Тема 10. Фінансові системи Скандинавських країн

Скандинавськими країнами називають п'ять країн, які розташовані на території Скандинавського півострова в північ­ній частині Європи, — Швецію, Норвегію, Данію, Фінляндію, Іспанію.

Розглядаючи специфіку державного регулювання в країнах Північної Європи, необхідно розрізняти державну власність і державний сектор.

Частка державної власності значна тільки у Фінляндії.

За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія і Фін­ляндія займають перші три місця серед усіх розвинутих країн (нині цей показник дорівнює відповідно 66, 61 і 56%).

Рівень оподатковування в Скандинавських країнах традиційно один з найвищих серед промислово розвинутих держав.

За рівнем ВВП на душу населення Швеція займає 10-е місце серед розвинутих країн світу і 3-є — серед країн Північної Європи, поступаючись Данії і Норвегії.

Термін «шведська модель» виник наприкінці 1960-х рр. у зв'язку зі становленням Швеції як однієї з найбільш розвину­тих у соціально-економічному відношенні держав. Основними цілями моделі протягом тривалого часу були повна зайнятість та вирівнювання доходів.

Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Риксдагу, який обирається населенням на 4 роки шляхом прямого голосування на основі пропорційного представництва.

Виконавча влада належить уряду і партії чи партіям, які він представляє. Сьогодні

в уряд входить 22 міністри (11 чоловіків і 11 жінок). Як правило, міністри представляють партії, які пе­ребувають при владі. У більшості випадків вони є також членами Риксдагу.

Бюджетна система Швеції триланкова. У Швеції два рівні місцевої влади: країна складається з 23 ленів (губерній) і 288 ко­мун (низових адміністративно-територіальних одиниць).

Питаннями формування бюджету і розробки податкових зако­нів займається Міністерство фінансів. Збір податків та контроль за дотриманням податкового здійснює Національне податкове управління та податкові органи земель.

Єдина податкова служба Швеції, створена в 1971 р., крім фіс­кальних функцій, веде повний облік не тільки платників подат­ків, а й всього населення країни.

У Норвегії виділяються дві групи платників податків: самотні громадяни й громадяни, що мають 1 і більше утриманців (відповідно ставки податків різняться).

У цій країні система фінансового вирівнювання одер­жала назву «Система Робін Гуда».

Для того щоб визначити рівень можливостей кожної комуни щодо формування її доходів, шведські економісти використову­ють кілька показників. Це середньокомунальна податкоспроможність і податкоспроможність комуни, Податкоспромо­жність окремої комуни.

Нова система фінансового вирівнювання у Швеції введена з 1996 р. Система побудована таким чином, що вирівнювання здій­снюється винятково за рахунок фінансових ресурсів самих ко­мун, тобто на основах самофінансування. До цього фінансове ви­рівнювання здійснювалося за рахунок субсидій з бюджету центрального уряду.

У Швеції до 1995 р. формула вирівнювання складалася з двох частин, одна з яких давала можливість розрахувати гарантовану податкову базу комуни, а інша — розмір трансферту для забезпечення цієї бази.

Право на одержання трансфертів вирівнювання у Швеції ма­ють комуни з податковою можливістю на рівні менш ніж 95% від середньокомунальної по країні. Внески роблять комуни з податкоспроможністю понад 110% від середньокомунальної по Швеції.