Система економічних відносин включає в себе соціальну (еко­номічну) структуру продуктивних сил суспільства і виробничі від­носини, а також організаційні-економічні відносини, що поєднують їх. Такий підхід раніше відкидався. Вважалося, що продуктивні сили суспільства мають лише матеріально-речовий зміст. Відпо­відно до цього зміст економічних зв'язків, що формуються у структурі способу виробництва, обмежувався системою виробни­чих відносин і тими елементами, які лише поєднують її з продуктивними силами. Це породжувало багато методологічних склад­ностей в аналізі широкого кола актуальних проблем сучасної су­спільної практики.

До таких складностей, необхідність рішучого подолання яких настійно диктується практикою сучасного розвитку, слід віднести насамперед проблему теоретичного аналізу співвідношення загальноцивілізаційного і формаційного підходів у розвитку еконо­мічних процесів, диференціації загального і специфічного в їхній структурі. Що є предметом загального економічного аналізу? Яка реальна тканина економічних відносин, що складають основу загально-історичного процесу?

Розгляд поряд з виробничими відносинами і організаційно-

55

економічними зв'язками соціальної структури продуктивних сил як невід'ємного елемента економічної системи суспільства дає змогу усунути складності.

Продуктивні сили визначають відношення людини до природи, її здатність забезпечити своє існування і задовольнити зростаючі економічні потреби. Разом з тим відношення людини до природи реалізується лише всередині та через соціальні (економічні) відносини між людьми — учасниками виробництва.

Відповідно до цього в системі економічних відносин розрізня­ють дві підструктури. У кожному способі виробництва, що істо­рично склався, можна виділити, з одного боку, визначальну логіку загальноцивілізаційного процесу загальної первинної економічної форми, якою є економічна структура продуктивних сил суспіль­ства. А з іншого — вторинну специфічну (формаційну) економічну форму — систему виробничих відносин, що відображає характер привласнення засобів і результатів виробництва, відносин влас­ності, які склалися в цьому суспільстві:

Проте слід ураховувати, що загальні та специфічні форми еко­номічної системи не ізольовані одна від одної. Вони діалектичне поєднані між собою. Ось чому про розмежування їх можна гово­рити лише з точки зору теоретичного аналізу. Загальне не існує само по собі. Воно у всіх випадках реалізується лише через спе­цифічні форми. Такою самою мірою і кожна специфічна форма завжди являє собою конкретно історичну структуру реалізації загального.