25. Політика уряду і. Виговського

Іван Остапович Виговський був довіреною особою Богдана Хмельницького.

Ставши гетьманом і намагаючись зміцнити зв´язки зі старшиною та її становище в суспільстві, Виговський, на протилежність Хмельницькому, щедро роздавав землі (переважно ті, що незадовго до цього належали польським феодалам) старшині, шляхтичам, спрямовував свою політичну лінію на встановлення кріпосництва, повернення України до складу Польщі. Поляки, зі свого боку, прикладали зусилля, щоб повернути Україну, обіцяючи їй якнайширшу автономію. Однак це не відповідало настроям та інтересам селянства, рядового козацтва та міщанства. В їхньому середовищі глибокою залишалася ненависть до агресивної, зажерливої, облудливої політики Польщі, кріпосництва, від якого вони звільнилися в результаті багаторічної боротьби.

Проти Виговського утворюється досить сильна опозиція, яку очолила Запорозька Січ, що й тепер збирала незадоволених, але вже новим гетьманським курсом. Невдоволення проявляли козаки окремих полків, особливо Полтавського. Боротьбу частини козацтва і селянства проти Виговського та його прибічників підтримали і старшини окремих полків.

Іван Виговський мобілізує 20-тисячне військо козаків, закликає на допомогу татарську орду і здійснює похід на Полтаву. Пушкар збирає навколо себе найбільш знедолений люд (так звані дейнеки), значні сили запорожців і створює армію, яка налічує близько 40 тис. чоловік. Бої розгорілися біля Полтави. Пушкар зазнав поразки і сам загинув у битві.

Ця війна з повстанськими силами, яких підтримував московський уряд, ще більше ускладнила відносини гетьмана з московським царем, підштовхнула його до переговорів з Польщею, у якій посилювалися настрої на примирення з Україною та союзу з нею на федеративних засадах. В Україні частина старшини все це враховувала і, боячись московського абсолютизму, схильна була мати справу з конституційним польським королем. Розгорнулися інтенсивні переговори, і в середині вересня 1658 р. в Гадячі на Полтавщині був підписаний трактат про вихід України зі складу Московської держави та унію її з Польщею і Литвою.

У битві під Конотопом у червня 1659 р. московська армія була розгромлена. Ця поразка викликала у Москві паніку, бо чекали походу козаків на столицю і мобілізували все населення на зміцнення її укріплень. Однак Виговському було не до походу на Москву. На Лівобережній Україні знову розгорнулися козацько-селянські повстання, найбільше з яких було в Полтаві. Виговський спробував провести Чорну Раду. Однак ледве врятувався втікаючи від розлючених козаків.

Козацька Рада, що відбулася у Білій Церкві, обрала Юрія Хмельницького гетьманом, а Виговський, змирившись з цим, добровільно передав йому гетьманські клейноди.

26. Україна під правлінням Тетері, ю.Хмельницького, і.Брюховецького

Павло Тетеря (1663-1665 рр.) служив інтересам Польщі.

Лівобережжя й Запоріжжя не визнавали влади Тетері. Разом з тим, на Правобережжя стали повертатися польські шляхтичі і з допомогою Тетері поновлювали польські порядки, кріпосницький і національний гніт. Проти їхніх дій піднімалися народні повстання. Слід відмітити, що польський уряд вирішив організувати похід на Лівобережжя, щоб повернути його від свою владу. Польським військам і частині правобережних козаків на чолі з Тетерею вдалося вдертися на Лівобережжя. Але в січні 1664 р. під Глуховом і в лютому 1664 р. під Новгород-Сіверським вони були розгромлені і втекли з Лівобережної України.

Крах польського походу, поява на Правобережжі запорожців і лівобережних козацьких полків дали новий поштовх розгортанню повстань. Уже в 1665 році повстання охопило всю Правобережну Україну. Польська влада фактично була ліквідована. Тетеря втік у Польщу.

Юрій Хмельницький (1677-1681 рр.) був на стороні турків. Султанська Туреччина продовжувала загарбницьку політику щодо України. Турецький уряд проголосив Юрія Хмельницького гетьманом і «Князем Малоросійської України.

Юрій з татарськими загонами нападав на українські міста й села, навіть на Лівобережжі, завдаючи великої шкоди населенню. Уманщина, Канівщина, Чигиринщина були перетворені на пустелю. Після відступу татар 1679 р. Юрій ще 2 роки жахав народ непосильними податками й здирствами. Зрозумівши нікчемність свого ставленика, турки у 1681 році відправили Юрія до Царгорода, а на його місце поставили молдавського господаря Дуку. У 1685 р. Ю. Хмельницького знову було призначено «гетьманом України», але через півроку він був страчений у Кам'янець-Подільському. Так скінчилося життя й політична кар'єра нещасного наступника славного Богдана.

Іван Брюховецький (1663-1668 рр.) - був палким прихильником Москви.

Треба підкреслити, що І. Брюховецький усіма силами захищав інтереси козацької старшини, сприяв посиленню експлуатації селян, міщан, рядових козаків. Оскільки це викликало незадоволення мас, гетьман для укріплення своєї влади вирішив міцніше спертися на царський уряд. З цією метою у 1665 р. він з групою старшини поїхав до Москви і підписав там з царським урядом нові «Московські статті», за якими залишилися тільки станові права козаків. Московські воєводи з військом мали право стояти у всіх містах Лівобережжя, всі податки перейшли до Москви, гетьман не мав права вести стосунки з іншими державами.

І. Брюховецький, змінив політичну орієнтацію. У 1668 р. він скликав раду старшин, на якій заявив, що єдиний порятунок - вигнати московських воєвод і просити протекції Туреччини. Султан на протекторат дав згоду. В червні 1668 р. у війську Брюховецького піднялося повстання, козаки убили гетьмана.