36. Теорії старіння

Изменения в психической жизни человека в период поздней зрелости (с 60 лет)

Этот период часто называют геронтогенезом, или периодом старения. Люди, достигшие данного возраста, подразделяются на три группы: люди пожилого возраста, старческого возраста и долгожители.

Переходным состоянием от зрелости к старости по возрастной периодизации жизненного цикла человека некоторые авторы считают пожилой возраст. Главной особенностью данного возраста является процесс старения, который генетически запрограммирован.

Люди этого возраста уже не так сильны физически, общий запас энергии у них становится существенно меньше. Ухудшается деятельность сосудистой и иммунной систем. Утрачивается живость тканей организма.

В развитии когнитивной сферы происходят изменения, так как большинство сенсорных функций существенно ухудшаются. Больше всего страдают интеллектуальные функции, требующие скорости процессов. Смысловая память сохраняется.

Изменения в эмоциональной сфере, неконтролируемое усиление аффективных реакций (сильное нервное возбуждение) со склонностью к беспричинной грусти, слезливости. Появляется тенденция к эксцентричности, уменьшению чуткости, погружению в себя и снижению способности справляться со сложными ситуациями, наблюдается привязанность к прошлому, власть воспоминаний.

Выход на пенсию изменяет положение и роль людей в обществе, оказывая влияние на развитие мотивационной сферы пожилых людей.

Мотивация 60-летнего человека: потребность в самореализации, созидании и передаче наследства. После 70 лет на передний план выходит другая проблема - поддержание физического здоровья на приемлемом уровне. Проявляется интерес к коллекционированию, занятиям музыкой, живописью и т. п.

Семейные отношения дают человеку ощущение защищенности, стабильности и прочности, во многом определяют радости и горести пожилого человека.

Я-концепцией в старости движет стремление интегрировать свое прошлое, настоящее и будущее, понять связи между событиями собственной жизни. Эффективно интегрировать свою жизнь можно при условии успешного разрешения индивидом нормативных кризисов и конфликтов, выработке адаптивных личностных свойств, умении извлекать полезные уроки из прошлых неудач, способности аккумулировать энергетический потенциал всех пройденных стадий.

Ведущими факторами развития продуктивного старения является самоактуализация «Я» и ориентация на творческую активность.

СТАРІСТЬ (похилий вік, пізня дорослість) — починається прибл. з 55—60 років; заключний етап життя організму, що характеризується ви­раженим зниженням його адаптаційних можливостей і відповідними морфологічними змінами в органах та системах.

За І. Бернсайдом та ін. (Burnside I. et al„ 1979), виділяють такі пері­оди пізньої дорослості (див. Дорослість):

ПЕРЕДСТАРІСТЬ (прибл. від 60 до 70 років) — важливий пере­хідний період, що заключається у початку пристосування до но­вої рольової структури. У зв'язку із виходом на пенсію скорочу­ються прибутки, зменшується кількість друзів.

ВЛАСНЕ СТАРІСТЬ (від 70 до 80 років) — протягом цього деся­тиліття у житті людини відбувається більше подій (хвороби, втрата багатьох друзів та родичів, згортання соціальної активно­сті тощо), ніж за 2 попередніх. За Бернсайдом, головним за­вданням розвитку виступає збереження реінтеграції особистості, що була досягнута у попередній період.

ПІЗНЯ СТАРІСТЬ (від 80 до 90 років) — внаслідок утрудненої адаптації до оточуючого світу, індивід починає жити спогадами. Багато людей у цьому віці потребують простіших умов життя, мі­німізації побутових проблем, поєднання можливості усамітнення з наявністю зовнішніх стимулів. Більшість з них не в змозі під­тримувати соціальні та культурні контакти без сторонньої допо­моги.

ДРЯХЛІСТЬ (від 90 до 99 років) — якщо проблеми попередніх років були успішно вирішені, життя людей, що досягли цього ві­ку, може бути сповнено радістю, спокоєм та відчуттям задово­лення. Однак наукових даних про життя 90-річних недостатньо.

Хронологічні кордони між старістю та зрілістю є досить умовними внаслідок величезних індивідуальних розбіжностей у появі ознак старо­сті. Розрізняють фізичні (прогресуюче послаблення здоров'я, одря­хління та спад фізичних сил) та психологічні (інтелектуальний і емоційний відхід у внутрішній світ, в переживання, що пов'язані із оцін кою й переосмисленням прожитого життя) ознаки старості. Проте вра­ховуючи факти високої творчої активності та продуктивності багатьох літніх людей, з приходом старості не варто пов'язувати лише регресивні явища: на загальному рівні Ті слід розглядати як заключний період роз­витку. У цьому випадку (за умов позитивного проходження попередніх стадій вікового розвитку старість є віком досягнення мудрості {див. Муд­рість) та найвищого рівня особистісної інтеграції.

СТАРІННЯ — процес виникнення і розвитку в органах та системах організму вікових змін, що ведуть до порушення його біологічної і соціа­льної адаптації. С. часто описується за допомогою терміну герон-тогенез (букв, становлення старості) — запрограмований природ­нім відбором заключний період онтогенезу, за яким наступає смерть. С. проявляється у вигляді старості (див. Старість) і є заключним етапом вікової інволюції — зворотного розвитку, що характеризується дегенеративними процесами, згортанням і спрощенням систем функці­онування організму. Проблемами феномену старіння займається герон­топсихологія (див. Психологія вікова).

Більшість існуючих теорій старіння можна віднести до однієї із двох великих груп:

СТОХАСТИЧНІ ТЕОРІЇ (теорії зношування організму) — ствер­джують, що старіння організму відбувається в результаті випадкових пошкоджень, як внутрішнього (напр., таких, що викликані накопиченням шкідливих продуктів життєдіяльності організму), так і зовнішнього характеру.

ГЕНЕТИЧНІ ТЕОРІЇ (теорії заведеного годинника) — старіння визначається запрограмованими діями приблизно 200 генів, що успадковуються (так, напр,, деякі види клітин запрограмовані на визначену кількість поділів).

Див. також Життя активного тривалість, Старіння патологічне, Старіння передчасне, Старіння фізіологічне та Шарко.

СТАРІННЯ ПАТОЛОГІЧНЕ — старіння, перебіг якого характеризується вираженими психопатологічними змінами та різно­манітними розладами особистості.

СТАРІННЯ ПЕРЕДЧАСНЕ — старіння, що відбува­ється у більш ранні терміни, ніж це зазвичай притаманно даному конти­нгенту людей.

СТАРІННЯ ФІЗІОЛОГІЧНЕ (природне) — старіння, що починається своєчасно (після проходження точки оптимальної зрілості) і характеризується тривалим збереженням адаптації (див. Адап­тація); нормальний, не обумовлений хворобами процес старіння люди­ни.