2.7. Етос

Слово етос може запам’ятатися у зв’язку із словом етика (обидва терміни походять від гр. ethos – характер, норов, звичай). Але на відміну від етики, науки про мораль, етос – це термін, який відроджено з античної філософії для позначення власне етнокультурної своєрідності народу, відмінності його ментальності, цінностей, національного духу, душі від інших народів і націй.

Етос (гр. еthos - характер, звичай) – етнокультурна специфіка, стиль життя суспільної групи, загальна орієнтація певної культури, прийнята в її межах ієрархія цінностей, принципів і постулатів спілкування.

Етос – це певний набір пізнаваних ознак типового представника того чи ін­шого народу, який встановлюється шляхом знайомства з фольклором і класичною літературою, проведенням спеціальних досліджень, довготривалих спостережень етнографів, культурологів, істориків і т.д.

Загальновизнаним є факт того, що прагнення пізнати російський етос супроводжує гуманітарну думку росіян упродовж усього її існування. Особливе місце тут займають доробки російських філософів, теософів, відомих в усьому світі російських письменників (Л.М. Тол­стой, М.В. Гоголь, Ф.М. Достоєвський, М.С. Тургенєв, А.П. Чехов та ін.). Узагальнюючи напрацювання в цій галузі, зазвичай перелічують такі риси російського характеру: віра (релігійність, мораль) і надія; єдність (соборність); всесвітня чуйність, вселюдяність; прагнення до вищих форм досвіду, естетичне переживання історії та споглядальність; поляризованість душі.

Різні соціологічні, психологічні, лінгвокультурологічні опитування, експерименти в цілому підтверджують думки і слова класиків про російський характер. Так, за результатами популярних нині опитувань та асоціативних експериментів дослідниками було визначено наступні типові риси російського етосу: 1) колективізм (прояв­ляється в гостинності, взаємодопомозі, щедрості, довірливості); 2) духовні цін­ності (совістливість, альтруїзм, широта душі, мудрість); 3) справедливість; 4) сподівання на краще (породжує оптимізм, ніби все вирішиться саме, але й безгосподарність, лінь, безтурботність); 5) швидке вирішення всіх важливих проблем (трудовий героїзм, жертовність, звичка до авралу, молодецтво).

На думку етнологів, для французького етосу характерні такі риси, як веселість, бравада, галантність, тонкий смак, дотепність, ввічли­вість, легкість, що межує із легковажністю, уміння отримувати задоволення від усього. Спільним для цих ознак можна вважати, очевидно, загальне оптимістичне ставлення до життя, що є нормою комунікативної поведінки французів.

Але це можуть бути і спостереження письменників тощо. Так, популярний сучасний англійський письменник Д. Френсіс описує норвезький характер у термінах специфічно національних рис, зумовлених природним середовищем:

«…норвежці розсудливі, іноді занадто серйозні, привітні, виконавчі, але трішки загальмова­ні; зірок з неба явно не хватають, але роботу виконують точно. Вони охоче бе­руть участь у пацюкових гонках, але ходять пішки – дуже цивілізовано»

Цікавим прикладом опису англійського етосу можуть слугувати наступні спостереження, в яких підмічено дивний перетин аристократизму і демократизму, витоки чого сягають сивої давни­ни туманного Альбіону, яка сприяла поєднанню англосаксонської практичності з кельтською мрійністю та піратської хоробрості вікінгів з дисципліною норма­нів. В англійському етосі виділяються такі риси: схильність до всього природного, про­стого на противагу всьому штучному й показному, діловитість, прихильність до традицій при недовірі до всього незвичного (у т.ч. й іноземного), пристрасть до домашнього вогнища як символу особистої незалежності. До інших рис англій­ського національного характеру належать: культ самоконтролю (здатність воло­діти собою), культ нормативної поведінки (вміння реагувати на життєві ситуа­ції), джентльменство, незворушність, стриманість, любов до порядку й комфор­ту, допитливість, пристрасть до пригод тощо. Поряд із цими якостями часто говорять про ідеал, до якого прагнуть англійці: незалежність, освіченість, гідність, чесність і безкорисливість, такт, добірність манер, ввічливість, здат­ність пожертвувати часом і грішми заради доброї справи, вміння керувати і бу­ти керованими, наполегливість у досягненні мети і т.д.

Класичний приклад стереотипного вивчення німецького етосу – досвід французького публіциста Бернарда Нусса. Поставивши собі за мету дійти гли­бин «німецької душі», він наголошує, що ця душа суть невловимий і навіть на­ївний світогляд. Німці схильні все сприймати буквально і мислити не спонтан­но. Оскільки вони тримають дистанцію із самими собою, то психологічно дуже вразливі, а тому живуть часто з відчуттям того, що їх обманюють. Німецька душа тяжіє до великих метафізичних проблем: навіть простий німець рідко задоволь­няється тим, що лежить на поверхні. У будь-якому стані речей він завжди пере­ймається питаннями Чому? і Як?, над усім розмірковуючи й у всьому сумніваю­чись, а перш ніж діяти, крутить проблему, з якою має справу, з усіх боків. Праг­нення німця «схопити» реальність часто обертається похмурим і болісним по­шуком. Німецька душа ненаситно мобільна: вона постійно хоче бути в якомусь іншому місці. «Тут» і «тепер», на думку Б. Нусса, не джерело щастя для німецької душі, бо вона знаходиться десь далеко за горизонтом, а тому щастя треба шукати в інших місцях і в інші часи. Але чим більше німець намагається ухопити це саме щастя, тим швидше воно вислизає, і він ніколи не може похвалитися тим, що пізнав його хоча б на мить. Німці губляться в ірраціоналізмі, але водночас добиваються разючих ус­піхів у різних прикладних науках.

Український мовознавець А.М. Приходько (нар. У 1954 р.) в якості прикладу автостериотипізації німецького національного характеру (коли німці характеризують самі себе) наводить фрагмент тексту з підручника німецької мови як іноземної з власним перекладом наступних красномовних оцінних замальовок:

Du bist schon ein richtiger Deutscher, wenn:	Ти вже справжній німець, коли:
du den Haustürschlüssel dreimal umdrehst, ob­wohl du nur den Mülleimer ausleeren willst.	ти тричі закрив двері на ключ, хоча тобі треба лише винести сміття.
du meinst, jemand mit nur vier Versicherungen sei hoffnungslos unversichert.	ти думаєш що хтось всього з чотирма страховками зовсім не застрахований.
du beim Frühtücksbuffet im Hotel den Proviant für den ganzen Tag einpackst.	ти за сніданком у буфеті готелю береш провіант на весь день.
du im Ferienhotel früh um 7 Uhr aufstehst, um mit deinem Handtuch einen Liegestuhl am Pool zu reservieren, und dich dann einmal bis 11 Uhr ins Bett kuschelst.	ти на відпочинку встаєш о 7 годині ранку і резервуєш своїм рушником місце в шез­лозні біля басейну, а сам потім спиш до 11 годині в своєму ліжку.
du glaubst, im Urlaub nicht ohne Jägerschnitzel auskommen zu können.	ти думаєш, що не обійдешся на відпочинку без свого шніцеля по-мисливськи
du am Strand zwischen lauter unbekleideten Frauen liegst und nicht hinschaust.	ти лежиш на пляжі серед роздягнених красунь і не дивишся на них.
du einen Menschen mit laschem Händedruck für charakterschwach hältst.	ти вважаєш людину з м’яким потиском руки слабкою за характером.
du samstags abends ein schlechtes Gewissen hast, weil du den Wagen nicht gewaschen hast.	ти в суботу увечері маєш докори сумління, бо ти не помив своє авто.
du auf ein Kompliment für ein schönes Kleid antwortest: «Das habe ich aber sehr günstig bekommen».	на комплімент про гарний одяг ти відпові­даєш: «Це я придбав за дуже помірну ціну».
du eine Diskussion mit den Worten beendest: «Gut, dass wir mal darüber geredet haben».	ти закінчуєш дискусію словами: «Гарно, що ми про це поговорили».
du zögerst, ein Getränkepäckchen wegzuwerfen, weil du nicht sicher bist, ob es der richtige Mülleimer ist.	ти не знаєш, чи викинути тобі пакет з-під напою, бо ти не впевнений, чи це саме та урна, що для нього призначена.
du Freund zu einem Glas Wein einlädtst, ohne ihnen etwas zu essen anzubieten.	ти запрошуєш свого друга на келих вина, не пропонуючи йому при цьому закуски.
du eine Zigarette aus dem Päckchen nimmst, sie dir anzündest und den Rest wieder einsteckst, ohne den anderen in der Runde anzubieten.	ти береш сигарету з коробки, підпалюєш її та знову ховаєш, не запропонувавши її іншим за столом

Інші грані німецького етосу описують В.А. і М.В. Сухарєві. Вони підкрес­люють флегматичність темпераменту, розсудливість і витримку в досягненні мети, здатність переносити пов’язані з цим труднощі, відсутність явно вираже­ної національної гордості. Також вони говорять про скромність у побуті, терпи­мість і добросовісність у праці, пристрасть до іноземних мов і точних наук.

До негативних рис німецької душі вони відносять педантичність, невисоку думку про свою оригінальність, пристрасть до методичності та різних титулів. «Об­личчя німця і вся його зовнішність, - зазначають автори, - тільки в рідких випадках може привернути увагу іноземця своєю веселістю, живістю і відвертістю. Навпаки, німець завжди зосереджено мовчазний, поважно статечний, меланхолійний і суворий. Якщо об­ставини примусять вас зблизитися з німцем, вас більше всього вразить у ньому нестача гостинності». Далі вони згадують про особливу пристрасть німців до трьох речей – тварин, музики і квітів. Не можна не пого­дитися і в тому, що зробити кар’єру для німця означає осісти ще в молоді роки в чиновниках.

В усіх наведених вище замальовках етосів легко зчитується тенденційність, коли еталоном порівняння наявно або ж приховано виступає власне світобачення. І з цим нічого не поробиш. Єдність протилежностей – загальний закон, за яким живе природа і людина. У міжкультурній комунікації це виявляється особливо гостро, що є вираженням одвічного конфлікту свого і чужого, глибоко пронизує національно-етнічну свідомість і ментальність народів. Зупинимося на цьому детальніше.