83.Забезпечення належного виконання господарських зобов’язань.

Належне і реальне виконання господарських зобов'язань по­требує відповідного забезпечення.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується: (а) захо­дами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не суперечать) та (б) заходами відповідальності учасників господар­ських відносин, передбаченими ГК та іншими законами.

За погодженням сторін можуть застосовуватися види забезпе­чення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у гос­подарському (діловому) обігові і умови та порядок застосування яких визначається Цивільним кодексом України.

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до дер­жавного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

Господарський кодекс регулює відносини, пов'язані із застосу­ванням господарсько-правової відповідальності (розділ V) та та­кими способами забезпечення виконання господарських зобов'я­зань, як банківська гарантія (ст. 200 ГК) та публічні (загальногос­подарські) гарантії (ст. 201 ГК).

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання госпо­дарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантій­ного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою органі­зацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сто­рони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, пе­редбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківсь­кою гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої

сторони. При цьому гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним лис­том. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечен­ня, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 183 ГК держава в особі Кабінету Міністрів Укра­їни виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій ГК, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (статті 560-569).

Актами спеціального законодавства можуть бути передбачені й інші способи забезпечення виконання зобов'язань, зокрема органі­заційно-господарських. Так, Закон України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бю­джетами та державними цільовими фондами» передбачає податкову заставу як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. У силу податкової застави орган стягнення (уповноважений державний орган) має право в разі неви­конання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'я­зання одержати задоволення з вартості заставленого майна перева­жно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань застосовуються з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів. Законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави. Так, Закон України від 20 вересня 2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» визначив засади формування та функціону­вання такого Фонду, а також порядок відшкодування за рахунок коштів Фонду вкладів вкладникам банків - учасників Фонду у разі настання недоступності вкладів.

Господарським договір є обов'язковим до виконання його сторонами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання:

• належним чином - ч. 1 ст. 193 ГК України;

• реально (в натурі) (ч. З ст. 193 ГК України);

• з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногосподарською інтересі.

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать:

• порядок укладення договору (а відтак - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

• зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрунтовності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам сторін);

• форму господарського договору (обирається з урахуванням вимог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета договору, договірної ціни, терміновості виконання та ін. - сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації договірного зв'язку між сторонами);

• способи забезпечення належного виконання господарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхідність) застосування яких пов'язана зі складністю договірних відносин.

Розрізняють два основні їх різновиди:

(1) цивільно-правові (неустойка – 549-552 ЦК, порука - статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, застава - статті 572-597 ЦК України, притримання - статті 594-597 ЦК України) та

(2) господарсько-правові, до яких належать:

правова (в тому числі договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контрагентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушення цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;

позитивне стимулювання, тобто надання певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених договором робіт);

негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності до порушника договірних зобов'язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата штрафні санкції/неустойки, оперативно-господарські санкції).