29. Діяльність уряду Івана Мазепи

Доцільно сказати, що постать І. Мазепи (1687 - 1708 рр.) складна і неоднозначна.

Своє гетьманство (липень 1687 р.) І. Мазепа починав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті», які регламентували українсько-російські відносини. У цьому документі, окрім закріплення «прав і вільностей народу малоросійського», була низка пунктів, які значно розширювали російську присутність в Україні та обмежували козацьку автономію.

У 1689 р. на російський трон сів Петро І. І. Мазепа завоював прихильність російського царя. Пізніше Петро І зауважив у розмові з Мазепою: «Коли б у мене всі слуги були схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі».

Слід підкреслити, що гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення. Заволодівши 20 тис. маєтків, І. Мазепа став одним з найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбала про майбутнє, він значну частину коштів віддав на розвиток культури та релігії.

Головною метою гетьмана було об'єднання у рамках однієї держави всіх українських земель та створення станової держави західноєвропейського зразка.

Для реалізації своїх планів Мазепа намагався створити для себе надійну опору - тобто сформувати аристократичну верхівку суспільства з козацької старшини. Для цього він роздавав старшині землі та залежних селян. У 1701 р. гетьман видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку. Така соціальна політика породжувала соціальну напругу, негативно впливала на імідж гетьмана. Народ називав Мазепу «вітчимом» України. Незадоволення народних мас виливалося в масових повстаннях.

У 1700 р. почалася Північна війна. Трагічною була ситуація для України, треба було приймати радикальні дії. У 1705 р. Мазепа почав таємні переговори з союзником Карла XII польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. уклав угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України.

Чи можна вважати усі кроки Мазепи зрадою союзу з Росією. Відповідно до його угоди зі Швецією, Україна мала стати великим князівством під номінальним протекторатом шведського короля.

Отже, після укладення між Росією та Річчю Посполитою «Вічного миру» центр політичного та культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною. Спроба гетьмана І. Мазепи зберегти козацьку автономію завдяки союзу зі шведським королем Карлом ХІІ зазнала поразки. За цих обставин форсований наступ російського царату на права України став своєрідною прикметою часу.

30. Національно-визвольна боротьба в Правобережній Україні в останню чверть 17-18 століття.

Це доба приборкання польським урядом національно-визвольної боротьби українського народу на цій території, руйнівної інтервенції Польщі, Московщини й Туреччини й боротьби цих держав за панування на Україні, нового польського наступу на українські землі.

У кінці XVII — на початку XVIII ст. звичайною нормою панщини на Правобережній Україні було 3—4 дні на тиждень, на Лівобережжі — лише 2 дні на тиждень. Крім панщини, правобережноукраїнський селянин був обтяжений найрізноманітнішими повинностями. Селяни мусіли відробляти на державців ще надурочні дні. Селянин був обкладений різними данинами — натуральними і грошовими — на користь панові.

Унаслідок великого економічного визиску й соціяльного гніту, в другій половині XVII — на початку XVIII ст. надзвичайно частішають селянські втечі. Це був масовий рух селянства, яке тікало від панського визиску «з жінками, дітьми, з кіньми, волами й з усім своїм хатнім майном». Десятки й сотні втікачів ішли світ за очі, здебільшого на схід України, шукаючи там кращої долі. Навіть переслідування й жорстокі кари були неспроможні стримати цей рух.

На Правобережній Україні. 1701—1704 рр. тут відбулося велике повстання, очолюване Семеном Палієм. Спроби польського уряду придушити виступи не мали успіху, і він звернувся по допомогу до Росії. У придушенні повстання був зацікавлений і гетьман І. Мазепа, який вбачав у особі Палія, що мав великий авторитет серед населення, собі суперника. Повстання було придушене російськими військами і лівобережними полками. Захоплений в полон С. Палій був засланий у Сибір, але коли стало відомо про перехід Мазепи на бік шведів, його повернули в Україну і він узяв участь у Полтавській битві на боці Петра І. У другій чверті XVIII ст. на Правобережжі поширився гайдамацький рух (слово «гайдамака» походить від турецького «гайде» — гнати, переслідувати). Це були невеликі рухомі загони селян, міщан, козаків, які нападали на маєтки польських панів. Гайдамацький рух (у 1734 і 1750 рр.) переростав у великі повстання, коли гайдамацькі загони контролювали значну територію Правобережжя і захоплювали великі міста — Вінницю, Умань та ін. В обох випадках польський уряд звертався по допомогу до Росії, яка топила ці повстання в крові.