Коротка історія розвитку грошей

Як уже зазначалося, появі грошей передувала епоха натурального обміну. На зміну їй прийшла епоха товарних гро­шей, еволюційний процес виникнення яких уже розглянуто.

Не слід розглядати товарну форму грошей лише як використан­ня у цій ролі золота й срібла. Розглядаючи ці благородні метали як носії грошових відносин, слід враховувати, що золото та сріб­ло почали монопольне виконували зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям не відразу. Локальність ринків, їхня функціональна відокремленність утворювали на ранніх ета­пах розвитку основу множинності товарів, що використовувалися у ролі грошей. Як правило, це був найбільш ходовий і разом з тим найцінніший для певного ринку товар, який в будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Це такі товари, як худоба, хутра, тютюн, риба, оливкова олія, різні метали, серед яких було також золото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважають, що перші монети з'явилися в Китаї та у країнах Близького Сходу в VIII—VII ст. до нашої ери. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Асси­рії почали карбувати монети з золота.

Металеві гроші були в обігу і на. території Київської Русі. В IX—XI ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті мо­нети, що витіснили хутра куниць, білки та інших тварин, які вико­ристовували до цього як обмінний еквівалент. Однією; з перших чеканних монет Київської Русі була гривня — срібний злиток ва­гою в півфунта. В книзі українського історика М. Грушевського “Історія України-Руси” розповідається про те, що за Візантій­ською угодою 911 p. греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегу данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла на кожного члена своєї дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета—частка гривні або рублева гривня, обрубок. гривні. Спочатку новгородський і московський срібні рублі мали

96

різну вагу. Перший був удвічі важчим. За Петра І почали кар­бувати золоті монети.

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вва­жалося, що емісія монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, е обманом населення. Скарбниці окре­мих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на осно­ві власного вагового виміру. Власне назви багатьох грошових оди­ниць окремих країн є похідними від ваги їхнього металевого зміс­ту. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling—повноцінний, справжній, чистий, повної ваги). Мірою ваги і масштабом цін була, як уже зазначалось, і гривня.

З другої половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від. різ­ниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витра­тами їхньої емісії, дістав назву сеньорат. Сеньорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошо­ву емісію.

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 p. важила 22 г, а в 1364 p.—лише 12. У Фран­ції з однакової кількості срібла в 1309 p. карбувалося 2 ліври, а в 1720 p.—98. Як наслідок вага монети з тим самим номіналом зменшилася майже у 50 разів. У Німеччині в 1326 p. з 234 г срібла карбувалося 2 марки, в 1378 p.—4, а в 1506 p.— 12 марок. Аналогічні приклади характерні й для інших країн. Зрозуміло, що у кожному з таких випадків мало місце обмеження функції мета­левої грошової одиниці, її використання лише як своєрідного зна­ку вартості повноцінної монети. В цьому випадку не йдеться про факти прямих фальсифікацій.

Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив у обіг в 1656 p. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше, ніж попередня. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть срібну монету, маса якої зменшилась. Як наслідок почався так званий “мідний заколот”, який був жорстоко придушений урядом. Фальшиву ж мідну монету з часом було пов­ністю вилучено з обігу шляхом викупу по одній копійці за рубель.

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характер­ним було використання системи біметалевого обігу — одноразової

97

(паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встанов­лювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригува­лися.

- Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував ряд труднощів. Більш дорогі за своєю цінністю монети час від часу зникали. Сутність цього явища було обгрунтовано на основі ши­роко відомого в теорії грошей закону Грешема (Томас Грешем (1519—1579 pp.)—англійський банкір). Зміст цього закону скон­центрований у лаконічній формулі: “Погані гроші витісняють з обігу хороші”. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча, ніж їхня номінальна вартість, витіс­няють ті грошові одиниці, вартість яких перевищує офіційні ціни.

Розглядаючи цей економічний закон, варто враховувати і те, що ним обґрунтовується особливість подвійного обігу металевих грошей, його механічне перенесення на визначення закономірностей паралельного обігу паперових грошей, як це інколи ро­биться в окремих наукових працях з теорії грошових відносин, є не коректним.

Епоху товарних (металевих) грошей замінила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей папе­рові гроші почали використовуватися як засіб обігу більше як ти­сячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали ви­користовуватися в Китаї ще у VIII ст. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 p. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банку ще в 1762 p. Спочатку випуск їх носив епізодичний характер, та з 1771 p. емісійний процес паперових грошей почав відбуватися на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися в кінці XVII ст.

У Росії паперові асигнації з'явилися в період царювання Ка­терини II в 1769 p. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 p. було емісовано асигнацій майже на 18 млн рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Курс асигнацій становив 99—98 коп. сріблом за рубль асигнаціями. В 1786 p. емісія цієї грошової одиниці досягла 45,3 млн рублів.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на Її авто­ритет, не було чимось аномальним. Це цілком природний історич­но-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширен­ням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціону-

98

вання грошових відносин, більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали фор­муватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло папе­рових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на ре­альні (товарні) гроші розглядалося як аномальне явище, як ви­няток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичай­ними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, в Англії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами і фінансуван­ням їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. В Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. в зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895—1897 pp. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царсь­кий прем'єр-міністр Вітте.

Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу при­пинили такий обмін в роки “великої депресії”—економічної кри­зи 1929—1933 pp. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін зберігся в сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здій­снювався опосередковано — через функціональні структури світо­вих грошей. Однак з середини 70-х років практика конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції. Відбулася демонетизація золота. Воно перетворилося на звичайний товар.

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи па­перових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалася у монетарному товарі як носієві гро­шових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, посту­пово трансформуються в електронні символи та знаки.