8. Укр.Символізм. Вплив франц.Символ.

Український символізм: охоплює імпресіонізм, натуралізм, романтизм, нео-классицизм. Символізм відкрив нові худ.манери:неореалізм(винниченко),неоромантизм(кобилянська),імпресіоністичний символізм(М.Вороний),метафізичний символізм.Розвиток символізму: Ідеї франц.символістів позначились на творчості укр..письменників( Вороного, Олеся,Лепкого,Тичини) Укр.символізм вперше в вітчизняній літературі поставив на переше місце естетичний критерій.Готуючи до друку альамах «З-над хмар із долин»(1903).М.Вороний повідомляв у відкритому листі до співвітчизників,що хоче упорядкувати літер.часопис нового типу,складений із творів, які б відзначились високими естетичними якостями і наближались до сучасних европ.літератур, відмовляється від побутово-етнографічних та натуралістичних спроб,які були до нього в укр..літературі. Деякі були не згодні, адже у кожної нації є свої традиції. І.Франко назвав М.Вороного «ідеалістом непоправним». Але Вороний написав вірш «Іванові Франкові»(1902р.),в якому в епіграфі написав: «предметом поезії є вона сама,а не дійсність». Українські модерністи, символісти вважали , що перший обо в язок письменника – опікуватись духовністю нації. Вони спиралися на західних філософів та на філософію серця Григорія Сковороди. Г.Сковорода говорив що для Укр властива кордоцентричність: в центрі – серця, почуття. Укр письменникам також характерна задумливість, кордоцентричність , сентименталізм, почуттями вони збагатили світову скарбницю символізму. Укр символізм тісно повязаний з імпресіонізмом. Це відчутно у поезіях Вороного і Олеся. Особливо популярна була поезія Поля Верлена. Вірші Верлена відзначаються бездоганним смаком, ерудицією. Сильний вплив верленівської лірики відчувається у віршах Франка, Українки, Олеся, Костенко та інших.

9. Роль Хвильового у розвитку літературного життя на Україні в 30 рр.

Особливо помітне місце в українській літературі 20-30-х років XX століття посідає творча спадщина Миколи Хвильового, визначного письменника і публіциста, теоретика і лідера національного відродження того часу. Уже перша збірка його оповідань "Сині етюди" (1923) отримала високу оцінку О. Білецького, Д. Донцова, С.Єфремова, Є. Маланюка та ін. Зовсім не випадково О. Білецький назвав М.Хвильового "основоположником справжньої нової української прози", наголосивши при цьому на впливі його книг "Сині етюди" і "Осінь" на молодих прозаїків.

1923 року виходить перша книжка оповідань М. Хвильового «Сині етюди», яка остаточно утверджує молодого автора в пореволюційній літературі як піонера і новатора. Авторитетні критики зустріли молодого прозаїка вельми компліментарними рецензіями. О. Білецький у відомій статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». С. Єфремов відзначив «бистре око меткого спостережника разом з незалежною об'єктивністю художника, вміння різко й рельєфно, без страху зачеркнути контури, вложити в них промовистий образ, знайти відповідне слово без зайвої розволіклості, округлити цілу картину яким-небудь загальним штрихом...»

М. Хвильовий починав як неоромантик, хоча в його новелістиці можна знайти впливи імпресіоністичної поетики, елементи експресіонізму, і навіть сюрреалізму. Автор більше переймався тим, щоб передати відчуття, враження. Зміст слова розкривається завдяки асоціаціям та аналогіям, воно є сугестивним і обов'язково співмірним із барвами, запахом, звуками. Музичний принцип організації тексту, «напрочуд тонка ритмічність — власне внутрішньомузикальна, а не зовнішньомеханічна» (за спостереженням Є. Маланюка) — стають важливими компонентами його ліричного настрою.

Навесні 1925 року М. Хвильовий виступив з першим циклом своїх полемічних статей. У пристрасних звертаннях до сучасників авторитетний письменник відверто декларує позиції, які мають бути програмовими для української літератури. Заклики орієнтуватися на «психологічну Європу», звільнятися від агресивної авторитарності російської літератури — «геть від Москви», перспективи нового культурного Азіатського ренесансу, в якому Україна посяде чільне місце, вражали новизною та відкривали нові можливості для творчості. Основні погляди на перспективи розвитку нового українського мистецтва, програма формування національної культурної еліти викладені в циклах памфлетів «Думки проти течії», «Апологети писаризму». Написаний 1926 року памфлет «Україна чи Малоросія?» був заборонений і став відомим читачеві лише 1990 року. Виступи Хвильового як прозаїка і полеміста збурили від основ всю українську інтелігенцію не тільки в Україні. В цьому герці зіткнулися представники різних світоглядних груп І різного рівня мистецьких поглядів. Розпочалася літературна дискусія, яка тривала до 1928 року і згодом переросла в політичну.

Улітку 1926 року, в самий розпал літературної дискусії, М. Хвильовий відвідує селище німецьких колоністів під Херсоном. Саме тут пише роман «Вальдшнепи», анонсований автором як «сюжетний любовний роман». Твір має непросту творчу історію. Повний текст роману невідомий. Перша його частина була опублікована в п'ятому числі журналу «Вапліте» за 1927 рік, наступне число з другою частиною твору — було конфісковане. Зважаючи на ту напружену ідеологічну ситуацію, що склалася в мистецьких колах, і умови, в яких писався роман, у критиків виникає питання: чи є «Вальдшнепи» художнім твором, чи, як пише Є, Маланюк, «псевдонімом політичного трактату, який з причин цензурних не міг би ніколи побачити світу»?