2.10.1 Символ і слово

Один з провідних представників російського символізму початку ХХ ст. Андрій Бєлий писав: «Слово є вираження найбільш захованих таїн природи». І далі: «Слово живе, змінюється, перероджується доти, поки зберігає свою образність; воно подібне до живої людської істоти, воно творить, впливає, міняє свій зміст, і увесь процес творчої символізації вже полягає в засобах зображення, властивих самій мові…»

Наповнення слів мови символічним змістом – неперервний культурно зумовлений процес, початок якого в космогонічних уявленнях предків, фольклорних традиціях, релігійних віруваннях тощо. Слова мови – не тільки засіб формулювання понять, думок і передачі їх іншим. Слова мови також засіб втілення таких смислів, які відображають реалії не дійсності, а почуттів і свідомості, тобто того, що придумали самі люди і що також дуже важливо для них. Семантична (змістова) будова слова здатна розширювати свої кордони, вбираючи безліч додаткових смислів. Переносні (метафоричні) смисли набувають символічності разом із зростанням ціннісної вартості тих чи інших позначуваних словом предметів і явищ у духовному житті нації. Такі ключові слова пронизують фольклорні, художні тексти, прислів’я і приказки. Так, у фольклорі, художній літературі образ-символ води може символізувати безвихідь, журбу, плинність життя. Із водою спливає доля:

А вже мої та стежки-дорожки

Та кругом вода пройняла,

Та вже ж мою бідну голівоньку

Та кругом журба обняла.

(З народної пісні)

З образом води може асоціюватися, навпаки, життєдайна і цілюща сила, запорука очищення від життєвого бруду:

Та летить орел понад морем

Та просить в моря пити,

Тяжко, важко бурлакові

На чужині жити.

(З народної пісні)

І буде дух його [кобзаря] із віку в вік сіяти,

Серця зцілющою водою покропляти,

І рани гоїти, і сльози обтирати.

(П. Куліш)

Ілюстрацією символічної значимості води слугують побажання – будь здоровий, як вода; з води і з роси; приказки і прислів’я – наче в воду канути; як водою змило; як водою пішло; і за холодну воду не візьметься; час, як вода, сам наперед іде; не лізь у воду, не знаючи броду та ін. Відомий український мовознавець В.В. Жайворонок виділяє понад десять різних символічних значень, пов’язаних із словом вода, в своєму словнику-довіднику «Знаки української етнокультури» (2006).

В.В.Жайворонок наголошує ще й на одній важливій властивості, що приманна слову, а саме: «Слово ототожнюється з реалією, і віра в реалію породжує віру в магію слова, яким, за народними віруваннями, можна лікувати, причаровувати, відвертати, насилати, накликати, наврочу вати, проклинати, здійснювати бажане. Так постають у мові формули замовляння, побажання, ворожіння, зашіптування та ін.» Ця властивість мови пов’язана з її сугестивною функцією, тобто функцією впливу, а також з чудодійною мовною енергією, яка незримою силою пронизує усі форми людського буття, що пов’язані з мовою.

Набуття словом символічності – складний психолінгвістичний процес, у якому відбувається загадкова гармонізація мови, свідомості і реальності. Вони ніби зливаються в одне ціле, фокусуючись у слові. Слово стає чарівним знаком уже не предмета дійсності, а якісно нового змісту, нового віртуального образу, створеного мозком, свідомістю і почуттями водночас. Символ, таким чином, продукт інтерпретації дійсності за допомогою слова, яке виступає найважливішим інструментом такої інтерпретації. Схід – захід, наприклад, для наших предків означали набагато більше, ніж просто вказівку на частини світу. Схід – це місце народження сонця, тому з цим поняттям закріплюється сприйняття чогось благодатного, приємного, райського, нового. Із Заходом, навпаки, пов’язуються міфологічні мотиви занепаду, темряви, смерті і аду. Із давніх-давен під час молитви завжди зверталися до сонця, тобто до сходу.

Відповідно, з боку правої руки знаходився південь, а лівої – північ. Показово, що походження англ. north (північ) відсилає до саме такого уявлення ( <i.-є. *ner- under on the left, тобто ліворуч). Архаїчна модель світу та архетипні позитивні та негативні оцінки злилися в словах на позначення «благодатного і світлого» сходу, «смертоносного і темного» заходу, правого півдня і «правильності» усього правого, лівої півночі і «неправильності», «лукавості», а також «слабкості» усього лівого, що від сатани. Те, що відбувалося тисячі років тому, слова не забули і зберегли у своїй генетичній пам’яті. Саме тому слова із коренем -прав- наповнені позитивними смислами, і ми вже просто до цього звикли: правий, правильний, правда, правитель, правозахисник, правдолюбець, бути правою рукою тощо.

Натомість деякі поняття, які передають слова захід, західний, для людей старшого покоління інколи ще можуть нести відбиток «негативного» і «чужого» в сенсі сприйняття західних країн та західноєвропейського способу життя. Таке заідеологізоване нашарування лишилося з часів колишнього Радянського Союзу, коли поняття західний відносно європейських країн було синонімічним до буржуазний, капіталістичний, антинародний, такий, де людина людині вовк, а не друг, товариш і брат, як у країні соціалістичній.

Таким чином, символи, в тому числі й словесні символи, як створені свідомістю і мовою образи, можуть мати не меншу силу, ніж реально існуючі предмети. Усе це, разом із національними стереотипами, архетипами і прототипами, ментальністю, безпосередньо відбивається в народній культурі, яка також має свої національні кордони.