48. Микола Хвильовий: загальна характеристика творчості. Проаналізувати новелу «Мати» (порівняти з тарасом Бульбою)

Різногранна творчість, незвичайна постать Миколи Хвильового мали величезне значення у літературному процесі 20-х років, справляли вплив на розвиток українського письменства, культури, суспільно-політичної думки всього неспокійного XX віку. Неперевершений майстер малих прозових форм, він після Коцюбинського й Стефаника створив в українському письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Поява першої новелістичної збірки "Сині етюди" засвідчила непересічність таланту молодого прозаїка, а вже в середині 20-х років Хвильовий стає визнаним лідером літературного покоління. У періодиці з'являються його романтичні новели, гострі сатиричні оповідання.

Письменник звертався і до жанру повісті, роману. Яскраво заявив про себе Хвильовий-памфлетист, який, власне, започаткував знамениту літературну дискусію 1925-1928 рр. і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пожовтневої української культури.

Перші літературні спроби М.Хвильового можна, очевидно, датувати 1913 — 1915 рр. Вірші М.Хвильового публікуються на сторінках журналу "Шляхи мистецтва", "Арена", альманаху "Поезії". У збірнику "Жовтень" з'являється "Наш Універсал до робітництва і пролетарських мистців українських", підписаний М.Йогансеном, В.Сосюрою й М.Хвильовим. Це була відозва, витримана в пролетарському дусі, суголосна самій атмосфері доби. Хвильовий вступає до спілки пролетарських письменників "Гарт", пізніше стає одним із ініціаторів створення ВАПЛІТЕ. Але поза цією багатогранною політичною, організаторською діяльністю триває напружена робота за письменницьким столом. Про Хвильового-поета заговорила тодішня критика. У 1922 р. вийшла збірка поезій "Досвітні симфонії". Разом з пізнішими підсумковими "Старими поезіями" (1931) названі видання дають більш-менш повне уявлення про поетичну творчість майбутнього прозаїка, що розвивалася в руслі тодішніх найавторитетніших поетичних течій — символізму та футуризму.

Хвильовий культивує верлібр, невтомно експериментує з формою. Вибагливий читач і сьогодні поцінує деякі його цікаві неологізми, оригінальний звукопис. Починав поет як співець нового господаря життя — пролетаріату. У його ранніх віршах звучали бадьорі, життєствердні нотки. А в поемі "Досвітні симфонії" він з молодим завзяттям формулює своє поетичне кредо: "Сонце! Я такий же романтик, як і ти". Критика одразу ж зарахувала його до пролетарських митців. Справді, поет хоче остаточно попрощатися з патріархальним селом, з тими безкраїми просторами, де колись "в степах мантачив сміх", і співати гімни заводам, робітникам. Він намагається відтворити атмосферу заводської праці, окреслити індивідуалізовані постаті пролетарів ("Скляр", "Біля коксової печі", "Молотки"). У вірші, присвяченому Павлові Тичині, Хвильовий пробує дати антитезу до знаменитого "Псалома залізу":

Поему "Досвітні симфонії", якою відкривалася однойменна збірка, починає гордим "Аз єсмь робітник". Проте ця пролетарська образність здебільшого зоставалася абстрактною.

Втім цей поривний романтик уміє тонко відтворити момент якихось інтимних переживань, довірчо поділитися з читачем, скажімо, думками про недоцільність безоглядного відкидання минулого. До залюбленого в індустріальне місто поета приходять дорогі спогади, будять сумніви: Що ти краще десь найшов на світі За осінню далечінь в степу? Самобутній голос автора "Молодості" й "Досвітніх симфоній" не губився в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років.

Та все ж творчий дар Хвильового був даром прозаїка. Він сам це скоро відчув і після виходу другої збірки до поезії звертався лише епізодично. До того ж вибухове враження, яке справила поява "Синіх етюдів" (1923), змусило майже забути про поетичний дебют їх автора. На рубежі XIX-XX ст. українська мала проза стала явищем європейського масштабу.

Плеяда талановитих новелістів — Коцюбинський, Стефаник, Кобилянська, Черемшина, Винниченко, Яцків — стрімко розширювала естетичні обрії українського письменства, утверджувала нові стильові напрями. В такому блискучому контексті "Сині етюди" Миколи Хвильового були зустрінуті найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне і цілковито новаторське.

Новели Хвильового приваблювали своєю стильовою, мистецькою самобутністю, засвідчували утвердження нової манери письма. Хвильовий починав як романтик, хоча в його новелістиці легко знайти і впливи імпресіоністичної поетики, і елементи експресіонізму, і навіть сюрреалізму. Виражальність у його ранніх речах відчутно превалювала над зображальністю, це була проза музична, ритмізована, навіть незрідка алітерована, з дуже сильним ліричним струменем.

Роль сюжету тут дуже незначна, композиція досить хаотична. Хвильовий був незрівнянним майстром передати безпосереднє враження, миттєвий настрій через предметну чи пейзажну деталь, через вибагливий ланцюг асоціацій.

Камертоном настрою ставав то ліричний рефрен, як в експромті "На глухім шляху" ("А сосни гудуть-гудуть,. Чого так сосни гудуть? — Хуртовина. Вітри. Ох ви, сосни мої, — азіатський край!") чи в "Синьому листопаді", то миттєвий зоровий образ, як "японські ліхтарики" в "Арабесках". Часто виконують цю роль і літературні асоціації, як, скажімо, згадки про старосвітських поміщиків і протургенєвські "Записки мисливця" в оповіданні "На озера", асоціації з "Тарасом Бульбою" в "Матері" чи виразні біблійні паралелі в оповіданні "Із Вариної біографії".

Музичні, загалом слухові образи превалюють у ранній прозі Хвильового.

Музична інструментованість його новели помітна і на рівні композиційному, і в синтаксичній будові фрази, діалогу (при публікації письменник прагнув це увиразнити навіть графічним розташуванням періодів, речень) і, зрештою, на рівні слова. Йдеться, зокрема, і про алітерації, співзвуччя, як знамените "Латвія — латаття" ("Свиня") чи "дзвональна звена" у "Лілюлі", і про пристрасть до екзотичних імен і назв. Музичну стихію у прозі Хвильового критики відзначали не раз.