15.Особливості дитячого мислення за ж. Піаже. Головний закон психічного розвитку.

МИСЛЕННЯ ДИТИНИ — якісно відмінне від мислення дорослої людини, що проявляється у вираженості таких його характеристик:

омніпотентності (омніпотенція, всемогутність) — у психоаналізі, характеристика дитячого мислення, яка проявляється у вірі, що думки здатні самі по собі змінити зовнішній світ.

Спочатку для дитини зовнішні об'єкти визначаються омніпотентним ставленням. Якщо О. буде супроводитися необхідним рівнем фрустрацій, об'єкт стає таким, що об'єктивно сприймається. Таким чином, відбувається перехід від аутистичного мислення до принципу реальності. Проте занадто великий опір і фрустрація можуть зламати омніпотентну систему захисту дитини і повернути її у стан первинного спокою, в якому неможливе розкриття індивідуальності. Таким чином, повертається стан нарцисизму, при якому дитина або відчуває страх перед "матір'ю-відьмою", або тугу за "матір'ю-феєю". Разом із здібністю до агресії втрачається і здібність до активного життя., домінуванні принципу задоволення.

егоцентризму (центрація) — за Ж. Піаже, базова характеристика дитячого мислення; пізнавальна позиція, при якій суб'єкт розглядає світ та інших людей з єдино можливої для нього — власної точки зору, яку він не здатний відокремити від чужої.

Під егоцентризмом Піаже розумів комплекс таких феноменів: моральна гетерономність; неприйняття протиріч; ігнорування загального при аналізі часткового; нерозуміння відносності деяких понять тощо. Е. знаходить свій прояв у феноменах анімізму, артифікалізму та реалізму.

Подолання егоцентризму відбувається через розвиток спілкування з однолітками: сперечаючись між собою та організовуючи спільну діяльність, діти навчаються координувати альтернативні точки зору і досягати компромісів. У внутрішньому плані децентрація стає можливою тоді, коли процеси акомодації та асиміляції починають не суперечити один одному, а прогресивно взаємодіяти один з одним. Внаслідок цього інтелектуальні операції дитини набувають якостей об'єктивності, реципрокності та релятивності — іншими словами, стають зворотними.

анімізму — особливість дитячого мислення, що проявляється в оживленні неживих предметів (сонце, місяць, вітер, хмари тощо); А. є наслідком проекування дитиною свого "Я" на зовнішні речі. Прибл. від 4 до 6 років — дитина прирівнює життя до будь-якого виду активності; вважає, що предмет наділений почуттями за умов його реагування на зовнішні впливи (пік розвитку анімістичних уявлень). Прибл. від 6 до 8 років — дитина вважає живими і наділяє почуттями предмети, що рухаються. Прибл. з 8 років — дитина обмежує поняття "життя" лише тваринами і рослинами, тобто тими, що рухаються самі по собі.

За Ж. Піаже, в основі анімізму лежить феномен егоцентризму. А. притаманний допонятійному рівню доопераційної стадії розвитку інтелекту і з часом долається. У своєму розвитку анімістичні уявлення поступово модифікуються:

артифікалізму — характеристика дитячого мислення, що проявляється у тому, що дитина, вважаючи себе центром Світобудови, сприймає все суще як таке, що створене за волею людини й руками людини; виразно проявляється у "визначеннях за призначенням", що дає дитина у віці прибл. від 5 до 6 років (напр.: "Що таке сонце? — Це щоб нам світити". "Що таке мама? — Та, хто готує їжу". "Що таке стілець? — Те, на чому сидять" тощо). В основі артифіка-лізму полягає феномен егоцентризму.

реалізму — характеристика дитячого мислення, що проявляється у нездатності дитини бачити речі об'єктивно, самими по собі; її "Я" систематично здійснює вторгнення у зовнішню реальність, що призводить до плутанини між ним та оточуючими предметами.

Саме цим пояснюється прозорість речей, що зображує дитина у своїх малюнках; віра 5—6-річних дітей в те, що дія їх сновидінь розгортається безпосередньо у спальні; упевненість в тому, що назва предмета є настільки ж реальною, як і сам предмет, а тому здатна впливати на нього. В основі реалізму полягає феномен егоцентризму.

синкретизму — виділена Є. Клапаредом глобальна характеристика дитячого мислення, що характеризується пов'язуванням між собою різнорідних явищ. За Л. Виготським, С. обумовлений намаганням дитини приймати зв'язок вражень за зв'язок речей. Виділені такі суттєві грані синкретизму:

ІНТУЇТИВНІСТЬ — дитина, будучи нездатною встановлювати зв'язки між різними елементами ситуації, не має можливості ви­правдовувати свої дії й ще менш здатна наводити докази на ко­ристь того, що вона стверджує;

ГЛОБАЛЬНІСТЬ — дитина не здатна сприйняти існуючу організацію елементів — вона бачить лише неподільне ціле;

РЯДОПОЛОЖНИЙ РОЗГЛЯД ДЕТАЛЕЙ — дитина випадково виокремлює з цілого окремі елементи, не будучи здатною пов'язати їх ані між собою, ані з цілим.

Особливості мислення дитини найяскравіше проявляються у феномені егоцентричної мови — за Ж. Піаже , різновид дитячої мови, що являє собою мовлення без спроб стати на точку зору співрозмовника; прикладом егоцентричної мови є феномен "колективного монологу", що має місце у групі з кількох дітей.

В основі феномену егоцентричної мови лежить відсутність інтелек­туальних операцій (див. Операції інтелектуальні), які б дозволили ди­тині усвідомити розбіжності між власною та чужою точками зору. Коефіцієнт егоцентричної мови змінюється відповіднов до активності самої дитини й до типу соціальних відношень, що складаються в неї з дорослими та ровесниками; його максимум прихо-диться на вік 3 років — 75% від усієї спонтанної мови. Якщо дитина роз­вивається в збідненому у плані спілкування середовищі, то частка її егоцентричної мови є достатньо значною; у ситуації ж спілкування й ор­ганізації спільної діяльності з однолітками (ігри, дискусії, суперечки тощо) вона різко спадає і практично щезає після 7 років.

За Л. Виготським егоцентрична мова є мовою "для себе", що у ході розвитку не зникає, а перетворюється у внутрішню мову. У полеміці з Виготським Піаже під­креслив, що своєрідність егоцентричної мови полягає у тому, що суб'єкт недостатньо усвідомлює об'єктивне значення своєї позиції та особистіс-них можливостей у зовнішньому світі, й тому проекує у нього власні суб'єктивні уявлення.