13. Научіння з точки зору етології. Ознаки на учіння шляхом імпритингу.

Этология — ветвь биологии, изучающая закономерности поведения животных. Этологи подчеркивают важность исследований людей и животных в естественной обстановке. Сами они предпочитают изучать социальные отношения преимущественно в естественной обстановке и настаивают также на том, чтобы наблюдение интнпритируемом с эволюционных понятий за детьми проводились во время игр на школьной перемене, а не в искусственных лабораторных условиях. Этологи пользуются одинаковыми теоретическими принципами для изучения поведения людей и животных. Они видят много аналогий между тем, как ведут себя животные и люди и считают, что, поскольку они имеют сходный эволюционни опыт, у людей сохранились определенные черты поведения, характерные для животных. Например, Конрад Лоренц (Lorenz, 1952) обнаружил некоторое сходств между ранним формированием привязанности у гусят и формированием ємоциональной привязанности у младенцев.

Этологи также утверждают, что люди, как и другие животные, демонстрировали специфичные модели поведения, одинаковые у всех людей, независимых культурных различий. Даже слепоглухие дети улыбаются и гулят в соответствующем возрасте, надувают губы и смеются в течение всей жизни, несмотря на н можность непосредственного подражания (Eibl-Eibesfeldt, 1989)

Представление о том, что социальное поведение в значительной степени определяется биологической наследственностью организма, служит главным отдельным признаком такого направления этологии, как социобиологи подобно этологам, социобиологи усматривают сходность между поведением животных и человека, но они считают также, что сложные модели социального поведения как у животных, так и у людей генетически детенминированы (Wilson, 1990). Они считают, что многие модели человеческого поведения, используемые выражения доминирующего положения, территориальных прав, заботы о потомстве, ухаживания и агрессии, являются генетически закрепленными биологическими моделями поведения, которые покрыты лишь тонкой вуалью культурных наслоений. Такая точка зрения вызвала яростные споры среди психологов, большинство которых считает, что социальное поведение человека формируется путем научения.

Большинство психологов, исследующих развитие, рассматривает ситуационные и исторические причины поведения. Этолог, также обращая внимание на эти причины, кроме них рассматривает еще и адаптивную функцию поведения, то есть функцию, которую поведение выполняет в сохранении индивида или вида. Возьмем, например, плач ребенка. Ситуационная причина плача может заключаться в том, что ребенку больно. Историческая причина может заключаться в том, что в прошлом после плача ребенка вознаграждали вниманием и заботой. Непосредственной функцией плача является стремление привлечь внимание матери и запустить в действие ее модель ухода за ребенком. Плач — это врожденная модель поведения, направленного на конкретную цель — получение заботы. И, наконец, эволюционная функция плача — это выживание новорожденного, несмотря на его двигатель ную беспомощность, из-за чего именно плач, а не двигательная активность (бег к матери), становится доминирующей реакцией вида Homo sapiens (Hess, 1970). Этологи указывают на эволюционные функции многих моделей поведения, включая такие, как отзывчивость взрослых по отношению к существам, похожим на маленьких де­тей, флирт как часть модели ухаживания или принятие агрессивной позы как часть модели защиты территории

ЛОРЕНЦ Конрад постулював існування уроджених форм поведінки, що можуть бути об'єктивно виділені й піддані аналізу. Захопившись ідеєю нової науки — науки про поведінку тварин (етології), — спільно із Н. Тінбергеном створив теорію "уродженого пускового механізму" й провів низку експериментів, що її ілюстрували.

НАУЧІННЯ — пов'язаний із онтогенетичним розвитком процес поступових змін індивіда в результаті набуття особистого досвіду або тренування. Традиційно виділяють такі основні види Н.:

КЛАСИЧНЕ ОБУМОВЛЮВАННЯ — відкритий та описаний І. Павловим (1903) тип Н., при якому нейтральний подразник починає викликати певну реакцію організму внаслідок багаторазового сполучення з безумовним подразником (їжа, вода, біль тощо). Після цього такий раніше нейтральний подразник стає умовним подразником, а сама реакція — умовно-рефлекторною (схема S—>R, тобто Сти-мул-^Реакція). Б. Скіннер (див. Скіннер Беррес) назвав класичне обумовлювання респондентним научінням.

ОПЕРАНТНЕ ОБУМОВЛЮВАННЯ — тип Н., при якому вироблення умовних рефлексів відбувається при підкріпленні певної реакції організму (спонтанної або викликаної експериментатором). Принципи оперантного обумовлювання були описані Скіннером (1938), який систематизував відкрите Е. Торндайком (1890;) Н. методом спроб та помилок. В основі оперантного обумовлювання полягає механізм формування реакції — систематичне підкріплення з боку експериментатора послідовних наближень поведінки тварини або людини до бажаної дії (схема S^d—>R<->S^r, де S^d — модельний стимул, R — поведінка (реакція), S^r — підкріплюючий стимул). Згодом представник пізнього біхевіоризму Е. Толмен (Tolman E., 1948) запропонував виділення проміжної ланки (проміжних змінних, до яких відносяться, напр., когнітивні карти): S->V-»R, де V=r—>s (тобто Стимул—Проміжна ланка—Реакція).

ІНСАЙТ — відкритий В. Келером (1917) тип Н., що характеризується раптовим розумінням відношень і структури проблемної ситуації, без "сліпої" поведінки за принципом спроб і помилок (т.зв. ага-реакція). За Келером, в основі інсайту лежить переструктурування зорового поля відповідно до проблемної ситуації, у результаті чого досягається внутрішнє зв'язування її елементів. За М. Вертхеймером, при інсайті рішення відбувається не у результаті сприйняття окремих частин, а шляхом мисленнєвого осягнення цілого; особливе значення при цьому приділяється митєвості рішення, відсутності ознак спроб, виробленню реакції тощо. Здатність до інсайту залежить від попереднього досвіду, рівня мотивації тощо.

СОЦІАЛЬНЕ НАУЧІННЯ — відкритий та описаний А. Бандурою (1962) тип Н., в основі якого полягає наслідування (імітація) суб'єктом дій моделі. Н. через спостереження необхідне у ситуаціях, коли помилки можуть мати значимі, іноді навіть фатальні наслідки. Схема научіння через спостереження така: S^r->A-»S^d->V->R, де S^r — очікуване підкріплення, А — процеси уваги, S^d — моделюючий стимул, V — когнітивні фактори (символічне кодування, когнітивна організація, повторення), R — поведінка. Виділені такі процесуа­льні компоненти, що керують научінням через спостереження:

1)процеси уваги (розпізнання відмінностей, афективна валент­ність моделі, складність дій, превалентність, функціональна цінність нової поведінки, сенсорні здібності суб'єкта, рівень його збудження, перцептивні установки, попереднє підкріплення);

2)процеси мнемічного збереження (символічне кодування, особливості когнітивної організації суб'єкта, символічне повторення, моторне повторення);

3)моторно-репродуктивні процеси (фізичні можливості суб'єкта, наявність усіх компонентів реакції, само­спостереження за відтворенням, зворотний зв'язок);

4) мотиваційні процеси (зовнішнє підкріплення, опосередковане підкріп­лення, само підкріплення). Факторами, що обумовлюють процес Н. через спостереження, є характеристики моделі, характерис­тики спостерігача та наслідки дій моделі, що асоціюються з да­ною поведінкою. Швидкість Н. залежить від психологічної досту­пності предмету наслідування (можливість безпосереднього спі­лкування, складність самої наслідуємо! поведінки тощо) та від ефективності словесного кодування суб'єктом поведінки, що спостерігається.

ІМПРИНТИНГ — відкритий К. Лоренцом вид научіння, при якому фіксуються відмінні ознаки об'єкту, за яким рухається дитинча. Під імпринтингом завжди розуміють: а) роз­виток явно вираженої переваги; б) надавання переваги, що розвивається досить швидко та зазвичай у межах обмеженого періоду у рамках загального життєвого циклу; в) надавання переваги, що після її формування залишається достатньо стійкою. Сам Лоренц розводив поняття научіння та імпринтингу, оскільки останнє:

1) відбувається протягом короткого сенситивного періоду;

2) необоротне;

3) являє собою нздіндивідуальну форму научіння (у даному контексті це означає, що у подальшому поведінка організму буде спрямовуватися не на конкретну осіб, яка виступила стумул-об'єктом, а на цілий біологічний клас, до якого вона належить);

4) впливає на форми поведінки, які іде не отримали свого розвитку і відсутні у репертуарі організму (напр., вибір сексуального об'єкту)

Импринтинг (запечатление) — процесс, в результате которого у детеныша создается привязанность к одному из родителей. Он был впервые открыт этологами. Оказалось, что формирование привязанности обычно зависит от какого-либо особого раздражителя — например, от формы тела родителя или особого пятна на его оперении. Часто детеныши .привязываются к живому или даже неодушевленному объекту, хотя бы в некоторой степени похожему на родительскую особь. В качестве примера можно привести зна­менитые изображения гусят, сопровождающих Конрада Лоренца в его повседневных прогулках. Обычно импринтинг возможен лишь во время особого критического периода, приходяще­гося на ранние стадии постнатальной жизни. Если же импринтинг не произошел, то в дальнейшем развитие поведения неизбежно в чем-то .нарушается. Например, .певчие птицы не усваивают видоспец-ифическую песню, а у млекопитающих не складываются нормальные формы социального и поло­вого поведения, характерные для взрослых особей. Таким образом, у многих животных импринтинг представляет собой важнейший вид научения.

Некоторые данные о мозговых механизмах импринтинга были получены в исследованиях Г, Хорна (Horn) и его сотрудников ш Кембриджа. Эти авторы изучали импринтинг у цыплят. Если в очень раннем возрасте цыпленок видит какой-либо хорошо воспринимаемый зрительно объект (обычно это бывает курица-мать), то он привязывается к нему. В эксперименте можно вызвать привязанность, например, к вращающемуся диску.