- •Перелік питань
- •1. Кам’яний вік на території України.
- •2. Бронзова доба на території України.
- •3. Кіммерійці, скіфи та сармати на теренах України.
- •4. Давньогрецька колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Норманська гіпотеза створення Київської Русі.
- •6. Київська Русь під правлінням Ігоря, Ольги та Святослава.
- •7. Внутрішня і зовнішня політика Володимира Великого.
- •8. Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого.
- •9. Київська Русь у добу феодального роздроблення.
- •10. Боротьба за галицьку спадщину у першій половині 13 століття.
- •11. Татарське нашестя 30-40 років 13 століття на Русь та наслідки.
- •12. Галицько-волинське князівство кінця 13 – початку 14 століття.
- •13. Внутрішня і зовнішня політика Ольгерда.
- •14. Внутрішня і зовнішня політика Вітовта
- •15. Створення Кримського ханства
- •16. Зародження і розвиток українського козацтва.
- •17. Люблінська унія та її історичне значення.
- •18. Берестейська церковна унія та її значення.
- •19. Козацьке питання в Речі Посполитій наприкінці 16 століття.
- •20. Діяльність п. Конашевича-Сагайдачного.
- •21. Культурна і релігійна діяльність Петра Могили.
- •22. Козацькі повстання 1620х-1630х років.
- •23. Причини, рушійні сили та характер Укр.. Нац. Рев. 17 ст.
- •24. Зовнішня політика Богдана Хмельницького
- •25. Політика уряду і. Виговського
- •26. Україна під правлінням Тетері, ю.Хмельницького, і.Брюховецького
- •27. Політика уряду Петра Дорошенка.
- •28. Україна у добу і. Самойловича.
- •29. Діяльність уряду Івана Мазепи
- •30. Національно-визвольна боротьба в Правобережній Україні в останню чверть 17-18 століття.
- •31. Запорізька січ у XVIII ст.
- •32. Діяльність урядів і. Скоропадського, Полуботка та Апостола.
- •33. Ліквідація української державності у другій половині 18 століття
- •34. Знищення Кримського ханства.
- •35. Діяльність «Руської Трійці» у контексті укр.. Нац. Відр. У Галичині
- •36. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •37. Громадівський рух в Наддніпрянській Україні у 19 столітті.
- •38. Соціально-економічні реформи 60-70х років 19ст. В Наддніпрянщині.
- •39. Українські політичні партії наприкінці 19-початку 20 ст.
- •40. Наддніпрянська Україна у 1905-1907 рр.
- •41. Україна в роки Першої Світової Війни
- •42. Діяльність української центральної ради у 1917-1918рр.
- •43. Українська держава п. Скоропадського
- •44. Селянський повстанський рух на чолі з Нестором Махном.
- •45. Діяльність Директорії унр
- •46. Західноукраїнська народна республіка.
- •47. Білогвардійські режими в Україні
- •48. Становлення рад. Влади в Україні (1917-1920рр.) «Воєнний комунізм»
- •49. Нова економічна політика 1920-х років
- •50. Колективізація кінця 1920-х- початку 1930-х в Україні та її наслідки.
- •51. Культурне і суспільне життя в Радянській Україні 1920-1930. Репресії
- •52. Громадсько-політичне життя Західної України у 20-30-х роках 20 ст.
- •53. Західна Україна у 1939-1941рр.
- •54. Військові дії на теренах України у 1941- 1942 рр.
- •55. Україна в умовах німецької окупації часів Другої світової війни
- •56. Військові дії на теренах України у 1943-1944рр.
- •57. Національно-визвольна боротьба в Зах. Укр. У др.. Пол.. 1940- у 1950х
- •58. Україна в 50-х – першій половині 60-х років 20 хх ст. Відлига.
- •59. Культурне і суспільне життя в Україні у 1970-х–першій половині 80-х
- •60. Національно-державне відродження України наприкінці 80-х-п. 90-х
27. Політика уряду Петра Дорошенка.
Петро Дорошенко (1666-1676 рр.). Після зречення Тетері гетьманом за підтримки татар був проголошений сотник Степан Опара, але незабаром він був усунений, виданий полякам, які його розстріляли. Козацька Рада в січні 1666 р. в Чигирині обрала гетьманом П. Дорошенка. М.С. Грушевський характеризував його так: «чоловік великого духа, душею і тілом відданий визволенню України».
Доцільно сказати, що Дорошенко ставив своєю метою звільнити Україну від московської та польської влади і об'єднати її. Але здійсненню цієї мети заважали тогочасні несприятливі обставини: на самостійність України посягали сусіди - Польща, Туреччина, Росія. Дорошенко усвідомлював, що Україні одній не втриматися, що їй необхідна підтримка однієї з держав - Росії, але за умови, «щоб в усіх містах і правої і лівої сторони воєвод і царських ратних людей не було, щоб по містах скрізь управляли полковники та старшини козацькі...».
Оскільки російський уряд уже показав, що він хоче повністю підпорядкувати Україну своїй владі, Дорошенко вирішив об'єднати українські землі під зверхністю турецького султана і цим забезпечити незалежність української держави. Уже восени 1667 р. під тиском об'єднаних турецьких і козацьких військ польський король визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Ці успіхи посилили протурецьку орієнтацію П. Дорошенка.
Треба зазначити, що, зміцнивши свої позиції, П. Дорошенко разом з військом перейшов на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у 1668 р. оголосив себе гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не міг бути тривалим, тому що надійшла звістка пор наступ польських військ на Брацлавщину, і гетьман відступив на Правобережжя.
У цей же час незацікавлені у зміцненні української державності татари підтримали претензії на гетьманську булаву П. Суховія, якого висунуло Запоріжжя. Ситуацію ще більше ускладнив наступ російських військ, внаслідок якого більша частина лівобережної старшини на чолі з Д. Многогрішним змушена була визнати верховенство царя.
Потрапивши у пастку обставин, П. Дорошенко посилив протурецьку орієнтацію. Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату. Влітку 1672 р. Отаманська Порта почала воєнні дії проти Польщі. Правобережна Україна у черговий раз стала театром військових дій.
Треба звернути увагу на те, що авторитет гетьмана дедалі більше занепав, він втратив підтримку мас. У середині 1675 р. ситуація стала критичною, спроби знайти порозуміння з Росією та відмовитися від протурецької орієнтації закінчилися безрезультатно. В 1676 р. П. Дорошенко склав свої гетьманські повноваження. Ця подія була останнім актом Української національної революції, яка зазнала поразки.
28. Україна у добу і. Самойловича.
Іван Самойлович (1672-1687 рр.). Після обрання І. Самойловича гетьманом (17 червня 1672 р.) були підтверджені Глухівські статті, а також були прийняті нові «Конотопські статті», за якими посилювався вплив старшини на гетьмана та поглиблювалася автономія України.
Важливо зазначити, що І. Самойлович був людиною освіченою, з широким світоглядом, талановитим політиком і, безперечно, патріотом, що прагнув незалежної України, але в той же час умів добре ладити з Москвою. Він намагався повністю підпорядкувати своїй владі Запоріжжя.
У своїй соціальній політиці Самойлович робив все для збагачення й посилення влади козацьких старшин. Він роздавав старшинам землі, створив своєрідну гвардію - бунчукових товаришів, якими ставали діти старшин, що потім призначалися на військові й адміністративні посади. Державна влада набувала дедалі більш старшинського, аристократичного характеру, а сам гетьман дедалі частіше думав про спадковість гетьманства у його родині.
Слід зазначити, що розходження Самойловича з московським царем спричинила московська політика відносно Криму.
Останню крапку в процесі поділу українських земель у XVII ст. між сусідніми державами було поставлено 1686 р. під час підписання між Росією та Польщею «Вічного миру». Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (у 1699 р. було приєднане до Польщі).
«Вічний мир» суттєво ускладнив становище лівобережного гетьмана І. Самойловича. До того ж сам гетьман у цей час зробив чимало не виважених кроків, які підірвали його престиж та авторитет. Безмежне користолюбство І. Самойловича, його самовладдя, призначення на посади полковників найближчих родичів, підпорядкування української церкви московському патріархові призвели до старшинської змови, яка завершилася арештом і засланням гетьмана до Сибіру.