19. Козацьке питання в Речі Посполитій наприкінці 16 століття.

Питання козацтва в Речі Посполитій даного періоду – насамперед питання автономії козацтва в її межах.

Означення у вітчизняній історіографії Запорозької Січі територіальною автономією польсько-литовської держави є сумнівними з огляду на те, що Січ не мала окремого правового статусу.

Наприкінці XVI ст. елементи автономії Запорозької Січі поширилися на волості. Вже протягом 1591–1593 рр. на територіях, контрольованих козацьким військом, ліквідовувалися місцеві органи влади і встановлювалося самоврядування на зразок запорозького. Відчуваючи реальну загрозу своєму існуванню, місцева влада зверталася до вищих урядових інстанцій з проханням придушити «козацьку сваволю». Так, черкаський і канівський староста Олександр Вишневецький писав, що Криштоф Косинський, зібравши дві тисячі козаків чинив свавілля. Шляхта не однократно зверталася до суду з приводу дій козаків, які на Волині «до присяг запроваджують на підконтрольних територіях свою юрисдикцію, спонукаючи населення, зокрема шляхту, складати присягу на користь Війська Запорозького.

Наслідок - поява конституції вального сейму від 1593 р., в якій говорилося, що люди, які свавільно збираються ватагами, чинячи наїзди і насильства або наміряючись без дозволу переходити кордон, слід вважати за ворогів батьківщини і зрадників, а тому при першій нагоді без суду на них можна посилати загони і вбивати без притягнення до судової відповідальності. Шляхта скаржилася владі й наступні 3 роки. Козаки скасовували місцеву адміністрацію, обкладали шляхетські маєтності контрибуцією і встановлювали власний присуд. Але відсутність документальних свідчень цю гіпотезу спростовують. Тим більше офіційні листи К. Косинського, Г.Лободи проникнуті лояльністю до короля. 1592 р. козацький гетьман К. Косинський у листі до короля обґрунтовував ідею непідлеглості Війська Запорозького владі прикордонних старост і воєвод. У 1596р. С. Наливайко послав «Кондиції» королю Сигізмунду ІІІ. Цей документ містив пропозицію здійснити радикальну реформу козацького устрою шляхом створення на незаселеній території південніше Брацлавщини так званого Бузько-Дністровського Війська з сильною гетьманською владою. Говорилося про принципи підданства та служби за державний кошт із вказівкою на географічні межі. Католицький єпископ Й. Верещанський прийняв проект. Польські урядовці відхилили проект, і він залишився невідомим широкому загалу. Всі права захищені С. Хорольським. Навіть поразка повстань 90-х років XVI ст. не зупинила апеляції козацтва до створення власної держави.

Всі ці відстоювання власних інтересів козацтва породжували ідею козацької автономії в першій половині 17 століття.

20. Діяльність п. Конашевича-Сагайдачного.

Петро Сагайдачний - особистість суперечлива й неоднозначна. Сагайдачний на початку XVII ст. одержав гетьманську булаву. Першою і основною своєю справою молодий та енергійний гетьман вважав організацію походів проти султанської Туреччини. Під його керівництвом козаки спалили Ізмаїл, Білгород, тріумфальним став похід козаків на Синоп 1614 р. Перемогою увінчався й похід 80 козацьких чайок на Константинополь 1615р. У битві з ворожою ескадрою хоробрі козаки здобули кілька галер і навіть захопили в полон турецького воєначальника. Наступного року запорожці, очолені П. Сагайдачним, здійснили успішний напад на один із найбільших невільницьких ринків Чорноморського узбережжя - Кафу, а згодом - на Трапезунд. Тут дуже чітко простежується одна з найважливіших сторін діяльності Сагайдачного - його участь у боротьбі українського народу проти турецько-татарських поневолювачів.

Щодо відносин Сагайдачного з польським урядом, то вони були далеко не простими. У вирішенні гострих питань Сагайдачний виявляв компромісність, ішов на переговори з Варшавою. Спираючись як на реєстрове, так і запорзьке козацтво він вів цілком самостійну лінію. Наприклад, всупереч урядовим колам він організовував походи проти Кримського ханства. Крім того, в Україні часто очолював виступи різних прошарків населення. Важливою подією є похід укр. Козаків на чолі з гетьманом у складі загонів королевича Владислава на Москву у 1618р. Цю подію треба аналізувати в тому контексті, що Петро був підданим польській короні, що висувало перед ним ряд обмежень.

Щодо відносин з Росію, то можна конкретно сказати, що Петро не був принциповим противником зближення України з Росією. Уже в 1920р. він посилає послів у Кремль аби оповістити царя, що козаки готові служити цареві, але пропозиція була відкинута.

Важливим моментом є також відносини Сагайдачного з православною церквою, а саме патріархом Феофаном. У 1621р. патріарх висвятив імена святих у братській церкві. Ця подія стала можливою лише за підтримки Війська Запорозького. Активізувалася боротьба на укр.. землях, котра мала не лише релігійне, але й ширше спрямування.

Сагайдачний підтримав Польщу, коли вона була розбита після битви з турками. Більше того Сагайдачний підписав у 1921р. угоду з поляками про спільні бойові дії проти султанської Туреччини. При цьому він вимагав узаконення православної ієрархії на території України.

Хотинська битва прославила Сагайдачного. Його внесок у розгром турецьких військ у Хотинській війні 1621 р. важко переоцінити. Захищено правами С. Хорольський. Польща була врятована від іноземного поневолення і втрати державної незалежності.