Тема 4. Податкові системи зарубіжних країн

Теорія оподатковування створювалася в останню третину XVIII ст. її основоположником можна назвати шотландського економіста та філософа А. Сміта. Відповідно до книги А. Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів», що ви­йшла в 1776р., чотири основних принципи оподатковування не застаріли і до нашого часу: справедливість, визначеність, зруч­ність, економія.

Податкова система — це сукупність встановлених у країні податків, зборів і платежів; принципів та методів їх вста­новлення, зміни чи скасування дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законо­давства.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем роз­винутих країн є їхня структура. На практиці часто розрізняють прямі і непрямі. Прямі податки переважають у Голландії, Данії, Люксембур­зі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, США, Японії; непрямі — Франції, ФРН, Австралії, Ірландії, Греції та Іспанії. більш-менш врівноважену структуру в даний час мають Но­рвегія, Італія (частка непрямих податків — 48,9 %), Фінляндія і Швеція. Відбувається підвищення ролі прямих податків у Великій Британії, ФРН, Фінляндії; непрямих — у Швеції, Японії.

У залежності від характеру доходів існують глобальна (синтетична) податкова система, що виділяє з метою оподатковування весь сукупний дохід за певний період часу. При цьому сукупний дохід формується як кінцева сума не­залежно від каналів одержання та шедулярна (класифікаційна, парцелярна) система оподат­ковування розмежовує доходи в залежності від джерела їх надхо­дження на окремі групи — шедули, кожна з яких застосовує свої правила і має особливості оподатковування. Кількість подібних груп (шедул) відрізняється в різних податкових системах, напри­клад, система оподатковування Непалу включає 9, Індії— 11 груп. Шедулярна система оподатковування Великої Британії складається із 6 груп.

В процесі вивчення цієї теми студент має орієнтуватися в таких поняттях, як податкова політика, податковий тиск, податкова конкурентоспроможність.

Поняття «подвійне оподатковування» означає обкла­дання одного податкового об'єкта в окремого платника тим са­мим (чи аналогічними) податком за той самий відрізок часу (най­частіше податковий період).

Класична система, яка не передбачає послаблення економіч­ного подвійного оподатковування. Прибуток компанії, що розпо­діляється, обкладається корпораційним і особистим прибуткови­ми податками. Протягом багатьох років ця система діє в США, Люксембурзі, Нідерландах і Швейцарії. Недавно її прийняли Бельгія та Швеція.

Система зменшення обкладання прибутку на рівні компанії може функціонувати в двох варіантах: на основі різних ставок, при цьому прибуток, що розподі­ляється, обкладається податком за нижчою ставкою. Ця система використовується в Австрії, ФРН, Японії і Португалії; на основі часткового звільнення від оподатковування при­бутку, що розподіляється. Система діє у Фінляндії, Ісландії, Іс­панії і Швеції.

Система повного звільнення від податку на прибуток, що розподіляється. Вона може бути організована на рівні: компанії (Греція і Норвегія) та на рівні акціонерів (діє або пропонується її використання в Авст­ралії, Данії, Фінляндії, ФРН, Італії).

Усунення подвійного оподатковування може здійснюватися такими шляхами: одностороннє — зміна національного податкового законо­давства та двостороннє (багатостороннє) — на основі міжнародних угод, шляхом приведення у певну відповідність національних податкових законодавств.

Універсальним інструментом для планування та міні­мізації оподатковування є офшорна компанія.

Офшорними зонами (юрисдикціями) називають країни чи ві­докремлені території єдиних держав, де на державному рівні для певного типу компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги в оподатковуванні, знижені чи скасовані вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту, частково або цілком зняті ми­тні і торгові обмеження.

Контроль за діяльністю офшорної компанії здійснюється тією юрисдикцією, у якій вона зареєстрована. Офшорні компанії класифікуються: за принципом оподатковування -

а) з фіксованою платою за звільнення від оподатковування у вигляді збору чи мита (Багамські острови, Бермуди, Беліз, Британські Віргінські Острови, Теркс і Кайкос, Гернсі, Джерсі, Панама, о. Мен, Ірландія, Гібралтар, Гонконг, Західне Самоа, Сінгапур, Ліхтенштейн, Люксембург, штат Делавер (США); б) з фіксованою платою і відсотковими відрахуваннями з прибутку чи обороту (Швейцарія (кантон Женева), о. Лабуан, Мльта, де податок на прибуток становить 2,5%-10%); в) з пропорційними відрахуваннями від розміру прибутку (о. Кіпр і Барбадос зі ставкою податку на прибуток 4,25% і 2,5% відповідно; за політико-економічним критерієм – а) стабільність політичного режиму; б)послідовність економічної політики; в) юридична самостійність; г) взаємини країни офшорної юрисдикції з країною, у якій офшорна компанія одержує доходи; за територіальними групами – а) країни Карибського басейну; б) острови Північної Європи; в) країни Середземномор'я; г) престижні європейські офшорні зони; д) країни Південно-Східної Азії.

За допомогою офшорних компаній звичайно досягаються дві вза­ємозалежні мети: по-перше, захист від надмірного оподатковування; по-друге, одержання статусу найбільшого сприяння для інвестування.