43. Экономическое и политическое состояние Великобритании после первой мировой войны.

В результате первой мировой воны Англия получила новые колониальные владения. Ее наиболее опасный конкурент – Германия была разбита. Вона получила мандат на большую часть немецкого и турецкого колониального наследства. Но победа досталась дорогой ценой: человеческие потери составляли 750 тыс. убитых, 1,7 млн. раненных. Страна потерял больше трети национального багатства, уменшился выпуск промышленной продукции, торговый флот. С мирового кредитора Англия превратилась в должника. Английская послевоенная экономика испытывала серьезные трудности. Государственный долг взрос с 650 млн. ф.ст. в 1914г. до 7829 млн. в 1919г. задолженность США составила 850 млн. на погашения долга шла значительная часть государственного бюджета, что влекло за собой повышение налогов, в особенности косвенных, инфляцию, дороговизну.

Сразу после войны благодаря спросу на предметы широкого потребления и предпринятым восстановительным работам наметился кратковременный подъем в промышленности. Но летом 1920г. начался кризис. Но даже в период подъема английский экспорт был намного меньше довоенного: 1919 – на 45%, 1920 – на 30%. США сильно потеснили Англию на рынках Центральной и Южной Америки, на дальнем Востоке. На экспорте Англии негативно отразились и другие факторы: ускоренное развитие промышленности Канады, Австралии, падение рынка России вследствие интервенции. Усилился процесс капиталистической монополизации. Машиностроительная компания «Виккерс» к 1922г. контролировала более 90 фирм; Компания «Левел бразерс» к 1921г. – уже 160. В 1916г. возникло крупнейшее объединение монополистов – Федерация британской промышленности, к 1920г. в нее входили фирмы с числом рабочих, составляющих третью часть всех рабочих в стране, и с капиталом превышающим капитал всех английских компаний до войны. Одной из ее главных целей было дальнейшее подчинение правительства и государственного аппарата монополистическому капиталу.

Жизненный уровень большинства рабочих оставался ниже довоенного, тогда как прибыли монополий не уменьшались. Рост эксплуатации обостряли классовую борьбу английских рабочих. В колониях и зависимых от Англии странах усиливалось национально-освободительное движение.

44. Парламентські вибори 1918р. В Англії. Ллойд Джордж і його політика.

Після закінчення першої світової війни Німеччина – головний конкурент Англії – була розгромлена. Територія Британської імперії збільшилась за рахунок колоніальних володінь на 2,6 млн. кв. км, а населення – майже на 13 млн. чол. Економічні втрати Великобританії під час війни були меншими, ніж у інших європейських держав. Однак перемога у війні далася значною напругою сил. В ній загинуло 875 тис. чол., понад 2 млн. були поранені. 70 відсотків англійського торгового флоту було знищено. До того ж Англія в період війни користувалася американською фінансовою допомогою, внаслідок чого вона перетворилася із кредитора на боржника. В країні знизився обсяг промислового виробництва, конкурентоспроможність англійських товарів на світовому рику знизилася, біль ніж у 1 рази скоротився зовнішньоторговий оборот Великобританії.

Усі ці труднощі випали на долю коаліційного уряду Великобританії (до нього увійшли консерватори, ліберали, лейбористи), який очолював лідер ліберальної партії Д.Ллойд-Джордж. Наприкінці 1917 р. він виступив з ідеєю проведення економічної і політичної реконструкції країни. На початку 1918 р. уряд Д. Ллойд-Джорджа здійснив виборчу реформу, яка надавала право голосу чоловіка з 21 року, а жінкам у 30 років. Було запроваджено обов’язкове навчання дітей до 14 років, встановлено Персії колишнім солдатам, розпочалася демобілізація армії.

Очоливши виборчу компанію, Д.Ллойд-Джордж закликав гідно зустріти героїв війни та “забезпечити їм світле майбутнє”. Англійський прем’єр-міністр вимагав, щоб Німеччина заплатила контрибуцію в сумі 240 млн. золотих марок. Перші післявоєнні парламентські вибори 1918р принесли переконливу перемогу консервативно-ліберальній коаліції, яка утримувала владу майже чотири роки.

Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, повязаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнято програму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможніх. У зовнішній політиці Л.Д. важливе місце посідала боротьба з Рад Росією. На початку 1919р. Велика Британія разом з Францією і США розпочали проти неї воєнну інтервенцію, а в радянсько-польській війні підтримала Польщу. Британські домініони – Канада, Австралія, Південно – Африканський союз – отримали статус автономних держав у складі Британської імперії. У 1921р. Ірландія дістала статус домініона.

На рубежі 1917-19128 рр. Великобританією прокотилась хвиля мітингів з вимогою припинення війни. Організація фабрично-заводських старост і профспілки висунули гасло миру. Невдоволення війною росло серед моряків британського військового флоту. 1919-1923р. ширився страйковий рух. Особливо гострий конфлікт виник у 1921р між власниками шахт і шахтарями. Соціально-політичне становище Великобританії ускладнювалося національно-визвольною боротьбою в її колоніях. Уряд Л.Д. виявився неспроможним подолати фінансові негаразди. Купівельна спроможність населення падала. Коаліційний уряд Д.Ллойд-Джорджа у жовтні 1922 р. змушений був піти у відставку. Парламент було пропущено і призначено нові вибори.