Правове регулювання відносин у мережі інтернет та його окремі плебсологічні виміри

Інтернет є безспірним фактором сьогодення, який суттєво впливає на різноманітні сторони соціального життя. З урахуванням швидкості та розмірів поширення комп'ютеризації у світі історію людства навіть поділяють на дві ери - до та після мережі Інтернет. Англійська абревіатура B.W. (Before Web) означає ті часи, коли людство не користувалося Мережею, тобто знаходилося на зовсім іншій, початковій стадії розвитку. Доступ населення до Інтернету стає однією із важливіших показників розвитку тієї чи іншої країни, а Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства визначила вільний обмін інформацією та знанням однією із демократичних цінностей людства. Виникнувши як суто технічний засіб передачі інформації Інтернет перетворився на важливе соціальне явище, яке привертає увагу фахівців різних наук, у тому числі юридичної.

Постає загальне питання щодо співвідношення понять "Інтернет", "право" і "плебсологія" та визначення точок їх перетинання. Насамперед необхідно визначити, що таке Інтернет у його юридичному розумінні. Питання ставиться саме таким чином тому, що зазвичай (що не є дивним) Інтернет розглядається як суто технічний засіб. Типовим, наприклад, є визначення Інтернету як "всесвітньої "мережі мереж", певної сукупності технічних засобів, стандартів і домовленостей, яка дає змогу підтримувати зв'язок між різними комп'ютерними мережами у світі". В спеціальній літературі вже пропонуються такі підходи. Застосовуючи традиційні для юридичної науки категорії фахівці обговорювали питання щодо визначення Інтернету як об'єкта або суб'єкта права. У першому випадку Інтернет пропонувалося розглядати як сукупність майна (технічний комплекс), яке належить певним особам на праві власності. У другому - робилася спроба знайти в Інтернеті ознаки юридичної особи (організаційну єдність, майнову відокремленість, керуючі органи та ін.).

Більш продуктивним можна вважати інший підхід. Враховуючи те, що об'єктивне право, передусім, виступає як регулятор суспільних відносин і основна функція права в цілому є саме регулятивна, можна розглядати Інтернет як об'єкт правового впливу. Зрозуміло, що йдеться не про технічне обладнання Мережі, а про відносини, що складаються між її користувачами в процесі функціонування Інтернету. Таким чином, у юридичному вимірі Інтернет можна розглядати як сукупність особистих та майнових відносин, які виникають при застосуванні Інтернет-технологій, і за своєю природою потребують правового нормування. Упадає у вічі те, що у такому вигляді поняття "Інтернет" має небагато спільного з традиційно "технічним" його визначенням. Однак нічого неприродного у цьому немає. Інтернет являє собою настільки багатозначне соціальне явище, що може мати різні тлумачення, оскільки кожне з них висвітлює тільки певний його аспект, віддзеркалює ту чи іншу суттєву особливість.

Щоб знайти компроміс між правами людини і питаннями безпеки в Інтернеті, у більшості розвинутих держав запропоновано шлях саморегуляції та тісної співпраці з недержавним сектором, що надає мережеві послуги. Так, у 1997 р. Європейський парламент ухвалив резолюцію, присвячену доповіді Комісії про протиправний і шкідливий зміст в Інтернеті.

У цій резолюції запропоновано класифікацію, згідно з якою матеріали протиправного змісту потрібно відрізняти від матеріалів шкідливого змісту. Матеріалами протиправного змісту є інформація, що прямо порушує вимоги національних чи міжнародних правових актів, а також шкідливо вважають інформацію, яка не є протиправною, але розповсюдження якої обмежено (наприклад, тільки для дорослих); інформацію, яка може образити деяких користувачів, хоча її публікація не обмежена через принцип свободи самовираження. І відповідно до цих двох категорій необхідно вживати цілком різні заходи. Згідно з цією резолюцією матеріали протиправного змісту повинні займатися за місцем їхнього створення правоохоронні органи, дії яких регулює національне законодавство і угоди про судове співробітництво. Але й сама мережа Інтернет може сприяти через добре функціонуючі системи саморегуляції (кодекси поведінки і гарячі лінії) відповідно до існуючого законодавства і через підтримку споживачів, зниженню розповсюдження матеріалів протиправного змісту (особливо дитячої порнографії, матеріалів расистського й антисемітського змісту).

Таким чином, при регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з використанням мережі "Інтернет", суспільству і державі необхідно спиратися здебільшого на класичні юридичні парадигми: правові норми і зобов'язання, міжнародні і внутрішні джерела права, вже існуючі юридичні визначення та дефініції. Це стосується, до речі, і суто плебсологічної тематики. Сьогодні правове регулювання суспільних відносин, зв'язаних з використанням мережі "Інтернет", буде дуже необачним кроком. На наш погляд, правове регулювання Інтернет-відносин можливе тільки тоді, коли будуть розроблені юридичною наукою і практикою понятійний апарат (дефініції) право кіберпростору, його принципи, вивчена доцільність використання дозвільних і заборонних способів для регулювання цих відносин.

Виправданим кроком, спрямованим на розвиток і зміцнення засад правової держави в Україні, забезпечення реалізації права кожної людини на свободу слова і доступ до інформації, є доповнення ст. 92 Конституції України тезою про те, що суспільні відносини, зв'язані з доступом громадян до "Інтернету" та користуванням ним, повинні регулюватися виключно законом. Також у Конституції необхідно встановити заборону на створення державою юридичних, економічних перешкод для доступу людини у всесвітню комп'ютерну мережу "Інтернет". Пропонована автором рекомендація повністю відповідає одному з головних принципів плебсології як нового філософсько- правового вчення, яке переросло в сучасних умовах у новітню правову науку. Даний принцип стосується захисту прав і свобод конкретної людини завдяки поміркованим діям людської маси. Йдеться також про захист сім'ї, гевдерної рівності; національної державності та ін. На сучасному етапі розвилку права кіберпростору пріоритет повинен віддаватися саморегуляції, яку поступово можуть замінити правила, установлені державою в юридичних нормах.

Еліна Владиславівна Позняк,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

(м. Київ)

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ

ДОРАДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ:

АГРАРНО-ПРАВОВІ ТА ПЛЕБСОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Зняття соціальної напруги на селі, яка виникла останнім часом у зв'язку зі світовою фінансовою кризою та не обійшла й нашої держави, певною мірою залежить і від діяльності сільськогосподарських дорадчих служб. Створення зазначених інституцій є важливим кроком на шляху побудови класичного громадянського суспільства в Україні - з рівними можливостями мешканців міст та сільського населення, що обумовлює актуальність теми дослідження.

Правове регулювання проблем розвитку

сільськогосподарської дорадчої діяльності в Україні як одного з напрямів державної аграрної політики, історично виникло порівняно нещодавно, тому наукова думка із зазначеної проблематики на даний час тільки розвивається. Метою даного дослідження, як галузевого в системі аграрно-правових наук, є аналіз правових проблем, які виникають у зв'язку з наданням селянам та іншим мешканцям сільських населених пунктів, юридичним особам, сільськогосподарським товаровиробникам законодавчо передбачених дорадчих послуг.

Сільськогосподарська дорадча діяльність згідно із Законом України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" від 17 червня 2004 р. являє собою сукупність дій та заходів, спрямованих на задоволення потреб особистих селянських та фермерських господарств, господарських товариств, інших сільськогосподарських підприємств усіх форм власності і господарювання, а також сільського населення у підвищенні рівня знань та вдосконаленні практичних навичок прибуткового ведення господарства (ст. 1).

Серед основних завдань дорадчої діяльності згідно зі ст. 4 цього Закону - підвищення рівня знань і вдосконалення практичних навичок прибуткового ведення господарства суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості, та сільського населення в умовах ринкової економіки, надання їм дорадчих послуг з питань економіки, технологій, управління, маркетингу, обліку, податків, права, екології тощо, поширення та впровадження у виробництво сучасних технологій, новітніх досягнень науки і техніки. Передбачено й надання дорадчих послуг органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з питань підготовки та реалізації планів соціально-економічного розвитку, сприятиме формування громадянського суспільства, а також - робота з сільською молоддю, ініціювання та реалізація молодіжних програм. Перелічені дорадчі послуги та послуги із сприяння розвитку несільськогосподарського підприємництва в сільській місцевості, у тому числі сільського зеленого туризму, зайнятості сільського населення тощо виявляють глибоко гуманістичний характер дорадчої діяльності.

Виходячи з того, що даний Закон надає право на отримання дорадчих послуг фізичним та юридичним особам, які здійснюють господарську діяльність у сільській місцевості, сільському населенню, а також органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади згідно із зазначеною вище нормою, дорадчу діяльність можна розглядати в якості дієвої гарантії розвитку соціальної сфери села. Конституційні положення про людину, її життя і здоров'я як найвищу соціальну цінність, сприяння держави консолідації та розвиткові української нації становлять підґрунтя для правового забезпечення дорадництва на селі.

У контексті плебсології як філософсько-правового вчення, яке перебуває в процесі становлення й розвитку, дорадча діяльність на селі з інформування, консультування громадян щодо ведення сільського господарства сприятиме поглибленню їх знань, підвищуватиме рівень правосвідомості та правової культури простонароду, сприятиме вирішенню конфліктів земельного, аграрного, соціального та іншого характеру виключно у правовому полі шляхом активних дій з використанням громадянами конституційно гарантованих прав на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, до Конституційного Суду, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, правоохоронних органів та судів. У кінцевому рахунку це знижуватиме ймовірність масових заворушень сільського населення, самосуду, непокори рішенням влади і перетворення людей у натовп, формуванню духовної та матеріальної культури селянства щодо ведення сільського господарства й здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарськими товаровиробниками, а також побутового, житлово-комунального, спортивно-оздоровчого, освітянського та іншого забезпечення.

Поряд із визначенням повноважень органів державної влади, безпосередню організацію дорадчої діяльності Закон України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" у ст. 7 покладає на Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики України). Відмітимо цікавий факт: у квітні 2003 р. в Києві було створено Українську плебсологічну асоціацію, а в жовтні 2003 р. в Україні було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію "Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України". Це дозволяє передбачати перспективи залучення громадськості до вирішення правових та інших проблем сільськогосподарської дорадчої діяльності.

На даний час відбувається процес формування механізму підзаконного нормативно-правового регулювання, так як прийнято Положення про Реєстр сільськогосподарських дорадчих служб, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України (далі - KM України) від 3 липня 2006 р. № 897 та Положення про кваліфікаційне свідоцтво сільськогосподарського дорадника та сільськогосподарського експерта-дорадника, затверджене Наказом Мінагрополітики України від 26 квітня 2005 р. № 176 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за № 838/11118). Підвищенню рівня професійності сільськогосподарської дорадчої діяльності сприятимуть Порядок та умови проведення конкурсу з надання соціально спрямованих дорадчих послуг, затверджені Наказом Мінагрополітики України від 12 березня 2008 р. № 135 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 квітня 2008 р. за № 289/14980).

Окрім нормативно-правових засад сільськогосподарська дорадча діяльність базується на положеннях документів концептуального характеру. Так, з метою прискорення запровадження у життя засад сільськогосподарського дорадництва було розроблено Концепцію Державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності на 2006-2009 pp., яку схвалено Розпорядженням Кабінета Міністрів України від 20 червня 2005 р. № 210-р. На засадах даної Концепції Постановою Кабінета Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 927 затверджено Державну цільову програму сільськогосподарської дорадчої діяльності на період до 2009 р.

Забезпечення виконання зазначеної Державної цільової програми передбачено в складі Плану заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ, затвердженого Розпорядженням KM України від ЗО жовтня 2008 р. №1381-р (п. 13). Оскільки заходи, передбачені Державною цільовою програмою, планується здійснювати в рамках Угод COT, а строк їх виконання - 2009 p., фактично дію цієї Державної програми продовжено. Відповідальним за виконання зазначеного Плану заходів призначено Мінагрополітики України, а отже, його повноваження із забезпечення дорадництва на селі мають віднайти відображення у Положенні про нього.

У відповідності до Орієнтовного плану законопроектних робіт на 2009 p., затвердженого Розпорядженням Кабінета Міністрів України від 18 лютого 2009 р. № 185-р, у поточному році передбачено внесення змін до Закону України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" в частині залучення закладів вищої аграрної освіти і науки для надання соціально спрямованих дорадчих послуг та встановлення відповідальності експертів-дорадників за їх неякісне надання (п. 33). Розробку зазначеного законопроекту покладено на Мінагрополітики України, однак не конкретизовано термін виконання таких робіт, а отже, немає ніяких гарантій того, що дане завдання буде виконано в поточному році. Водночас залишилось невирішеним питання про засади надання сільськогосподарськими дорадчими службами правових послуг, адже для здійснення даної діяльності особа має володіти знаннями та навичками практичної діяльності у сфері юриспруденції, підтвердженим документом про здобуття юридичної освіти, про що доцільно зазначити у Законі України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність".

Марина Вікторівна Саннікова,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

(м. Харківj

ПРО РОЗРОБКУ І ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПЛЕБСОЛОГІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАХИСТУ ПРАВА ЗАГАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В НАСЕЛЕНИХ ПУНКТАХ

Плебсологічний як новий юриспруденційний механізм захисту прав та свобод людини і суспільства, а також обов'язків держави передбачає створення в останній таких умов і обставин, які гарантують дотримання принципу: закон для усіх закон. Отож, відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 9) кожний громадянин України має право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів. Цей закон також передбачає, що законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Особлива актуальність дослідження права загального землекористування в населених пунктах, а особливо в містах, обумовлена їх постійним розвитком, який полягає у розширенні територій, розбудові інфраструктури і т.д. Тому при дослідженні права загального землекористування, зокрема в наведеному вище аспекті та з точки зору плебсології, особливу увагу слід приділяти гарантіям його здійснення (передбачені ст. Земельного кодексу). Такі гарантії, зокрема, покликані безперешкодно реалізувати загальне землекористування громадянами та захистити його від реальних чи потенційних загроз. Для дієвості згаданих гарантій необхідним є удосконалення існуючих та розробка принципово нових форм участі мудрого простонароду у всіх сферах діяльності суспільства, а особливо - у природоохоронній та землеохоронній зокрема.

Для цього, по-перше, уявляється доцільним удосконалення механізму реалізації такого способу захисту права загального землекористування, як визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування та відшкодування заподіяних збитків. Згідно з Законом України "Про звернення громадян" звернення, у тому числі до органів місцевої влади та самоврядування мають бути розглянуті протягом 15 днів, а у випадку необхідності додаткового вивчення питання - протягом ЗО днів. Якщо ж відповідь не надійшла або надійшла невчасно, громадянин має право звернутися до органів прокуратури або до суду. Відповідно терміни відповіді на ці звернення такі ж. Як бачимо, процедура досить складна та забирає багато часу. Специфіка земельних відносин така, що в деяких випадках захист земель, у тому числі загального користування в межах населених пунктів та прав на них має бути здійснений у якнайкоротші строки, негайно. Описана вище складна процедура в більшості випадків призводить до того, що рішення органів місцевої влади та місцевого самоврядування визнаються недійсними запізно, коли шкода вже завдана і відновити попередній стан земельної ділянки або дуже важко, або неможливо взагалі. Уявляється, що в таких випадках було б дієво надати громадянам можливість звертатися безпосередньо до органів прокуратури, а останні зобов'язати невідкладно відповідати на такі звернення актом прокурорського реагування.

Наступним важливим аспектом охорони права загального землекористування громадян є забезпечення недоторканності виділених окремих земель у межах населених пунктів, які не можуть передаватись у приватну власність та встановлених обмежень на окремі земельні ділянки, виділених земель природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного, історико- культурного, лісогосподарського призначення, водного фонду із відповідним правовим режимом, що накладає обмеження у здійсненні господарської діяльності та передбачає можливість їх використання широким колом громадян для задоволення рекреаційних, оздоровчих, естетичних та інших потреб. Дане питання набуло особливої гостроти в останні роки, оскільки масового характеру почали набувати неправомірні дії окремих осіб, пов'язані із самовільним зайняттям земельних ділянок. Попередження таких дій і притягнення до відповідальності винних осіб є надзвичайно важливим, адже при посяганні на земельні ділянки загального користування в межах населених пунктах, порушуються права не окремої однієї особи, а права багатьох осіб та територіальної громади вцілому.

Тому для вирішення описаної проблеми вважається за необхідне законодавчого закріплення обов'язкової участі громадськості у процесі відведення земельних ділянок для передачі їх у подальшому у приватну власність або у користування на умовах оренди. Крім того, надзвичайно важливим є надання рішенню громадськості визначального характеру у таких питаннях. Також необхідним є надання можливості мешканцям населених пунктів здійснювати дієвий контроль за використанням земель загального користування шляхом спрощення порядку проведення громадської екологічної експертизи, забезпечення безперешкодного доступу представників громадських організацій на підприємства, установи та організації, які здійснюють господарську діяльність на цих землях. Це дало б змогу вчасно реагувати на будь-які порушення земельного та екологічного законодавства та демократично вирішувати такого роду проблеми.

Удосконалення механізмів реалізації гарантій та способів захисту земельних прав є надзвичайно важливим, особливо з урахуванням плебсологічних поглядів і розробок. Це пов'язано з тим, що право загального землекористування за своєю сутністю вважається таким земельним правом, яке є невід'ємним і невідчужуваним. Воно виникає у суб'єкта при народженні і реалізується ним на власний розсуд. Без такого права людина не може існувати, воно є об'єктивно необхідним. Джерелом цього права вважаються цінності, які потребують державного визнання. Важко уявити собі ситуацію, коли особа могла б обійтися без земель, які використовуються як шляхи сполучення, для задоволення її культурно і комунально-побутових потреб, зокрема це яскраво ілюструється при використанні земель загального користування в населених пунктах. Право загального землекористування забезпечує повноцінне життя індивіда, і умовно його можна називати абсолютним, оскільки його неможливо ані змінити, ані припинити.

Право людини на землю фактично є частиною більш загального її природного права на навколишнє природне середовище. Все, що представляє інтерес для особи (для її праці, побуту, відпочинку тощо) знаходиться на землі або безпосередньо з нею пов'язано. Тому природне земельне право - це фундаментальна передумова життєдіяльності людини. І запровадження описаних вище способів захисту права загального землекористування в населених пунктах є необхідною умовою побудови світового класичного громадянського суспільства - основного завдання плебсології як новітньої правової науки.

Анатолій Костянтинович Севастьянов,

Інститут кібернетики імени В.М.Глуиікова НАН України

(м. Київ)

Маріанна Єгорівна Севастьянова,

Київський національний університет імені Тараса Шевченко

(м. Київ)

МЕНЕДЖМЕНТ ЯКОСТІ ТА ЙОГО ПРАВОВІ

І ПЛЕБСОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Глобалізація економіки та світова криза потребує визначення стратегічних пріоритетів та осмислення організації ведення бізнесу. Важливим у цьому сенсі постає мудрість в розпрацюванні цілей, формуванні стратегії, мотиваціі підбору професійного персоналу, а також довір'я в бізнесі, комунікативність, компетентність, методологія. Методологія стає насьогодні головним інструментом досягнення цілей організації бізнесу. Особливу роль набуває юридична відповідальність вищого керівництва за якість продукції та надаваних послуг.

Якість - основне завдання керівництва. У впровадженні та розвитку сучасних систем менеджменту керівництву організації необхідно враховувати велику кількість інформації, яка включає: знання термінології в галузі систем менеджменту, знання стандартів за системами менеджменту (якість, екологія, безпека, ризики та ін.), вимоги до підбору консультантів, вимоги до документації, вимоги до процесів та процедур, вимоги до методів та інструментів і т.і. Інформаційна підтримка систем менеджменту може включати такі елементи як: стандартизацію, навчання, проектування, сертифікацію, науку про якість. Визначені нагальні завдання для керівників при вирішенні проблем менеджменту в організації: якість, екологія, охорона праці, інформаційна безпека, соціальна відповідальність, ризики, TQM. Таким чином, вищому керівництву доводиться приймати рішення у різнобічних напрямках діяльності.

Стандарти за системами менеджменту. Системи менеджменту є важливим інструментом досягнення цілей організації бізнесу. Засвоєння стандартів ISO 9001:2008, ISO 22000:2005, ISO 14001:2004, ІЗОЛЕС 27001:2005, OHSAS 18001:2007, ONR 49001:2004 потребує сертифікації системи менеджменту, організації в акредитованому органі з сертифікації систем менеджменту, а подальший розвиток системи може бути направленим на досягнення вимог загального менеджменту якістю (TQM) за моделями самооцінки. Стандарт ISO 9000:2005 містить терміни та визначення, стандарт ISO 9001:2008 - вимоги, а стандарт ISO/DIS 9004:2008 містить вказівки та управління успіхом. При запровадженні та розвитку системи менеджменту вельми корисні стандарти для підтримки систем менеджменту якістю (стандарти ISO серії 10000), які включають питання планування, проектування, конфігурації, вимірювань, документування, економіки, тренінгу, статистики, рекламацій, консалтингу, сертифікації, а також різні методи та інструменти менеджменту якістю. Наводиться коротка характеристика основних методів та інструментів менеджменту (техніка вирішення проблем) - QFD, FMEA, DOE, SPC, Q7, М7, а також ТРМ, Lean, Benchmarking, BSC, Six Sigma, Kaizen та ін. В узагальненій формі наведені головні рівні запропонованої системи інформаційної підтримки менеджменту в організації.

Рішення проблеми. Рішення про побудову системи менеджменту приймає вище керівництво організації. Компактне уявлення інформації для вищого керівництва дозволяє в узагальненому вигляді представити можливі шляхи рішення проблем менеджменту в організації. Особливу роль набувають питання стандартизації, акредитації та сертифікації, які сприяють встановленню багатосторонніх торгівельних відношень. Для забезпечення довір'я виникає гостра необхідність широкомасштабного запровадження сучасних систем менеджменту у різних сферах промисловості, високих технологіях та в сфері послуг. Для побудови та сертифікації сучасних систем менеджменту необхідні компетентні спеціалісти, від яких залежить ефективний розвиток цих систем.

Правові аспекти якості. Важливим правовим актом, направленим на захист країн ЄС від розповсюдження неякісної продукції, став, прийнятий 25 липня 1985 p., Закон "Про відповідальність виробника за випуск неякісної продукції". У даному Законі встановлена презумпція провини виробника за збитки, що виникли внаслідок дефектного продукту. Потерпілий споживач не повинен більше доказувати, що продукція вироблена з порушеннями, йому достатньо вказати на наявність дефекту в продукції та причинного зв'язку з понесенням збитків, а також розміру збитків. Виробник добре знає своє виробництво і якщо йому не вдається привести докази своєї невинності (а юрисдикція пред'являє досить високі вимоги), то він несе відповідальність за збитки. Таким чином, не можлива така ситуація, коли у випадку виникнення збитків чи шкоди особам, внаслідок дефектної продукції, легально виготовленої чи постачальної в ЄС, не знайшлася б особа, що несе відповідальність за дефектну продукцію та водночас є суб'єктом права на території ЄС. В усіх випадках продукція вважається дефектною, якщо вона не забезпечує того рівня безпеки, на якій людина може врахувати усі правозахисні міри. Критерієм дефекту в продукції є наявність можливості потребування об'єктивної вимоги до його безпеки.

Питання взаємозв'язку менеджменту якості з правовими аспектами якості розглянуті у книзі Johannsen D., Krieshammer G., Adams H.A. Was der Qualitatsmanager vom Recht wissen muB. Mit 25 Beispielen aus der Rechtspraxis. - 3, iiberarbeitete Auflage 1997.

Ніна Володимирівна Теремцова,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

(м. Київ)

ПЛЕБСОЛОГІЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ І БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що питання щодо плебсологічного осмислення впливу сучасної світової фінансово-економічної кризи на генезис бюджетного процесу в Україні має велике теоретичне й практичне значення і в зв'язку з цим є предметом вивчення представниками економічної і правової науки в різні періоди існування держави.

Ключовою правовою формою фінансової діяльності України, як відомо, є Закон про Державний бюджет. Державний бюджет є вирішальною і провідною ланкою фінансової системи країни. Бюджет забезпечує функціонування держави, впливає на розвиток її економіки і культури. У бюджеті відбиваються її соціально-економічна і політична природа, зміст її діяльності. Це відображено як у побудові бюджетної системи, так і в особливому порядку формування та виконання бюджету. Регулювання відносин, що виникають при цьому, здійснюється за допомогою бюджетно-правових норм, що у сукупності складають бюджетне право.

Розглядаючи питання плебсологічного осмислення впливу сучасної світової фінансово-економічної кризи на генезис бюджетного процесу в Україні, слід звернути увагу на деякий аспект процесуальних норм в розвинутих зарубіжних країнах. Зазначаємо, що такі норми:

По-перше, визначають склад учасників тієї або іншої діяльності;

По-друге, вказують види необхідних дій і їх обов'язкову послідовність;

По-третє, передбачають організаційну форму кожної дії;

По-четверте, встановлюють права і обов'язки учасників цієї діяльності;

По-п'яте, визначають порядок ухвалення рішень.

Бюджетний процес у зарубіжних державах характеризується різноманітними особливостями, що обумовлені формою державного устрою, економікою, історичними традиціями. В країнах континентальної системи права бюджет приймається у вигляді єдиного акту. Наприклад, у ФРН відповідно до абзацу 2 статті 110 Конституції ФРН, "бюджет затверджується бюджетним законом". На підставі ст. 82 Конституції і Регламенту Уряду, Закон про бюджет після контрасигнації Федеральним Канцлером і федеральним Міністерством фінансів промульгується (підписується) Президентом і публікується в офіційному виданні. У Франції - Парламент приймає Закон про фінанси, який визначає характер, розміри і призначення ресурсів і витрат держави з урахуванням економічної і фінансової рівноваги. Сам бюджет виступає не як акт, а як сукупність рахунків. Згідно ст. 47 Конституції і ст. 39 Ордонанса 1959 p., Уряд має право ввести в дію Закон про фінанси без голосування і схвалення: "Якщо Національні Збори не прийняли проект у першому читанні протягом сорока днів після його внесення, Уряд передає проект на розгляд до Сенату, який має ухвалити відповідне рішення протягом п'ятнадцяти днів. Якщо Парламент не ухвалив рішення протягом семидесятиденного строку, положення проекту можуть бути введені в дію шляхом видання ордонансу. Якщо фінансовий закон, який встановлює доходи і видатки на бюджетний рік, з метою його прийняття не був внесений вчасно до початку бюджетного року, Уряд у терміновому порядку вимагає у Парламента дозвіл на стягнення податків і надає на основі видання декрету кредити, посилаючись на погоджені статті бюджету". Згідно із ст. 49 Конституції після обговорення в Раді Міністрів Прем'єр-міністр може порушити перед Національними Зборами питання про відповідальність Уряду у зв'язку з голосуванням стосовно будь- якого законопроекту. За таких умов законопроект вважається прийнятим, якщо протягом наступних двадцяти чотирьох годин не буде внесена і прийнята резолюція осуду відповідно до умов, визначених у попередній частині.

В країнах англосаксонського права приймаються окремі законодавчі акти. Так, США, де бюджет не має форми закону, приймаються два фінансові білі: по доходах і витратах. Сам закон є формою, що співпадає з резолюцією, на яку не накладається вето з боку Президента. Проте бюджет - основа для ухвалення білів (законів). Разом з тим, акцентуючи увагу на висловлене, можна зробити висновок про те, що практично всі вищезазначені стадії характерні для бюджетного процесу не тільки нашої держави, але й зарубіжних країн континентальної системи права.

Статею 96 Конституції України встановлено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Бюджет у більшості країн приймається на один рік. Закони про бюджет розглядаються в пріоритетному порядку і, як правило, їх ухваленню передує ретельний аналіз. Це обумовлено важливістю ухвалення даного фінансового плану держави, що передбачає витрати і доходи на поточний фінансовий рік, відповідно до яких, відбувається фінансування основних задач і функцій держави.

Бюджетний процес, як в Україні, так і в зарубіжних країнах разом із загальними рисами має і свої особливості. Це обумовлено, перш за все, формою правління і формою державного устрою конкретної країни. В країнах континентальної системи права бюджет приймається у вигляді єдиного акту (наприклад ФРН). В країнах англосакського права приймаються окремі законодавчі акти (наприклад, в США бюджет не має сили закону, приймаються два фінансові білі: по доходах і витратах).

Як було вже зазначено, період протягом якого діє бюджет, вважається бюджетним (фінансовим) роком. Бюджетний рік не у всіх країнах співпадає з календарним, проте практично у всіх країнах охоплює близько 12 місяців. Таке неспівпадіння з календарним роком обумовлено історичними причинами, традиціями, що пов'язані із строком скликання парламенту, збору урожаю, від якого тривалий час у минулому залежали доходи бюджету.

Теоретичний і порівняльно-правовий аналіз бюджетного процесу у ряді зарубіжних країн, у порівнянні з Україною, дозволяє зробити висновок про те, що не дивлячись на особливості бюджетного процесу, прийняттям чисельної кількості різноманітних нормативно-правових актів, а також на особливості бюджетного процесу, практично стадії бюджетного процесу скрізь співпадають. Уявляється, що в ході розгляду і затвердження бюджету проявляється торжество демократії, в бюджеті виражається воля всього народу, він стає прозорим і підконтрольним.

Таким чином, питання плебсологічного осмислення впливу сучасної світової фінансово-економічної кризи на генезис бюджетного процесу в Україні може бути інтерпретоване в наступному. Теперішня світова фінансово-економічна криза є особливим видом глобального спаду в економіці і політиці, спаду, що вздовж і впоперек нахабно обгорнув у свої імперсько- паралізовані соціальні судини молоду, вимучену, кволу українську державність. Вона ж - Українська, як і будь-яка інша держава, є немислимою без належного, тобто стабільного бюджетного процесу. У свою чергу, у плебсологічному розумінні сучасна світова фінансово-економічна криза негативно впливає на питання генезису бюджетного процесу в Україні. Усе це викликає психологічну напругу у суспільстві і, звичайно, не сприяє національному економічному зростанню.

Андрій Андрійович Чабан,

Міжгалузевий інститут управління

(м. Київ)

ПОФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ ОБСЯГУ

ТОВАРООБІГУ В ТОРГІВЛІ

Сутність факторного аналізу товарообігу, на нашу думку, полягає в оцінці впливу різних чинників на зміну його суми. Серед таких факторів в економічній літературі виділяються ті, що пов'язані з: товарними фондами; використанням матеріально-технічної бази; зміною ринкової кон'юктури; соціальними чинниками.

Розгляд впливу товарних фондів на зміну товарообігу слід почати з товарного запасу. Аналіз впливу факторів на обсяг товарообігу здійснюються з використанням прийому ланцюгових процесів як в цілому по підприємству, так і за окремими торговими точками, формами обслуговування, видами і асортиментними групами товарів, окремими постачальниками.

Вплив ефективності використання трудових ресурсів на обсяг товарообігу оцінюють через показники продуктивності праці: середньогодинного виторгу на одного працівника;

середньорічного виторгу на одного працівника. Відповідно маємо три моделі для факторного аналізу товарообігу.

Двофакторна модель аналізу товарообігу передбачає визначення впливу на нього таких факторів: 1. Середньорічної чисельності торгового персоналу з використанням для цього прийому ланцюгових підставок. 2. Середньорічного виторгу на одного торгового працівника. Сумарний вплив факторів дорівнює різниці між фактичним і плановим значенням товарообігу. Таким чином, негативно на обсяг товарообігу впливає перший фактор. Так, за рахунок зменшення середньорічної чисельності персоналу товарообіг знизиться. Майже повністю негативний вплив цього фактора буде перекрито зростанням товарообігу за рахунок збільшення середньорічного виробітку на одного торгового працівника.

Трифакторна модель аналізу товарообігу передбачає визначення: 1. Відносних відхилень за кожним із трьох факторів. 2. Вплив середньорічної чисельності торгового персоналу. 3. Вплив на зміну торгового середньорічного виторгу одного торгового працівника. Сумарний вплив факторів дорівнює різниці між фактичним і плановим товарообігом. Негативно на обіг товарообігу вплинуло скорочення чисельності торгового персоналу та середньої кількості днів відпрацьованих одним працівником. Під дією цих факторів товарообіг зменшиться. Абсолютні відхилення за факторами, що визначаються як різниця між їх фактичними і плановими значеннями. В економічному аналізі позначення завжди означає абсолютне відхилення.

На обсяг товарообігу негативно впливає середньорічна чисельність торгового персоналу та середня кількість днів відпрацьованих одним працівником за рік. Тривалість робочого дня не змінюється, тому на обсяг товарообігу не впливає. Позитивно на обсяг товарообігу впливає лише зміна середньогодинного виторгу одного працівника. Але й цей показник можна збільшити за рахунок: покращення організації праці; дозволу внутрішнього сумісництва професій; механізації та автоматизації робіт із сортування; розфасування, упакування продукції; залучення додатково працівників у міру необхідності.

Таким чином, резервами збільшення товарообігу є доведення хоча б до планового рівня таких трудових показників, як середньорічна чисельність торгового персоналу та середня кількість днів, відпрацьованих одним працівником за рік. До показників, що характеризують ефективність використання матеріально-технічної бази належать: фондовіддача, фондоємність, навантаження на 1 кв.м. торгової площі, середній обсяг товарних запасів на 1 куб.м. холодильних камер. Факторний аналіз товарообігу дозволяє врахувати зміни ринкової інфраструктури і в той же час цінову політику. Цінова політика підприємства полягає у встановленні та гнучкій зміні цін на такому рівні, що дозволить підприємству досягти поставлених цілей (збільшення долі фірми на ринку, максимізації прибутку чи беззбитковості). Аналіз цінового фактора дозволяє дати відповіді на такі питання: наскільки ціни відображають рівень витрат; як впливає зміна цін на обсяг товарообігу; який рівень цін у підприємства порівняно з конкурентами та середньогалузевими цінами. Аналіз можна здійснювати і за окремими номенклатурами товарів. Кількість реалізованих товарів слід брати в натуральних чи умовно натуральних одиниць (штуках, кілограмах, умовних консервних банок тощо). На обсяг товарообігу впливають соціальні чинники, тобто рівень організації праці і відпочинку, матеріальне стимулювання персоналу, психологічний клімат у колективі тощо.

Наталія Сергіївна Шевчук,

Чернівецький національний університет

ім. Ю. Федьковича

(м. Чернівці)

ОСОБЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТИМЧАСОВОЇ НАДБАВКИ ДО ДІЮЧИХ СТАВОК ВВІЗНОГО МИТА

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю виявлення правових заходів у системі митного оподаткування з метою подолання глобальної фінансово-економічної кризи шляхом запровадження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита. 6 березня 2009 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв'язку із світовою фінансовою кризою" від 04.02.09 № 923- VI. Згідно цього закону ст. З Закону України "Про митний тариф України" було доповнено наступним: 1. У випадку досягнення платіжним балансом України критичного стану застосовується процедура запровадження, змін та скасування тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари. 2. Перелік товарів, на які запроваджується тимчасова надбавка до діючих ставок ввізного мита, розмір цієї надбавки, зміни до зазначеного переліку та розміру тимчасової надбавки встановлюються та вносяться Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. 3. Тимчасова надбавка до діючих ставок ввізного мита запроваджується виключно з метою відновлення рівноваги платіжного балансу та не може застосовуватись як протекціоністський захід для окремої галузі або товару (групи товарів). 4. Тимчасова надбавка до діючої ставки ввізного мита вважається ввізним митом у розумінні Закону України "Про єдиний митний тариф". 5. У разі виникнення потреби у зменшенні розміру тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита або її скасування, Кабінет Міністрів України має право здійснити попередньо зазначене шляхом видання відповідної постанови. 6. Тимчасову процедуру було запроваджено строком до шести календарних місяців. Проте, незалежно від вищезазначеного Верховна Рада України має право у будь-який час прийняти рішення про зупинку дії тимчасової процедури шляхом скасування закону про її запровадження.

Тимчасова надбавка до діючих ставок ввізного мита - це надбавка до ввізного мита, яка справляється додатково до діючих пільгових і повних ставок ввізного мита, що визначені Законом України "Про митний тариф України", з урахуванням рівня пільгових ставок ввізного мита, визначених у додатку І до Протоколу про вступ України до СОТ, ратифікованого Законом України від 10.04.08 № 250-VI. Тимчасова надбавка застосовується з урахуванням положень діючих законів України та міждержавних договорів України, що регулюють питання справляння ввізного мита при імпорті товарів на митну територію України. Тимчасове положення про справляння митними органами тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита визначило механізм нарахування тимчасової надбавки наступним чином: 1. Нарахування тимчасової надбавки здійснюється після нарахування ввізного мита окремим рядком в графі 47 ВМД. 2. Обчислення суми тимчасової надбавки щодо товарів, які обкладаються ввізним митом, здійснюється за формулою: Сцн = (В х Мцн): 100, де Сцн - сума тимчасової надбавки, В - митна вартість товару (у грн.), Мцн - розмір тимчасової надбавки, установлений у відсотках до митної вартості товару. 3. Розмір тимчасової надбавки складає 13 відсотків митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України в режимі імпорту, крім товарів критичного імпорту.

Щодо особливостей справляння тимчасової надбавки, слід зазначити: 1. Сплата суми тимчасової надбавки, повернення надміру сплачених сум тимчасової надбавки, стягнення сум недобраної тимчасової надбавки здійснюються відповідно до Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Держмитслужби України від 23.01.06 № ЗО, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08.02.06 за № 109/11983. 3. Доходи, отримані внаслідок запровадження тимчасової надбавки, зараховуються до складу доходів Стабілізаційного фонду. 4. При нарахуванні податку на додану вартість тимчасова надбавка включається до бази оподаткування цим податком. 5. Кошти, отримані від сплати податку на додану вартість, зараховуються до складу доходів загального фонду Держбюджету України.

У зв'язку з цим, при нарахуванні податку на додану вартість тимчасова надбавка до діючої ставки ввізного мита включається до бази оподаткування цим податком. Крім того, тимчасова надбавка до діючої ставки ввізного мита має застосовуватись з урахуванням положень діючих Законів України та міждержавних договорів України, що регулюють питання справляння ввізного мита при імпорті товарів на митну територію України (звільнення від сплати ввізного мита, преференції тощо).

Запровадження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита не виправдало своїх сподівань і, саме тому відповідно до підпункту 3.5 пункту 3 статті 3 "Прикінцеві положення" Закону України "Про митний тариф України" Кабінет Міністрів України своєю постановою скасував тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита у розмірі 13% від митної вартості товарів, запроваджену згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв'язку із світовою фінансовою кризою", за винятком товарів за кодами згідно з УКТ ЗЕД 8418 і 8703.

Секція IV