- •1. Закінчення Першої Світової Війни. Переговори в Бресті та наслідки
- •2. «14 Пунктів Вільсона».
- •3. Поразка Німеччини та держав Четверного союзу у війні. Комп'енське перемир'я.
- •5. Версальський мирний договір 1919 р. І його умови.
- •6. Мирні договори країн-переможниць з союзниками Німеччини у першій світовій війні.
- •7. Вашингтонська конференція 1912-1922 pp. Та її рішення.
- •8. Версальсько-вашингтонська система, її зміст, суперечності та історичні наслідки.
- •9. Початок листопадової революції в Німеччині. Загально-німецький з'їзд Рад і його рішення.
- •10. Завершення демократичної революції в Німеччині. Утворення Веймарської республіки та її Конституція.
- •11. Збройні виступи в Німеччині в першій половині 1919 р. Баварська Радянська республіка.
- •12. Німеччина в перші роки Веймарської республіки. Каппівський заколот.
- •13. Рурський конфлікт. План Дауеса. Локарнська конференція.
- •14. Генуезька та Лозанська конференції. Рапальський договір.
- •15. Зародження націонал-соціалізму в Німеччині: причини виникнення і соціальна база нсдап.
- •16. Ідеологія, політична програма та організаційна будова нсдап (1919-1923 pp.).
- •17. Пивний заколот - перша спроба приходу нацистів до влади у Німеччині.
- •18. Німеччина в роки світової економічної кризи. Поляризація політичних сил в країні.
- •19. Прихід нацистів до влади в Німеччині, причини перемоги і соціально-політична суть фашизму.
- •20. Перші кроки Гітлера при владі. Утвердження тоталітарної диктатури в країні.
- •22. Політичний портрет Адольфа Гітлера.
- •23. Підготовка Німеччини до другої світової війни. Порушення умов Версальського договору.
- •24. "Аншлюс" Австрії. Мюнхенська угода. Наростання загрози війни.
- •25. Зародження фашистського руху в Італії: причини виникнення, ідейні витоки, соціальна база та сутність фашизму.
- •26. Шляхи і методи досягнення фашистами влади в італії
- •27.Стосунки італійського фашизму з церквою. Латеранська угода
- •28.Авентинський блок і остаточне встановлення диктатури в Італї
- •31. Зовнішня політика фашистської Італії в 20-30-і рр.
- •32.Політичний портрет Беніто Мусоліні
- •33.Підсумки Першої Світової війни для сша. Внутрішня і зовнішня політика Вудро Вільсона
- •34. Політика Гардінга і Куліджа в сша (1921-1928)
- •35. Світова економічна криза 1929-1933рр. В сша. Президент Гувер.
- •36. «Новий курс» Рузвельта.
- •41.Зовнішня політика Рузвельта в 30-ті роки
- •42. Політичний портрет Рузвельта
- •43. Экономическое и политическое состояние Великобритании после первой мировой войны.
- •44. Парламентські вибори 1918р. В Англії. Ллойд Джордж і його політика.
- •45. Національна – визвольна війна в Ірландії 1919-1921 рр. Створення Ірландської республіки.
- •46. Первое лейбористское правительство Великобритании, его политика.
- •47. Правление консерваторов в Великобритании во второй половине 20-х годов. Страйк 1926г., его последствия.
- •48. Второе лейбористское правительство Великобритании, его политика.
- •49. Национальное правительство и его политика.
- •50. Внутреннее состояние и внешняя политика Великобритании перед второй мировой войной.
- •51. Політичний портрет Черчіля
- •52. Наслідки Першої світової війни для Франції. Окупація Рура та наслідки
- •53. «Національний блок» при владі. Окупація Рура і послаблення зовнішньополітичних позицій Франції в 1920-х роках.
- •54. Внутрішня і зовнішня політика уряду «лівого блоку» у Франція.
- •55. Створення «національного єднання» у Франції його склад та політика
- •56. Економічна криза у Франції
- •57. Зростання впливу та активізація ультраправих і фашистських сил у Франції.
- •58. Створення і перемога на парламентських виборах 1936р. Народного фронту Франції. Політика уряду Леона Блюма.
- •59.Проблеми укладення договорів колективної безпеки напередодні другої світової війни.
- •60. Радянсько-німецький пакт про ненапад. Військово-політичні наслідки радянсько-німецького зближення.
- •61.Походження Другої світової війни, її причини, характер та періодизація.
- •62. Початок другої світової війни. ”Дивна війна” на західному фронті.
- •64. Італійсько-німецька агресія в Північній Африці. Встановлення фашистського панування на Балканах.
- •65. «Битва за Англію»
- •66. Кінець «дивної війни» на заході. Розгром Франції та військово-політичні наслідки. (див. 62)
- •67. Напад Японії на Перл-Харбор і початок війни в Азіатсько-тихоокеанському регіоні 1941р.
- •68.Створення антигітлерівської коаліції в роки другої світової війни.
- •69.Німецький окупаційний режим в Європі , його характерні риси. Феномен колабораціонізму. Голокост.
- •70. Здійснення корінного перелому в ході Другої Світової війни. Московська і Тегеранська конференція 1943.
- •72. Конференція Бреттон-Вудсі. Кримська Ялтинська конференція.
- •73.Завершення розгрому держав фашистського блоку.
- •74.Постдамська конференція
- •75.Закінчення Другої світової війни. Уроки Другої світової війни.
27.Стосунки італійського фашизму з церквою. Латеранська угода
З метою забезпечити собі підтримку різних верств населення фашистський уряд прагнув залучити на свою сторону церковну ієрархію та Ватикан. Зокрема протягом 1922-23 рр. була здійснена передача Ватикану великої бібліотеки палацу Кіджі, встановлення розп'ять у школах, лікарнях і судах, відновлення посади капеланів в армії, розрив з масонством. В січні 1923 р. було оголошено про намір уряду Муссоліні ввести в школах обов'язкове навчання релігії, а також асигнувати кошти на відновлення та реконструкцію зруйнованих під час війни церков. Фашистська влада врятувала від краху «Банко ді Рома», з яким були тісно пов'язані фінансові інтереси Ватикану, католицької ієрархії і організацій. Цьому передували секретні переговори між Муссоліні і кардиналом Гаспаррі, що проходили 20 січня 1923 в будинку графа Сантуччі, що був в той час головою правління банку.1
Таким чином, у Ватикана з’явилося багато підстав для того, щоб бути зацікавленим в договорі з фашистським урядом, який міг би надати церкви привілеї і захистити залежні від неї організації. Саме тому Ватикан прийшов на допомогу Муссоліні в критичні для нього дні 1924 р., коли вбивство фашистами соціалістичного депутата Маттеотті викликало загальне обурення італійського суспільства. Газета «Оссерваторе Романо» в ті дні критикувала органи друку, які вели різку кампанію проти фашистського режиму, і лякала наслідками його падіння. У вересні 1924 р. проти співпраці католиків з соціалістами та іншими лівими групами виступи: папа Пій XI, звертаючись до студентів-католиків. При курсі на співробітництво церковної ієрархії та Ватикану з фашистським урядом існування самостійної католицької партії було небажано для обох партнерів. Адже партія, яку підтримували значні маси трудящих католиків, могла при відсутності легальних політичних організацій лівого спрямування стати одним з центрів антифашистської опозиції. Тому в інтересах збереження гарних відносин з урядом Муссоліні Ватикан не протестував проти розпуску цим урядом в листопаді 1926 р. в числі інших опозиційних політичних партій також і католицькою. У 1926 р. у зв'язку з невдалим замахом на Муссоліні Пій XI навіть сказав, що «перст божий охороняє Муссоліні».2
В той же час Ватикан не забував і про свої інтереси і вдало використовував хід подій на свою користь. 13 лютого 1925 була створена урядова комісія для підготовки реформи італійського церковного законодавства. Серед питань, які належало обговорити, основними були: 1) пом'якшення форм державного контролю за призначенням на церковні посади в Італії (т.зв. питання «exequa-tur»), 2) юридичне становище релігійних громад і чернечих орденів; 3) реорганізація управління церковним майном (передбачалося посилення ролі духовенства). Комісія працювала протягом усього 1925 року. 7 січня 1926 вона представила парламенту два проекти реформи. Проте, коли парламент був готовий почати їх обговорення, в пресі був опублікований лист Пія XI до кардинала Гаспаррі, в якому папа висловлював протест проти дій уряду, він фактично зажадав від нього укладення договору. Внаслідок цього з кінця 1926 р. були розпочаті переговори між італійським урядом і Ватиканом про укладення угоди.
Латеранські угоди — (Латеранські договори) укладені 11 лютого 1929 року, між Святим Престолом (в особі кардинала П'єтро Гаспаррі, державного секретаря), та королівством Італії (в особі прем'єр-міністра Беніто Муссоліні), що нарешті розв'язали так зване «Римське питання» — про статус Ватикану після розпаду Папської держави у 1870 році. По суті, Папа Римський признає за Латеранськими договорами Рим як місце перебування італійського уряду. Італійський уряд гарантує при цьому, політичний і територіальний суверенітет Ватикану. Назва контрактів, походить від місця їх підписання — Латеранського палацу.
Договір складається з трьох частин:
1. Договір примирення — створення незалежної держави Ватикан як суверенної держави. Крім того, давалися італійські урядові гарантії в цій частині договору про незалежність і суверенітет Святого Престолу як суб'єкта в міжнародному праві. У свою чергу, Святійший Престол відмовився від території колишньої Папського Держави і Рим визнано італійською резиденцією уряду.
2. Конкордат — регулювати відносини між італійською державою з італійською церквою в релігійних і цивільних справах.
3. Фінансова конвенція — передбачає відшкодування італійської держави Святому Престолу втрати майна у 1870 році. Серед іншого — Святійшому Престолу надано компенсацію в розмірі 1,75 млрд. лір. Крім того, угода містить один додаток карт парафований обома сторонами, і визначає близько 44 акрів області Ватикану.
Після укладення договору в нього внесено ряд додатків. Серед них Додаток про додаткові території, що знаходяться під суверенітетом Святого Престолу (серед іншого, передавач радіо Ватикану в Санта Марія ді Галерія).
Угоди були переглянуті у 1984, головним чином в частині того, що католицтво є державною релігією Італії.
Значення
Латеранські угоди зупинили конфлікт між Папою Римським і італійською державою і надали папські території визначеного державного статусу. Це дозволило Ватикану активно вийти на площину міждержавної політики.