22. М. Куліш. П’єса «97»: сюжет, композиція, конфлікт

Сюжет твору М. Куліша «97». Сюжет твору являє собою фрагменти побутового життя українського села під час голоду в Україні 1921 - 1922 років. У п’єсі немає визначної глобальної дії. Перед читачем проходять картини «в сіреньких рамцях злиденного, вбогого, та ще й поруйнованого голодом життя. Немає тут пафосу, блискучих бойових лозунгів… Ворожа сила - куркулі і голод - давить людей, валяє на смерть». Так написав у своєму листі до друзів М. Куліш. У трагедії «97» відтворено боротьбу незаможників з голодом, їх всього 97, але вони ідуть до кінця. Тема твору. Показано реалістичне відтворення героїчної боротьби найбіднішого українського селянства за життя в умовах голоду і розрухи після закінчення громадянської війни.

Композиційно-сюжетна побудова твору. Твір вражає суворою і глибокою правдивістю, події розгортаються кількома сюжетними лініями. Стрижнем сюжету є протистояння двох антагоністичних таборів - незаможників і куркулів.

Жанрові особливості твору. За жанром п’єса «97 соціально-побутова драма, в якій рушійною силою суспільних подій виступає знедолений, але не скорений народ. Мова персонажів ніби вихоплена з уст простого люду, яскраво індивідуалізована.

Конфлікт. Перед нами українське, доведене до відчаю та виснаження село двадцятих років 20 ст., соціально розколоте на багатих хазяїв та бідноту, село, яке пограбували більшовики, яке опинилося під владою іншої держави після поразки Укрїнської Народної Республіки. І в той же час під владою високої, проте кровожерливої ідеї, з одного боку, і "міцних хазяїв", "мироїдів", "кулаків", які усіма можливими засобами захищають свою власність - з іншої сторони. Тобто основний конфлікт в "97",безсумніву, соціальний, класовий, і це все багато в чому визначає трагічний сюжет п"єси.

23. М. Куліш. П’єса «97»: образна характеристика твору

Образна система п’єси «97». Центральний персонаж твору - Мусій Копистка - простий трудівник, розумна, обачна людина, тверда, як криця. Колишній наймит, він пройшов нелегку життєву школу, хоч був неписьменний, але умів мислити просто і мудро: «Не помрем, братухо, а коли й помрем, то не всі». Активна роль у розвитку подій твору відведена Серьозі Смику, який викриває зрадництво і продажність секретаря сільради Панька, їде в місто з проханням надіслати комісію, привозить обмінений на коштовності хліб, однак помирає, не побачивши нового врожаю. Цікаво виписана династія Стоножок: дід Юхим - Іван - Вася, образи, що набувають символічного звучання (минуле, сучасне, майбутнє). З цілої родини Стоножок живим залишається лише Вася, стає секретарем ревкому, уникає разом з Мусієм Кописткою смерті завдяки приїзду продармійця з хлібом. Окремо автор виводить образи Рибальчанських куркулів Гирі та Годованого, які намагаються провокаціями та підкупами підірвати авторитет місцевої влади.

24. У.Самчук. Роман «Марія»: сюжет і композиція

Роман «Марія» був написаний у1932-33 роках, коли в Україні лютував голод. Улас Самчук присвячує твір «матерям, що загинули голодною смертю в Україні в 32-33 роках». Роман має підзаголовок «хроніка одного життя». Композиція твору має своєрідне кільцеве обрамлення: уже з перших рядків ідеться про завершення земного буття Марії. Далі розповідається про її існування, починаючи від народження. Уся історія розділена на 3 періоди, які вкладаються в розділи.

У «Книзі про народження Марії» йдеться про сирітське дитинство дівчини, наймитування у чужих, кохання до Корнія, життя з нелюбом Гнатом аж до розлучення. Власне, йдеться про народження жінки, особистості, її формування і змужніння.

«Книга днів Марії» — там уже інша людина, яка знайшла себе, нарешті стала вільною в почуттях і діях.

«Книга про хліб» розповідає про початок кінця – тотальне винищення українського селянства в 30-х роках, витравлення з нього власника, господаря, годувальника. Але найстрашніше – втрачалася віра в можливість правильного людяного життя.

Як кульмінація оповіді – страшні картини голодомору в колись багатому куркульському селі.

Весь рід Марії розпався остаточно, нікого не залишилося з її родичів. Помирає і Марія – зачинателька свого роду. А хто ж відродить колишню Україну? Таким німим питанням завершується роман.

Цей трагічний кінець – наслідок глибокого болю письменника за майбутнє України, бо, як селянський син, він знає, що життя без майбутнього втрачає свій сенс.