Конституційні гарантії здійснення суб’єктивних прав на землю

Гарантуюче зна­чення реалізації прав на землю мають бі­льшість статей Кон­ституції України, які проголошують люди­ну найвищою соціа­льною цінністю, а її права і свободи, а також їхні гарантії як такі, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3).

Конституційними гарантіями прав на землю виступають імперати­ви про те, що "кожний громадянин має право користуватися природ­ними об'єктами права власності народу відповідно до закону", що "власність зобов'язує", що "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству", що "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, соціальну спрямо­ваність економіки", а також про те, що "усі суб'єкти права власності рівні перед законом".

Водночас проголошується, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки (ст. 13).

Земля як основне національне багатство перебуває під особливою охороною держави, а право власності на землю гарантується. Це пра­во набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції Украї­ни). З метою реалізації цього положення прийнято Закон України "Про захист конституційних прав громадян на землю" від 20 січня 2005 р., який визначає фінансові засади щодо реалізації громадяна­ми України прав власності на землю.

Гарантії прав на землю базуються на системі засобів забезпечення екологічних прав, визначених в ст. 50 Конституції України та вклю­чають у себе: проведення широкомасштабних державних заходів що­до підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; обов'язок міністерств, відомств, підпри­ємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та екс­плуатації народногосподарських об'єктів; участь громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природ­ного середовища; здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища; компенсація в установленому порядку шкоди, за­подіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища; невідворо­тність відповідальності за порушення законодавства про охорону на­вколишнього природного середовища; створення та функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформацій­но-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інфор­мації (ст. 10 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону на­вколишнього природного середовища"). Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання суб'єктами покладених на них законом обов'язків.

Конституція України (ст. 41) гарантує, що ніхто не може бути про­типравно позбавлений права власності на землю. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі ст. 55 Основного закону кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльнос­ті органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У науці земельного права конституційні гарантії поділяють на: а) загальні, до яких віднесено норми-принципи, визначені в ст. З, 8, 13, 14, 19, 22, 24, 34, 41, 41, 50, 102 Конституції України; б) спеціальні, до яких віднесено конституційні імперативи, що забезпечують набуття і реалізацію права власності (ст. 13, 22, 24, 33, 41); в) особливі, функціо­нальне призначення яких спрямоване на захист суб'єктивного права власності на землю (ст. 13, 40, 55, 56 Основного закону України).