5.3.2.3. Дотики

Як ми торкаємось один одного, коли ми це робимо і з якою метою –дуже важливо для міжособистісного та міжкультурного спілкування. Не дивуйтеся, коли побачите чоловіків-арабів, які йдуть під ручку або тримаються за руки. Ніяких натяків на нетипову сексуальну орієнтацію тут немає. Це просто національна звичка, навіть не звичай. У той самий час будь-які дотики між жінками, включаючи потиски рук на знак вітання, там ви не побачите. У нашій культурі, навпаки, цілком нормальними виглядають жінки, які йдуть під ручку і говорять про щось своє. Така сценка здивує американців, де взагалі рідко можна побачити чоловіка і жінку з типовим для нас ходінням «під ручку», а уявити там двох жінок у таких відносинах – просто неможливо. Натомість у США ви побачите милу і наївну для нашого ока картинку, коли чоловік і жінка або просто закохані пари гуляють, тримаючись за руки, як це роблять маленькі діти.

Ми, як правило, не звертаємо уваги на те, як нам дають решту грошей у магазині або на базарі: безпосередньо в руку або складають на прилавок, спеціальне блюдечко біля каси і т.д. На Сході вам навряд чи хтось покладе решту грошей прямо в долоню: там будь-які зовнішні дотики з іноземцями, особливо іншої статі, – річ неможлива. Афроамериканець на такий жест може і образитися, мовляв, хтось там не захотів торкнутися його руки, оскільки він (вона) чорний.

Дотики традиційно дуже інформативні й культурно детерміновані. Базовими значеннями дотиків є привітання, захист, попередження, схвалення/несхвалення та інші, що ми передаємо потисками рук, поцілунками, обіймами, хлопками по тілу та ін.

Спілкування арабів традиційно супроводжується серіями дотиків: вітаючи одне одного вони торкаються одне одного щоками, під час розмови також прийнято час від часу торкатися одягу співрозмовника на знак довіри та приязні.

Традиційне слов’янське вітання через обійми залишилося привілею родичів і близьких людей. Зараз ми вітаємося нахилом голови та потисками рук. Рукостискання може здійснюватись і при ритуалах домовленості (вдарити по руках), спорів, вираження примирення, дружби (подати руку дружби) тощо. Із жінками ми ручкаємося не так часто, як це роблять американці і європейці, де статева різниця у такому разі практично не враховується. У давнину рукостискання серед східних слов’ян розповсюджувалися лише на чоловіків. Торкатися жінки було заборонено. Уже набагато пізніше західноєвропейська манера цілувати дамам ручки прийшла і до нас. Проте наші чоловіки рідко й найчастіше якось незграбно цілують дамам руку – тривала робочо-селянська доба етикету «радянських товаришів» ледве не знищила цей знак панської галантності, якої, виявляється, не так легко навчитися.

Поцілунок взагалі – річ тонка і дуже символічна. Слов’янська етимологія цього слова (від цілий – здоровий, неушкоджений) вказує на його первісну сутність: раніше цілування здійснювалося в основному задля цілительства, оздоровлення. Дотепер вважається, що материнський поцілунок має цілющу силу для дитини. У міфології поцілунки сприймалися як злиття душ і за результатом дійства їх прирівнювали до кровозмішення. Російський письменник О.І. Купрін вустами свого героя з роману «Колесо історії» обурюється: «… Поцелуй руки – это высшая интимная ласка. С какой стати мы мусолим руку каждой женщине без смысла для нее и для себя?».

У Давньому Римі був поширеним ритуал поцілунків-привітань з імператором: близькому оточенню дозволялося цілувати імператора в губи, звичайним сановникам – тільки руки, а іншим – ноги імператора.

Тож, важливим є не тільки сам жест-дотик, а й та частина тіла, яка при цьому задіяна. Представники ісламу, індуси, монголи зазвичай не торкаються одне одного лівою рукою, що є образливим знаком, оскільки ліва рука призначається для тілесних («туалетних») функцій. Лівою рукою не можна щось передавати іншим, ламати хліб та робити інші речі, що інколи незручно, наприклад, для тих, хто з народження шульга.

Більшість азіатів не торкаються один одного головами. Голова, а не серце для них – це храм душі, тому дотики головами є небезпечними.