Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Власенко О.І.

«ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

Тексти лекцій

(ІІ частина)

Харків 2012

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Власенко О.І.

«ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

Тексти лекцій

(ІІ частина)

Рекомендовано

науково-методичною радою університету

в якості текстів лекцій

для студентів усіх спеціальностей

(відносно вимог кредитно-модульної системи)

Харків 2012

В-86

УДК - 168.522

ББК - 71

Рецензенти:

С.Є. Євсєєв, к.і.н., доцент кафедри Економічної теорії ХНУБА

М.З.Бердута, к.і.н., доцент кафедри Історія України ХНУ ім. В.Н.Каразіна

Рекомендовано кафедрою Українознавства та політології

протокол № 7 від 21 січня 2011 року

Затверджено науково-методичною радою університету

Протокол № 6 від 23 лютого 2012 року

В-86 Власенко О.І. Історія української культури: Тексти лекцій. – Х.: ХНУБА, 2012. –86с.

Вивчення історії Української культури є важливим аспектом підготовки фахівців.

У текстах лекцій викладено матеріал з історії розвитку української культури з давніх часів до сучасності.

Вивчення цієї дисципліни дозволить студентам сформувати цілісну картину про умови формування та розвиток культури українського народу.

Видання призначене для студентів усіх спеціальностей.

© О.І Власенко, 2012

ВСТУП

Дисципліна “Історія української культури” – важлива складова гуманітарної підготовки фахівців, що дає можливість залучитися до духовної скарбниці нашого народу. Загальна культура майбутнього фахівця залежить від рівня засвоєння культурних надбань українського народу.

Тексти лекцій призначені для самостійного опрацювання студентами денної форми навчання. У подальшому знання з вивченого матеріалу вони зможуть використати під час виконання індивідуальних та творчих завдань з дисципліни “Історія української культури”.

Матеріал текстів лекцій з історії української культури знайомить студентів з ключовими питаннями культури нашого народу, з основними етапами розвитку культури, з багатоплановістю української національної культури, як із цілісним унікальним явищем світового культурного простору.

На базі об’ємного фактичного матеріалу розкриваються особливості української культури. Чітка структура посібника дозволяє легко знайти відповідну тему або проблематику, що цікавить студента. Великий обсяг списку першоджерел та літератури дає можливість більш поглибленого самостійного вивчення питань з дисципліни “Історія української культури”.

Тема 4. Культура України в другій половині XVII — XVIII столітті.

4.1 Умови розвитку культури.

4.2 Стан освіти і розвиток науки.

4.2.1 Освіта. Наукові знання. Книгодрукування.

4.3 Розвиток художньої культури.

4.3.1 Усна народна творчість. Література.

4.3.2 Театр.

4.3.3 Музика.

4.3.4 Архітектура.

4.3.5 Живопис.

4.1. Умови розвитку культури

Культура українського народу протягом XVIII ст. розвивалась в дуже складних умовах. Ще до смерті Б.Хмельницького в 1657 р. стало зрозуміло, що його надії на процвітання України в складі Росії із збереженням політичної і духовної автономії не виправдалися. Русифікаторська політика з боку Російської імперії виявилася вже в другій половині XVII ст., коли в офіційних актах царської Росії з’явилася зневажлива назва «Малоросія». Друга половина XVIII ст. позначилася трагічними для України подіями — ліквідацією Гетьманщини в 1764 р., знищенням Запорізької Січі в 1775 р., покріпаченням українського селянства, що настало за цим.

3

Деспотична Російська держава досить підозріло ставилась до України, яка за часів козацької республіки знала демократичну форму правління, коли всі ланки державної влади були виборними. Відомий сирійський мандрівник Павло Алепський, відвідавши Україну за часів Богдана Хмельницького, писав про «чарівну країну», яка вразила його не тільки матеріальним добробутом, але й високим рівнем культури та освіти як серед вищої верстви населення, так і серед звичайного селянства. «По всій козацькій землі, — пише він, — ми відмітили чудову рису, яка нас дуже дивувала: всі вони, за малим виключенням, навіть їх жінки і дочки, знають читання і порядок богослужінь і церковний спів». Підкреслюючи високий ступінь освіти української верхівки того часу, він пише: «Серед монастирських наставників Київської лаври є люди вчені, знавці права, оратори, вони чудово знайомі з логікою і філософією і працюють над глибокими питаннями». Бачив він, як в селах люди уміють читати, а священики учать сиріт і не дозволяють їм залишатись неуками. В Києві він звернув увагу на високий рівень книгодрукування, малювання, будівництва. Висока культура, м’яка вдача, гостинність і привітність українського населення особливо вразили Павла Алепського. Він говорив про контраст українського життя з порядками в Московії, де йому доводилося жити більш ніж півроку в самій столиці і спостерігати побут тамтешньої верхівки суспільства.

Гетьманська Україна справляла на чужинців враження висококультурної країни, про це свідчать спогади багатьох мандрівників, що побували на українських землях в часи І. Мазепи. Московський священик Іван Лук’янов, проїжджаючи Україною в 1701 р., був приголомшений красою міської архітектури Глухова, Батуріна, Ніжина й особливо Києва. Данський дипломат Юст Юль, мандруючи по Україні вже після руйнування її московськими військами в 1708—1709 рр., був здивований багатством і культурою краю. Що ж говорити про рівень української культури за часів її мирного розквіту!

Гетьманська Україна, особливо за часів І. Мазепи, І. Скоропадського і

К. Розумовського стояла на рівні найбільш освічених країн Європи. Навіть направлена на знищення духовних, фізичних і економічних сил народу політика, яку здійснював російський царизм, довго не могла знищити безсмертні досягнення української національної культури.

У кінці XVIII ст. західні українські землі входять до складу Австрійської імперії. Розвинена західноєвропейська культура, під вплив якої потрапила українська культура, на деякий час «задавила своїм авторитетом» власні українські духовні цінності. Майже вся еліта західних українських земель відстороняється від рідної культури і мови, навіть сільські священики зверталися з проповідями до народу в церквах польською мовою.