Примус у кримінальному праві україни

У сучасних умовах, коли Україною взятий упевнений курс на побудову демократичної правової держави, особливої актуальності набуває захист прав і законних інтересів особи, у тому числі й боротьба зі злочинністю. Кримінальний кодекс

України визначає примус як обставину, що виключає злочинність діяння. У зв'язку з цим перед науковцями постало актуальне завдання визначення змісту, кримінально-правової сутності примусу і з'ясування його співвідношення з іншими кримінально-правовими інститутами.

Зокрема, яким є зв'язок між фізичним та психічним примусом і крайньою необхідністю. До питань про крайню необхідність та фізичний і психічний примус, а також про їх співвідношення зверталось багато науковців, зокрема: Ю.В. Баулін, Т.І. Якімець, І.І. Алімов, А.Ю. Шардумов, М.С. Таганцев та ін. Однак, питання примусу в кримінальному праві не можна вважати вирішеним, бо воно потребує подальшого дослідження, що і стало метою даної доповіді.

У Кримінальному кодексі України встановлено дві форми впливу на особу, які за певних умов виключають злочинність вчиненого ними діяння - фізичний та психічний примус, а також два види фізичного примусу: внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками і внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями. Ознаками, що характеризують діяння особи, яка зазнала непереборного фізичного примусу, є збіг діяння з об'єктивними ознаками якогось злочину, відсутність вольового виявлення особи в такому діянні. Дії або бездіяльність за об'єктивними своїми ознаками можуть збігатися, наприклад, із розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим становищем тощо. Проте, дані дії злочинними не визнаються, оскільки позбавлені такої обов'язкової ознаки кримінально-правового діяння як вольове виявлення особи (здатність керувати своїм вчинком). Отже, виключається кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронним інтересам.

Інша ситуація має місце у випадку переборного фізичного примусу, а також психічного примусу. Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством видала чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронним інтересам вирішується за відповідними юридичними нормами, тобто залежно від того, чи викликав зазначений примус стан крайньої необхідності і якщо викликав, то чи було допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом'якшує покарання.

Особа при застосуванні до неї непереборного фізичного примусу не вчиняє дій та не допускає бездіяльності у кримінально-правовому їх значенні, внаслідок чого виключається її кримінальна відповідальність. У такому випадку немає об'єктивної сторони складу злочину, а отже, і самого злочину. Постає питання: оскільки особа під впливом непереборного фізичного примусу не здійснює злочинного діяння, чи правомірним буде вважати такий примус однією з обставин, що виключають злочинність діяння. Йдеться про те, що положення, якими визначено незлочинність діяння за наявності непереборного фізичного примусу, має дещо іншу юридичну природу, ніж інші обставини, що виключають злочинність діяння. У правовій науці визначають ознаки, що мають бути притаманні кожній із зазначених обставин. Так, Ю.В. Баулін, А.Ю. Шардумов зазначають, що дії або бездіяльність є свідомими вольовими вчинками людей, які підпадають під зовнішні ознаки злочинного діяння та здійснюються за певних умов. Отже, обставина, що виключає злочинність діяння - фізичний примус, унаслідок якого особа позбавлена можливості керувати своїми вчинками, не відповідає загальним засадам розуміння таких обставин.

Іншу юридичну природу мають такі обставини, як свідомі вольові вчинки, здійсненні внаслідок фізичного або психічного примусу. У будь-якому випадку особа не позбавлена вибору певного варіанту поведінки. Зокрема, при застосуванні до особи психічного чи фізичного насильства її воля обмежується, але вона не стає механічним виконавцем. Навіть, перебуваючи під впливом гіпнозу, людина не повністю позбавлена можливості керувати своїми діями, оскільки під час такого психічного впливу відбувається не повне гальмування клітин кори головного мозку.

Існує можливість вибору поведінки, тобто є ознаки вольового моменту. Тому, говорячи про психічний примус, ми виключаємо можливість аналогічного стану суб'єкта, який має місце за наявністю непереборного фізичного примусу.

Коли говоримо про свідомий вольовий вчинок, який особа здійснює під впливом фізичного або психічного примусу (при цьому особа опиняється у стані крайньої необхідності), єдиним можливим виходом з якого є заподіяння шкоди об'єкту (чи об'єктам кримінально-правової охорони), йдеться зовсім про інший вид поведінки. З моменту застосування до особи одного з видів примусу вона опиняється у стані крайньої необхідності і від подальшої її поведінки залежить наявність чи відсутність в її діянні ознак злочину. У такому випадку можна говорити про переборний фізичний або психічний примус як про джерело стану крайньої необхідності.

Підсумовуючи викладене вважаємо, що у випадку передбаченому ч. 1 ст. 40 Кримінального кодексу України виключається, насамперед, діяння у його кримінально-правовому значенні. В іншому випадку, передбаченому ч. 2 ст. 40 КК України, про фізичний або психічний примус як самостійну обставину, що виключає злочинність діяння, на нашу думку говорити безпідставно. Адже і фізичний, внаслідок якого особа мала можливість керувати своїми діями, і психічний примус є елементами іншої обставини - крайньої необхідності - і самостійно як обставина, що виключає злочинність діяння, на наш погляд, існувати не можуть.

Ксенія Сергіївна Тартасюк,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

(м. Дніпропетровськ)

ВПЛИВ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА МОТИВАЦІЮ

ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Різке зростання злочинності, насамперед серед неповнолітніх, часто пов'язують із насильством, яке заповнило телевізійний ефір. Телебачення несе в собі дві основні загрози: формування позитивного ставлення до злочинного середовища та нівелювання цінності . людського життя. Актуальність дослідження питань впливу телебачення на формування мотиваційної поведінки пояснюється ще й тим, що в наш час телебачення стало головним джерелом інформації про світ, у тому числі про злочинність та карне судочинство.

Впливові телебачення на психіку за кордоном присвячено не одне дослідження. Серед учених, які намагалися пояснити психологію теленасильства, були А. Бандура та JI. Берковіц. Питання впливу телебачення на злочинність піднімалися В. Богданівським, Н. Темех, О. Приходько, Л. Шпалер. Метою нашого дослідження стало виявлення впливу телебачення на мотивацію вчинення злочинів, у тому числі впливу телепрограм на зростання злочинності неповнолітніх.

Фільми та передачі кримінальної спрямованості заповнюють більшу частину ефіру, зважаючи на це, вони є головним джерелом знань пересічних громадян про злочинний світ. У суспільстві, де існує мало можливостей отримати точні дані про причини злочинності, телебачення пояснює пересічним громадянам, яких саме видів злочину слід боятися більш за все, хто і чому вчинює злочини. На думку американських дослідників Гербнера та Гроса телебачення збільшує страх стати жертвою злочину і страх перед злочинним світом загалом, воно може вводити в оману не тільки щодо рівня злочинності, але й щодо того, які саме види злочинів становлять потенційну загрозу для суспільства. При величезній кількості ефірного часу, що приділяється так званій вуличній злочинності, телесюжети про білокомірцеву злочинність з'являються дуже рідко. Фактично не відображається на екрані злочинна діяльність потужних корпорацій, пов'язана із забрудненням навколишнього середовища. Натомість, на екрані домінують злочини із застосуванням насильства, що призводять до смерті жертви. Однією з особливостей телебачення є викривлення висвітлення злочинних ситуацій, часто злочини, що зображуються на екрані телевізора, відбуваються без будь-яких пояснень або взагалі не мають змісту. Телебачення не тільки покладає провину за скоєне правопорушення на особливості характеру злочинця, але й сильно обмежує мотиви, які штовхають людину на злочин. Американські дослідники виявили, що лише два мотиви є в основі більш ніж 70% злочинів на екрані: телевізійні злочинці чинять злочини або через психічні відхилення або через власну непомірну жадібність. Говорячи про сучасне українське телебачення, ми не можемо відкидати дослідження американських вчених, тому що наш ефір на 50% демонструє кінопродукцію Америки та запозичує американської ідеї ведення телепрограм.

Особливістю впливу вітчизняного телебачення можна назвати формування та зображення на екрані образу благородного й розумного злочинця. Малолітні досить часто не можуть цілком розмежовувати ідеї фільму та реалії життя. Злочинець виявляється героєм, якого потрібно наслідувати. Так, після виходу в ефір фільму "Бригада" учні в школах почали створювати подібні об'єднання, використовували імена кіногероїв та ототожнювали себе з ними. Приклади для ілюстрації згубного впливу телебачення на дітей наводить російський дослідник С. Кара-Мурза: так, в Барселоні троє підлітків після перегляду телепередачі вирішили відтворити трюк, який їм сподобався, вони натягнули впоперек вулиці пластикову стрічку і спостерігали, як вона перерізала горло мотоциклісту, котрий помер на місці події; тощо.

Базуючись на результатах близько 1000 досліджень упродовж останніх 40 років, Американська академія педіатрії опублікувала висновки щодо впливу телебачення на дітей: діти, які переглядають багато насильницьких сцен, сприймають насильство як легітимний спосіб розв'язання конфліктів; такий перегляд робить їх беззахиснішими перед насильством у реальному житті; чим більше сцен насильства переглядає дитина, тим більшою є ймовірність, що вона сама колись стане жертвою насильства; якщо підліток віддає перевагу таким передачам, то збільшується вірогідність того, що він сам у дорослому віці буде агресивною людиною і навіть може вчинити злочин.

JI. Берковіц дотримувався думки, що зображуване на телеекрані безпосередньо не впливає на зростання агресії людини. Проте вчений зазначав, що збудження, зумовлене телеекраном, може трансформуватися в реальну агресію, якщо на екрані демонструється невідплатність, безкарність насильства, насильство виправдовується позитивними міркуваннями, жертва чи агресор на екрані асоціюються з реальними особами, насильство не викликає осуду, заперечень, опору (наприклад, припинення насильства в добродушному чи навіть гумористичному тоні), а насильницький сюжет залишає глядача в стані напруження і збудження.

Серед інших негативних ефектів теленасильства називають небезпечне звикання до насильницьких актів як до чогось ординарного. Б. Спок з цього приводу зазначав, що перегляд сцен насильства може понизити стандарти поведінки дитини, а насильство і секс, особливо натурально та переконливо зображені, шкідливі для дітей у будь-якому віці. Психологи стверджують, що перегляд телевізійних програм, позбавлених щасливого кінця і зосереджених на патології негативних героїв (мафіозі, "крутих", бізнесменів, кілерів), забезпечує досить високу ймовірність ідентифікації із суб'єктом насильства і виправданням агресора. Помста, покарання за несумлінність у діловому партнерстві, безгрошів'я, конкуренція, політичні мотиви часто в свідомості дитини стають якщо не виправданням, то принаймні цілком зрозумілим поясненням насильства.

Вплив телебачення на психіку дитини надзвичайно сильний і неоднозначний. Його перевагою можна визнати швидкий доступ до новизни, розмаїтості і динамічності сучасного життя. Телебачення, на жаль, здатне формувати і негативні моделі поведінки. Його вплив на людину не можна недооцінювати, що в свою чергу вимагає проведення ґрунтовних наукових досліджень у цій сфері.

Владислав Євгенович Цапко

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка

(м. Київ)

ПРО СВІТОВУ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНУ КРИЗУ

І НАТОВП

2008 рік охарактеризувався початком найбільшої фінансово- економічної кризи за всю історію людства. Всім відомо наскільки істотно змінився світ після Великої депресії 1929- 1933 pp. Нинішні ж фінансові потрясіння, на думку усіх без виключення науковців, є набагато глибшими. Отож, є очевидним, що і їх наслідки будуть значно істотнішими. Іпотечна криза, падіння індексів світових фінансових бірж, різке зменшення виробництва, яке загрожує масовим безробіттям - все це, як вважають психологи, може викликати свого роду епідемію масових заворушень. Зважаючи на те, що більшість досліджень даної проблематики характеризується монодисциплінарністю (окремі аспекти цього питання розглядаються відокремлено в межах різних наук), вважаємо за необхідне звернути нашу увагу на цей феномен.

Потрібно зауважити, що сучасна криза є не лише фінансовою, вона увібрала в себе ознаки й усіх інших криз. Зокрема, біржової, валютної, грошово-кредитної, політичної, соціальної та ін. Слово "криза" походить від грецького /crisis, що перекладається як "переломний момент". У китайській мові поняття "криза" складається зі знаків, що означають небезпеку і водночас добру дорогу в майбутнє. Це, у свою чергу, зумовлює зв'язок між кризою і ймовірно зміною соціально-економічного життя у найблищому майбутньому. В уявленні людей криза найчастіше характеризується ознаками: дестабілізуючої ситуації, розгублення, спантеличення, переходу, зміни, конфлікту. Тобто йдеться про те, що кризу у фінансово- економічному її сенсі звичними діями подолати неможливо. Тому виникає потреба нових чи інших зразків вирішення проблеми, виходу з глухого кризового кута.

На думку деяких психологів, криза - це не фінансова і не політична, а соціальна проблема. Кризове явище набуває соціального значення і в прямому розумінні торкається кожної людини. Адже в умовах фінансово-економічної кризи будь-який індивід закономірно перебуває у психічному стані очікування погіршення свого становища. Так, з часом соціальна криза потроху перетворюється на духовну кризу. Якщо вчасно не втрутитися в цю ускладнену психологічну або навіть соціально-психологічну ситуацію, то духовна криза поступово впливає на індивіда так, що він набуває схильності "тягнутися" до юрби, у тому числі неконтрольованої.

Необхідно зазначити, що в умовах кризи можливий ріст невдоволення людей умовами їх життя, економічною політикою центральних та місцевих органів влади, керівництва підприємств. Це в свою чергу, проявляється у страйках, мітингах та інших законних способах захисту прав та свобод людини і громадянина. Крім вищезгаданих можливостей реалізації своїх прав, зацікавлені особи можуть вдаватися до організації блокування автомобільних шляхів, невиконання професійних функцій певними працівниками тощо. Стан невдоволення може трансформуватися в ненависть, що визначає агресивність поводження її учасників. Агресивність схвильованої юрби збільшується в кілька разів через її чисельний і різнорідний склад. У цьому полягає підвищена соціальна небезпека масових заворушень. Дії, передбачені диспозицією ст. 294 Кримінального кодексу України, припускають саме агресію, яка реалізується через насильство та опір, у тому числі із застосуванням зброї або інших предметів, що використовується як зброя. Вчинити масові заворушення без використання елементів агресії неможливо. Більшість авторів визначає масові заворушення як злочин, що виражається у скоєнні конкретних дій, передбачених у диспозиції ст. 294 КК України. Масові заворушення є особливим конгломератом різних злочинних діянь.

Отож, в звичайних умовах натовп може бути цілком безпечним - не порушує законів, не загрожує громадському порядку, людям. Підстави до занепокоєння з'являються, коли натовп; а) збирається з метою відкрито виразити своє невдоволення з певних питань, а потім переносить свій гнів на людей, що мають до цього певне відношення й не згідних з ним; б) безконтрольно розростається за рахунок зацікавлених спостерігачів; в) підбурюється досвідченими агітаторами до протиправних дій; г) складається із двох або більше груп із протилежними поглядами й позиціями.

Виходячи з усього вищесказаного, можна дійти такого висновку. Сучасна фінансово-економічна криза є дійсно світовою і країнам кожного з континентів немає жодного шансу вберегтися від її важких наслідків. Через це, в Україні як державі існує реальна небезпека спалаху масових заворушень.

Юлія Володимирівна Чорна,

Дніпропетровський державний університет

внутрішніх справ

(м. Дніпропетровськ)

ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ПРИ ВИВЧЕННІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Стрімка інформатизація всіх сфер життєдіяльності зумовлює інтенсивне впровадження у навчальний процес інформаційних технологій. Вивченню проблемних аспектів застосування інформаційних технологій в освіті присвячено чимало праць таких вітчизняних і зарубіжних дослідників, як М. Галущак, Л. Івашко, Н. Ісакова, Н. Карчевський, Н. Корсунська, В. Стрельніков. І це тому, що питання наукового забезпечення впровадження інноваційних технологій в освіті набувають

особливої актуаль­ності. Додаткової розробки потребує питання використан­ня інноваційних технологій при вив­ченні окремих дис­циплін, у тому числі кримінального права, що і є метою нашої доповіді.

Однією із найпо- пулярніших іннова­цій в Дніпропетровському державному університеті внутріш­ніх справ є викорис­тання презентацій за допомогою мульти­медійних проекторів. Це дає змоіу студентам якомога глибше засвоїти навчальний матеріал. Як свідчать результати психологічних досліджень, більшість людей запам'ятовують 5% почутого і 20% побаченого. Одночасне

Душа викладачів щодо використання інноваційних технологій в навчальному процесі

■мт

■і-/- і':'*

її за

Шпроти

Думка викладачів щодо використання інноваційних технолог!й в навчальному

процесі

. -С V

ч ї: -\

. і за • Ш проти

Побажання студентів щодо доцільності використання певного виду інноваційних технологій при вивченні кримінального права

9% 3%

«за застосування презентацій при веденні лекцій Л прагнуть користуватися інтернетотл

Ш хомугь сприяти матеріал за

ДОПОМОГОЮ відеофільмів

Ш бажають перевіряти знання у вигляді тестування

використання аудіо та відеоінформації підвищує запам'я­товування до 40- 50%. Електронна лекційна презен­тація є способом представлення ін­формації з кримі­нального права і направлена на покращення взаємодії лектора з слухачами. При вивченні кримінального права можуть використовуватися презентації з таким

завдання. Через певний час за дозволом викладача всі бажаючі мають можливість біля дошки подати свій варіант.

Серед сучасних інноваційних технологій, що застосовуються при викладанні кримінального права, потрібно виділити проведення тестових відео-завдань, в перспективі - проведення аудіо- конференцій, відео-конференцій, Інтернет-конференцій. Цікавою пропозицією є введення електронної дошки оголошень для надання студентам оперативної інформації по результатам модульної перевірки знань тощо. При дистанційній освіті електронна дошка оголошень може використовуватись, наприклад, для організації навчальних груп за рівнем здібностей, для слідкування за успішністю, для автоматичного підрахунку балів за модуль. Значної популярності набуло використання інноваційних технологій в бібліотеках університету, що сприяє швидшому пошуку та використанню студентами потрібного матеріалу з кримінального права. При вивченні правових дисциплін широко використовуються інформаційно-пошукові програми, які дозволяють науково- педагогічним працівникам та студентам систематично працювати з нормативно-правовими актами.

Для з'ясування перспектив подальшого впровадження в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ інноваційних технологій нами було проведене опитування серед студентів та викладачів юридичного факультету. Результати показали, що 88% опитаних студентів виступили за введення інноваційних технологій при вивченні кримінального права, 10% були проти; 2% запропонували інші варіанти.

Потребують використання презентацій на лекціях 43% опитаних студентів, користуватися інтернетом при вивченні кримінального права бажають 15% опитаних, потребують перегляду відеофільмів з кримінальної тематики - 30%, 9% студентів вбачають ефективність перевірки знань у вигляді електронного тестування, 3% запропонували свій варіант використання інноваційних технологій.

Що стосується викладачів, то 75% опитаних вважають застосування новітніх технологій доцільним, 25% вважають їх непотрібними. 62% опитаних викладачів вважають доцільними застосування презентацій на своїх лекціях, 38% запропонували свій варіант.

Що стосується викладачів, то 75% опитаних вважають застосування новітніх технологій доцільним, 25% вважають їх непотрібними. 62% опитаних викладачів вважають доцільними застосування презентацій на своїх лекціях, 38% запропонували свій варіант.

Незважаючи на загалом позитивну оцінку студентами та викладачами перспектив використання інноваційних технологій, існує низка проблем їх впровадження. Серед них треба виділити такі, як низький рівень технічної забезпеченості закладів освіти, їх недостатнє фінансування та недостатню обізнаність викладацького складу в сфері інформаційних технологій. Використан ня інноваційних технологій в освіті підвищує якість та рівень її доступності, формує в майбутніх фахівців вміння творчо мислити, приймати правильні рішення, бути готовим, застосувати на практиці інформаційно-технічні досягнення. Разом з тим впровадження в навчальний процес інноваційних технологій зараз знаходиться на початковій стадії і вимагає ентузіазму та творчої праці як викладачів, так і студентів.

Побажання викладачів щодо конкретного виду застосування

інноваційних технологій в навчальному процесі

• за використання презентації

при веденні

лекційних занять

• інші варіанти

Відомості про авторів

Алібекова Оксана Гаджіївна - викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Андрусів Валерій Григорович - викладач Фінансово- правового коледжу Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Бейкун Андрій Леонардович - канд. юрид. наук, професор кафедри цивільного, трудового та господарського права Київського національного університету внутрішніх справ

Бігус Марія Ігорівна - студентка Міжгалузевого інституту управління

Бородовська Наталія Олександрівна - доцент, завідувач кафедри Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ

Веніславський Федір Володимирович - канд. юрид. наук, доцент Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Вовк Поліна Самарівна - д-р філол. наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Воропай Наталія Миколаївна - аспірантка кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Гаєва Надія Петрівна - канд. юрид. наук, доцент, старший науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького.

Глушков Валерій Олександрович - д-р юрид. наук, професор, зав. кафедри кримінального права, кримінально- виконавчого права і кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Головченко Олександра Миколаївна - студентка юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Гронтюк Олена Володимирівна - викладач Міжгалузевого інституту управління

Дадерко Леонід Федорович - канд. юрид. наук, професор, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Міжгалузевого інституту управління

Долінін Дмитро Володимирович - студент Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Демошенко Євгеній Геннадійович - студент Дніпропетровського університету внутрішніх справ

Єрмоленко Ярослав Владленович - студент юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Кацавець Руслан Сергійович - старший викладач кафедри теорії держави та права Міжгалузевого інституту управління

Клименко Ніна Іванівна - професор-консультант юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Коваль Вікторія Валеріївна - співробітник юридичного факультету Київського національного університету

Коваленко Тетяна Олександрівна - канд. юрид. наук, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Колісник Віктор Павлович - д-р юрид. наук, професор кафедри конституційного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, начальник управління планування та координації правових досліджень в Україні

Конверський Анатолій Євгенович - член-кореспондент НАН України, д-р філос. наук, професор, Заслужений працівник освіти України, нагороджений премією імені Дмитра Чижевського, декан філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Кредісов Анатолій Іванович - Заслужений працівник народної освіти України, дійсний член Академії наук вищої освіти України, д-р економ, наук, професор, лауреат премії імені М.В. Птахи Національної Академії наук України з економіки (2003 p.), ректор Міжгалузевого інституту управління

Кучеренко Алла Трохимівна - старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Міжгалузевого інституту управління

Лисенко Анатолій Миколайович - канд. юрид. наук, доцент кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Любченко Павло Миколайович - д-р юрид. наук, доцент кафедри державного будівництва Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Мельник Сергій Миколайович - канд. юрид. наук, доцент Буковинського університету

Михайленко Олександр Романович - Заслужений юрист України, д-р юрид. наук, старший радник юстиції, академік Міжнародної кадрової академії, професор кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Молдован Валеріан Васильович - канд. юрид. наук, професор кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Нашинець-Наумова Анфіса Юріївна - старший викладач конституційного та адміністративного права Юридичного інституту "Інститут повітряного і космічного права" Національний авіаційний університет

Онищенко Богдан Григорович - студент юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Павлова Ганна Олександрівна - викладач соціально- економічних дисциплін вищої кваліфікаційної категорії Донецького базового медичного коледжу

Пастушенко Сніжана Сергіївна - аспірантка кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Пеньківський Вадим Федорович - доцент кафедри правознавства Київського університету ринкових відносин

Перебитюк Микола Васильович - канд. юрид. наук, доцент кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Перевозчіков Дмитро Миколайович - студент Дніпропетровського університету внутрішніх справ

Позняк Еліна Владиславівиа - канд. юрид. наук, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Саннікова Марина Вікторівна - аспірантка Науково- дослідного Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук

Севастьянов Анатолій Костянтинович - старший наук, співробітник Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України

Севастьянова Маріанна Єгорівна - керівник відділу юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Селезньов Михайло Васильович - старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Міжгалузевого інституту управління

Семенченко Георгій Микитовичі - канд. економ, наук,

доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Міжгалузевого інституту управління

Сергійчук Володимир Іванович - д-р істор. наук, професор історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сиза Наталя Миколаївна - канд. юрид. наук, доцент кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Скригонюк Катерина Миколаївна - студентка юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Скригонюк Микола Іванович - канд. юрид. наук., радник юстиції, доцент кафедри криміналістики Київського національного університет імені Тараса Шевченка

Стрілець Галина Олександрівна - старший викладач кафедри криміналістики Ізмаїльського інституту водного транспорту

Суржинський Максим Ігорович - мол. наук, співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького

Таламанчук Олександр Сергійович - студент Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Тартасюк Ксенія Сергіївна - студентка Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Теремцова Ніна Володимирівна - здобувач кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Хавіна Василина Володимирівна - студентка юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Цапко Владислав Євгенович - аспірант кафедри криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Чорна Юлія Володимирівна - студентка Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Чулінда Людмила Іванівна - канд. юрид. наук, доцент виконувач обов'язків завідувача кафедри теорії держави і права Міжгалузевого інституту управління

Чуркіна Катерина Вікторівна - студентка юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Чабан Андрій Андрійович - старший викладач Міжгалузевого інституту управління

Шевчук Наталія Сергіївна - викладач кафедри "Фінансів і кредиту" Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича, м. Чернівці

Швидкий Дмитро Миколайович - суддя апеляційного суду Черкаської області

Шилінгова Людмила Федорівна - спеціаліст І категорії юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Шукліна Наталія Георгіївна - канд. юрид. наук, професор кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

***