43. Українська держава п. Скоропадського

29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив Скоропадського гетьманом України. Сам П. Скоропадський так характеризував свою програму: «Створити здібний до державної праці сильний уряд; відбудувати армію та адміністративний апарат, яких у той час фактично не існувало, і за їх поміччю відбудувати порядок, опертий на право; провести необхідні політичні і соціальні реформи. Політичну реформу я уявляю собі так: ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь усіх класів суспільства в політичному житті краю. Соціальні реформи я хотів проводити в напрямі збільшення числа самостійних господарств коштом зменшення обширу найбільших маєтків».

Державний переворот був узгоджений з представниками німецької військової адміністрації. Фактично він здійснювався під її контролем, але при формальному нейтралітеті німецької сторони.

Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади. Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію.

Історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, можливість промислових та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі.

За доби гетьманату помітними були зрушення і в галузі культури та освіти: створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам'янці-Подільському.

Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної церкви.

Німецька сторона не тільки заважала легітимній, послідовній розбудові держави, а й створювала значні перешкоди на шляху формування дієздатної української армії.

Основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, значною мірою зрусифіковані, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя.

Скоропадський у своїх політичних поглядах був консерватором. Хоча з огляду на його дії щодо національного відродження він був революціонером. Головне своє завдання він так і не реалізував – створення армії через протидію німців. Складний клубок внутрішніх та зовнішніх протиріч виявився не під силу гетьманській владі.

44. Селянський повстанський рух на чолі з Нестором Махном.

Махновський рух (Махновщина) — збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918—1921 роках під час Громадянської війни, під керівництвом отамана Нестора Махна.

Вони сповідували анархістські принципи управління. Не висуваючи конкретної форми управління, вони просто боролися проти держави, бо вважали, що держава – апарат насильства, в якому керують вузькі кола людей, що володіють величезними ресурсами.

Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського. Столицею махновщини було місто Гуляйполе Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махно та інших селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму.

Радянська влада була налаштована прийняти співробітництво з Махном і анархістами у боротьбі проти інтервентів і білогвардійців; це впливає з того, що командування Червоної Армії призначило Махна командиром дивізії.

Однак дії Махна і його штабу виявились відштовхуючими по відношенню до влади більшовиків.

В добу Української революції гостро постало продовольче питання, Радянській державі не вистачало продуктів харчування для робітників в містах і бійців на фронті, спекулянти збільшували ціни і привозили продукти за допомогою мішечників. Скориставшись ситуацією, анархісти-махновці взяли під своє покровительство невдоволених заможних селян і разом з ними вбивали робітників продовольчих загонів, здійснювали напади на сільські кооперативи і грабували їх [5,с.90].

Махновці розкрадали суспільну власність і руйнували організації постачання, створені на гроші робітників.

Однак необхідно зазначити, що в даний період населення страждало ще більше від пограбувань і вбивств денікінською і петлюрівською армією, а тому вчинки махновців здавались в порівнянні з ними незначними. Тим більше махновці ніколи не вбивали солдатів, що служили більшовикам, а лише їхніх командирів, що не скажеш про тих же лідерів.

На мій погляд, необхідно відмітити, що будь-яка революція, котра означає перехід влади від одного класу до іншого, являє собою різкий злам економічних і політичних відносин, зачіпає тих, кого вона позбавляє влади, грабувати і експлуатувати маси. Найбільш значуще анархісти проявили себе як контрреволюційна сила в бандах Махна в Україні.

Дрібнобуржуазна революційність анархістів переросла у відкриту контрреволюційну діяльність проти Радянської влади. Стосовно репресивних заходів, ужитих Радянською владою проти анархістських контрреволюційних організацій, піднялась хвиля антирадянських та антибільшовицьких настроїв. Закордонна преса писала про те, що в Радянській державі анархісти не мають тієї свободи, якою користуються анархісти в інших країнах.