Товарне виробництво

Тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для влас­них, а для суспільних потреб, які визначаються ринком, назива­ється товарним.

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є рин­ковим виробництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих фак­торів. Саме це створило умови для виникнення товарного вироб­ництва і стало причиною цього. До цих умов належать такі: суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які при­зводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Це робить можли­вим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві; обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються — їхня відносна рідкість. Поль Самуельсон пи­ше: “Питання: що, як і для кого виробляти—не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було ви­робляти будь-який товар у необмеженій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєднання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількос­ті, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами і сім'ями.

Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б

81

потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб “економи­ти”. Всі товари були б безплатними, як повітря”*;

економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Об­міняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси—не тіль­ки одержати нову споживну вартість, а й щоб втілена, у ній пра­ця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останні “ носіями різної праці—складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а інші—у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей ма­ють різну цінність —високу і низьку залежно від того, результа­том якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб поставити своє благополуччя в безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються відокремитись у ве­денні свого господарства. Все це і створює фундамент для товар­ної форми організації виробництва.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натураль­ному господарству ще 7—8 тис. років тому, зберігається і є ефек­тивним сьогодні, має такі визначальні риси.

Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для нату­рального господарства і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробни­чих витрат (у товарах, що обмінюються, має бути однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку після того, як його хтось купив. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків є не прямою і безпосередньою, а опосеред­кована ринком форма зв'язків. Це також одна з генетичних особ­ливостей товарного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності вироб­ництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення суспіль­ного поділу праці, спеціалізації виробництва і як результат—зро­стання продуктивності праці.

До визначальних рис товарного виробництва також належать: а) використання грошей як посередника обміну; б) наявність кон-

______________________

* Самуельсон Л. Економіка.—Львів, 1993.—С. 26.

82

куренції; в) вільне ціноутворення; г), стихійність розвитку як фор­ма саморегулювання економіки.

Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв'яз­ків еволюціонує разом з розвитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією праці. В епоху вільної конкуренції товарне господарство грунтується в основному на праці самого товарови­робника, якому і належить вироблений ним продукт праці. Таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового продукту і реалізує його з метою задоволення своїх потреб. Купівля-продаж на такій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток. Ри­нок у цьому випадку є єдиним регулятором економічного життя.

З розвитком продуктивних сил, усуспільненням виробництва, появою гігантських підприємств і монополій, державної власності товарне виробництво стає великомасштабним, у якому домінує наймана праця. Таке виробництво, засноване на різних формах власності—індивідуальній, спільній, державній. Глибокий поділ праці, спеціалізація призводять: до ускладнення господарських зв'язків і об'єктивно зумовлюють необхідність координації та ре­гулювання економіки в межах країни. На цьому етапі розвитку ринкове саморегулювання доповнюється державним регулюван­ням, що перетворює товарне господарство у організовано ринкове.