11 Вопрос

Окремої т.п. в античності немає, а є поділ: 1 ф-фія:метафізика,онтологія. 2 ф-фія: фізика,натурф-фія (до Ньютона). 3 ф-фія: етика. Розмовні:логіка,риторика,граматика. Дисципліна т.п. з’явл. У ХІХст. (кант і послід.). Знання залежить від суб’єкта пізнання. Отримуючи знання ми уподібнюємо зміст з суб’єктом. За безперечно достовірне приймають саме суб’єкт пізнання. В Новий час (до Канта) будову сущого вважали незмінною. Гегель: розум історичний; після його ф-фії т.п. почала розглядати істор.ровзиток раціональності (мислення). Мислення контекстуальне і визначене істор.часом. Для стародавніх л.: природа(Космос) вигляд. Крізь призму соц..світу,відсутнє чітке розмежування між «природою» і «світом» (як соц..реальністю). Ф-фія Нов.часу (16-17 ст.) розглядала людський (соц.-культ) світ в контексті природи. Метафізика розгляд.природу в контексті соц.-культ.,не антропологізуючи природу. Нов.час: люд.світ в контексті прир.світу.Життєв.порядок організов.вищою цільовою причиною. Нов.час відкидає телеологію (философское учение, приписывающее процессам и явлениям природы цели целесообразность или способность к целеполаганию), которые или устанавливаются Богом (Х. Вольф), или являются внутренними причинами природы (Аристотель, Г.В. Лейбниц). і визнає лише каузальний зв’язок.) Все має причину. До Нов.часу «світ» -живий,діяв задля певної причини.Метафіз.пізнання – телеологія. «Благо» в антич.- те,чого прагне людина і одночасно істинне,бажане,причина руху. Для метафізики істинне знання про благо невід’ємне від прагнення до цього блага,буттєвий порядок зумовлений Космосом. У Нов.ф-фії л. підкорена причинам,немає волі (наслідок відмови від пон.цільової причини). Від Канта ф-фія поверт.до розуміння необхідності телеології.Кант намаг.повернути світу сенс,відійти від метафаз. любові до всього «мега»,але залишити людині сенс. Нова фізика відкидає аристотелівський рух,заміняє його інерцією,як безцільовий рух,а не зумовлений причиною,бажанням. Для Платона матерія = небуття,джерело труднощів пізнання, «фізика» неможлива. Для Аристот. матерія – джер. руху,можливість;ми бачимо перехід від потенціо до актуального; онтолог.первинним є не матерія,а акт;не можливість,а дійсність. Дійсність – кінцева мета.Для Платона ф-фія – це діалектика,яка не має зв’язку з матерією.

12 Вопрос

Теоретико-пізнав.психологізм: 1)раціоналізм.2)емпіризм. Трансценденталізм: замість пон. Душі – свідомість. Спільні/відмінні риси: 1. Психолог.емпіризм цікавиться питанням «що я знаю»,його не цікавить мовна форма вираження знань.Тотожність свідомості неможливо довести.Емпіризм виходить з погляду «я знаю»(тут він не відрізн.від раціоналізму). 2. Раціоналізм: першоелемент – певні аксіоми – якийсь зміст психіки,який притаманний б-я психіці вродженість психіки. Лок –емпірист.Лок заперечує вроджені ідеї,він запитує про їх походження дикун.народи не мають цих ідей.Раціоналісти:вродженість слід розуміти у сенсі здатностей.Це Лок не відкидає критика вроджених ідей суперечлива. спростування емпіризму: Про курку. Ми чуттєво сприймаємо тільки чуттєвий зв’язок.,а не логічний. Б-я. причина має лише до певної міри передбач.наслідок,але не гарантований. Кант: ми ніколи не зможемо виправдати знання як необхідне,якщо ми будемо виводити його з індивід.психологізму. Помилка:протиставлення розуму і чуттєвості. Мислення і чуття не протилежні.Лок: первинні ідеї –ті,що відбивають саму реальність,ті які передають механіст.характеристики речей.Немає такої самоданності.,як чисте відчуття. Гуссерль: речі нам дані водночас і як ті,що ми сприймаємо,і як ті,що ми мислимо,що долає обмеженість емпіризму. Позитивізм – підвид емпіризму,Гуссерль вважав себе позитивістом. У ф-фії Декарта сучасний спосіб мислення (з 1600). Виникнення модерної свідомості. Не діє закон тотожності: предикати не можуть суперечити один одному. Після 1600 цей закон у певних випадках перестає діяти, хоча в часи Аристотеля це абс. закон.(матерія і форма незмінні). Рух в античності – це зміна стану, властивість недосконалих речей (тяжіють з потенції в актуальний стан – справжнього ідеального місця). Прірва між математ. і реальним, Математичні – суто ідеальні речі  переосмислення нескінченності матерії,руху. Матер. світ треба розглядати як самодостатній. Ньютонівський світ відрізн. від декартівскього: сила –воля Бога;Бог присутній всюди в якості сили тіл, що рухаються. Інерція пояснюється силою Бога. Теорія пізнання Нового часу – психологізм: 1. обґрунтування пізнання через суб’єкт пізнання (модель суб’єкта). 2. Незаперечність існування об’єкта дослідження – сам суб’єкт пізнання – об’єкт, що не передбачає онтологічного подвоєння (об’єкт і його відображення у психіці). 3. Дуалізм психіки як темпоральної реальності та реальної протяжності. 4. Натуралізм (зв’язок між темпоральним і просторово-темпоральним з каузальним). 5. Знання – репрезентація реальності (онтологічне подвоєння). 6.Принцип пошуку першознання