12. Державна політика у сфері господарювання.

Однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для його нормальної життєдіяльності. Це стосується й сфери господарювання - економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з урахуванням інтересів різних категорій осіб: суб'єктів господарювання, їх об'єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти (міжнародних організацій, до складу яких входить чи має намір увійти Україна).

Заінтересованість держави в чіткій організації господарського життя зумовлена також наявністю у неї на праві власності значного масиву майна (насамперед засобів виробництва), що, відповідно, вимагає від держави як власника забезпечення управління державним сектором економіки. Крім того, у держави є потреба в забезпечення джерел поповнення державного бюджету для виконання нею функції організатора господарського життя в країні, зокрема для реалізації державних програм із залученням суб'єктів господарювання.

Державна економічна політика - це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законодавчих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечуючи комплексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціальної спрямованості економіки, що ґрунтується на оптимальному узгодженні інтересів суб'єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому та його різних верств. При цьому держава застосовує економічну стратегію та економічну тактики.

Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення масштабно-економічних і соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження та примноження її економічного потенціалу й національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів і способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 9 ГК України).

Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства (ч. З ст. 9 ГК України).

Напрями економічної політики держави:

• структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, вдосконалення міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення; складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

• інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на погреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного й відповідального використання цих коштів і здійснення контролю за ним

• амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих і рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій технологічній основі ;

• політика інституційних перетворень, спрямована та формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення та власній основі розвитку різних форм власності та господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

• цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін ;

• антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії та умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої;

• бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного;

• податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обгрунтованого податкового навантаження та суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їхніх доходів ;

• грошово-кредитна політика, спрямована та забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку;

• валютна політика, спрямована та встановлення та підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

• зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку та вітчизняного товаровиробника.

У сфері господарювання держава також здійснює екологічну політику (забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення, що регулюється системою екологічного законодавства), та соціальну політику (щодо захисту прав споживачів, найманих працівників, працездатного безробітного населення, непрацездатних громадян тощо). Останній напрям регулюється системою трудового законодавства та законодавства про соціальне забезпечення.

Здійснюючи економічну політику за вищезгаданими напрямами, держава застосовує різні правові форми.

Правові форми державного управління економікою - це врегульовані правом, відмінні за конкретними цілями і способом здійснення види діяльності держави (уповноважених державних органів, а також органів місцевого самоврядування - щодо делегованих державою повноважень) у сфері економіки. Розрізняють такі основні правові форми:

• нормативне регулювання; означає встановлення компетентними органами держави правил здійснення господарської діяльності. Провідна роль у цьому належить Верховній Раді України, яка регулює відносини власності, правові засади підприємництва, конкуренції, антимонопольне регулювання

• планування; Прогнозування та планування - це визначення за допомогою правових засобів основних напрямів і конкретних результатів діяльності країни, регіонів, галузей народного господарства, окремих суб'єктів господарювання. Розрізняють директивне та індикативне планування. Перше є обов'язковим для всіх тих суб'єктів господарювання, котрим воно адресоване, і за сучасних умов застосовується переважно в державному секторі економіки; друге (індикативне) має рекомендаційний характер, передбачає заходи заохочення для виконавців плану й у такий спосіб орієнтує їх на бажану для держави та суспільства поведінку у сфері господарювання.

• управління поточними справами; Управління поточними справами означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (здійснення державної реєстрація суб'єктів господарювання, окремих видів договорів та майна; видача ліцензій, патентів та інших дозволів; встановлення квот; затвердження стандартів і здійснення сертифікації продукції, робіт, послуг; встановлення лімітів та використання природних ресурсів тощо).

• контроль. Визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямків і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в тому числі застосування господарсько-правових санкцій.

Від форм державного управління економікою слід відрізняти методи державного управління економікою.

Методи державного управління економікою - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного для суспільства результату. Розрізняють:

• адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання(державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, деяких видів господарських договорів, ліцензування, встановлення податкових ставок та інших платежів);

• економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців. (встановлення податкових пільг; державне кредитування суб'єктів господарювання; надання дотацій; застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою порядку в сфері господарювання).

13. Методи державного регулювання економіки.

 Методи державного управління економікою - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного для суспільства результату. Розрізняють адміністративні та економічні методи.

Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання. Ці методи мають як позитивні сторони (вони є швидкодіючими, тобто необхідний результат досягається через незначний проміжок часу), так і негативні (не враховуються належним чином економічні інтереси виконавців). Прикладом таких методів є: державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, деяких видів господарських договорів, ліцензування, встановлення податкових ставок та інших платежів тощо).

Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців. Останнє обумовлює надійність дії цих методів, що становить їх позитивну якість. Водночас економічні методи мають негативну сторону - повільність дії: бажаний для суспільства результат настає через значінні проміжок часу.

До економічних методів слід віднести:

• встановлення податкових пільг;

• державне кредитування суб'єктів господарювання;

• надання дотацій;

• застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою порядку в сфері господарювання.