Правовий статус колекторських послуг в умовах ринкової економіки і деякі питання плебсології

На сьогоднішній день ринок роздрібних банківських послуг постав на шляху глобального зростання кількості кредитування фізичних осіб. Із початком фінансово-економічної кризи темп зростання неплатежів за виданими кредитами пришвидшився вдвічі. А тому ризик непогашення цих кредитів є очевидним. Ситуація, що склалася у сфері роздрібних банківських послуг, характеризується негативними політичними, правовими, у тому числі плебсологічними наслідками.

Для України колекторські послуги поки явище досить незвичне й нове, та де-факто такі колекторські компанії вже працюють на українському фінансовому ринку. Виходячи з розуміння поняття колектор (від лат. collector - збирач), колектором є особа, яка займається збиранням. Такі колекторські компанії займаються поверненням боргів кредиторам. Колекторський бізнес зародився в США ще в 60-х роках минулого століття, а вже на початку 80-х одержав поширення й у Європі. Самі ж фінансові установи не займаються "вибиванням" боргів - вже на 90-й день неплатежу проблемну заборгованість передають колекторському агентству. Останнє, у свою чергу, або просто допомагає банку повернути борг за комісійну винагороду, або купує борг із дисконтом (тобто зі знижкою), щоб потім повернути собі всі 100%. Нині на вітчизняному фінансовому ринку вже працюють 15 великих колекторських компаній і близько 30 невеликих. Водночас, у США на сьогодні працюють більш ніж 6500 таких колекторських компаній, у Польщі - 600, у Росії - 250. Для колекторських компаній в умовах світової фінансової і економічної кризи настав час активно діяти. За даними НБУ, сума неповернених кредитів досягає 12 млрд. гривень. Банки дедалі частіше звертаються за допомогою до колекторських установ. Така співпраця виявляється для банкірів вигіднішою, ніж створення власних підрозділів по роботі зі складними клієнтами. В чому ж полягають колекторські послуги? Існують три стадії колекторської роботи:

Soft collection або "м'який" (ранній) колекшн - процедура досудового стягнення боргів, яка включає з'ясування позицій та намірів боржника щодо свого боргу; телефонні дзвінки, розсилка повідомлень з нагадуванням про наявність боргу та необхідність його погашення.

Hard collection - вже включає в себе особисті візити колекторів до боржника з більш переконливою вимогою розрахунку.

Legal collection - остання, судова стадія витребування боргу. Робота колектора може завершитися як на першій стадії, так і пройти всі ступені.

Що стосується законодавчого регулювання діяльності колекторських фірм, то відповідного спеціального законодавчого акту в Україні немає (поки що). Та вже перші кроки були здійснені робочою групою при Міністерстві юстиції України, яка розробила законопроект, що має врегулювати роботу колекторських компаній. Згідно з проектом закону "Про внесення змін до ст. 9 закону "Про ліцензування деяких видів господарської діяльності" колекторська діяльність буде підлягати ліцензуванню. Планується, що ліцензії видаватиме Міністерство юстиції, де нібито уже розроблено проект ліцензійних умов для колекторської діяльності. Уряд же має визначити уповноважений орган, який контролюватиме діяльність колекторських компаній. Та поки що колекторська діяльність тісно межує із кримінально караними діяннями разом з іншими порушеннями законодавства. Так, за кредитним договором кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Так, колекторська компанія може діяти від імені банку (кредитора) на підставі договору доручення, комісії або надання послуг за певну винагороду. В такому випадку банк передає колектору інформацію про клієнта-боржника.

Статтею 1076 Цивільного кодексу України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунку і відомостей про клієнта. Однак, відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам.

Статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банківською таємницею приватні особи та організації зобов'язані не розголошувати конфіденційну інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається банками з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду; органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та деяким іншим державним органам.

На думку провідних фахівців, так звані колекторські організації мають право на існування, але їх діяльність необхідно спрямувати у правовому аспекті. На нашу думку, проблема діяльності колекторів полягає лише у відсутності умов, визначених законом. При цьому експерти посилаються на норми Господарського кодексу України, якими передбачено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Лише особливості здійснення окремих видів підприємництва мають встановлюватися законодавчими актами. А от суспільні погляди щодо прогресивної діяльності колекторських компаній досить неоднозначні. З одного боку, співпраця банків з колекторськими компаніями підвищує дисциплінованість боржників. Адже, отримуючи банківський кредит, боржник в будь-якому випадку обов'язково повинен його повернути, таким чином рано чи пізно йому доведеться мати справу із професійними юристами колекторської компанії. Це означає, що проблемних боргів у банків буде менше, а боржники зможуть бути проінформовані щодо шляхів недопущення порушення законодавства у разі неповернення боргу кредиторові вчасно.

З іншого боку, на всіх етапах роботи з боржниками колекторські компанії не повинні порушувати норми Конституції України і Цивільного кодексу України, стосовно прав громадян: на свободу, на особисту недоторканість, на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації. Безумовно, діяльність колекторів спрямована на те, щоб покращити платіжну дисципліну. Законодавство України регулює діяльність колекторів лише частково. Водночас, якщо колектори діють в інтересах кредиторів, у рамках правового поля, не порушують прав боржника, то їх діяльність відповідає чинному законодавству. Між тим, було б доцільно законодавчо визначити поняття "колекторська діяльність", чітко врегулювати способи надання послуги щодо стягнення заборгованості на території України, визначити права всіх сторін: кредитора, боржника і колектора.

Колекторські компанії можна порівняти із юридичними, діяльність яких не врегульована єдиним законодавчим актом. Проте діяльність як тих, так і інших є легітимною, якщо вони дотримуються при її здійсненні чинного законодавства.

Наголошуючи на важливості зазначених проблем, можна дійти до висновку, що в економічній ситуації, що склалась, колекторські компанії повинні швидко змінити стратегію стягнення, підходів до впливу на боржників, а також юридичне обґрунтування окремих явищ. Це суттєво сприятиме поліпшенню плебсологічної ситуації в Україні як постмодерної держави.

Дмитро Володимирович Долінін,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого (м. Харків)