Підсумковий контроль знань, умінь і навичок студентів

Баланс зовнішньоторговельний – співвідношення між вартістю експорту й імпорту держави в її торгівлі з іншою країною чи групою країн за певний період часу (місяць, квартал, рік). Складається за даними митної статистики і показує не тільки товари, які перетнули кордон, але й платежі та надходження від експорту й імпорту, які в часі можуть не збігатися з рухом товарів. Баланс вважається активним, якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, і пасивним, якщо експорт менший від імпорту. Охоплює угоди з фактично оплаченими товарами та угоди, здійснювані в кредит. У тій частині, в якій баланс зовнішньоекономічний містить оплачені операції, він відповідає аналогічній частині платіжного балансу держави.

Баланс міжнародної заборгованості – співвідношення між грошовими і майновими вимогами та зобов’язаннями однієї країни щодо інших країн на певну дату. До активу балансу міжнародної заборгованості включають: підприємства, нерухомість, акції, облігації, векселі, поточні рахунки, різне майно й інші активи, якими організації та громадяни цієї країни володіють за кордоном, а також оплату репарацій і контрибуцій, що належать цій країні. Пасив балансу міжнародної заборгованості становлять аналогічні майно та вимоги, що належать організаціям і громадянам інших країн у цій країні на ту ж саму дату.

Блоки — це федеральні субсидії, надані штатам і місцевим ор­ганам влади із широким колом функцій для використання у ви­значеній законом галузі (охорона здоровея, забезпечення зайня­тості, житлове будівництво й 28н..). На відміну від субвенцій у межах однієї із зазначених сфер одержувачі блоків мають право витрачати їх самостійно.

Бюджет – (англ. Budget – сумка) – визнана або прийнята таблиця, відомість доходів і видатків економічного суб’єкта за певний період часу (переважно за рік), що має офіційну силу. Бюджет – основний інструмент перевірки збалансованості, відповідності надходжень і витрат економічних ресурсів.

Бюджет державний – провідна ланка підсистеми державних фінансів, що забезпечує процеси формування, розподілу та використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для задоволення загальносуспільних потреб.

Бюджет державний – кошторис щорічних доходів і вид атів держави, заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом. Сутність бюджету кожної країни визначається соціально-економічним устроєм суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил, природою форм власності, виконуваних державою функцій та іншими факторами. В політ-економічному аспекті державний бюжет означає систему відносин економічної власності між державою, з одного боку, населенням країни, суб’єктами підприємницької діяльності – з іншого, з приводу привласнення частини необхідного і додаткового продукту та їх використання з метою виконання функцій держави і передусім соціально-економічних.

Бюджет збалансований – бюджет держави або автономно територіальних одиниць, у якому видатки і витрати рівні.

Бюджет зведений – це сума показників бюджету нижчого рівня та базового адміністративно-територіального утворення, що використовується для цілей аналізу, бюджетного планування, прогнозування тощо і законодавчо не закріплюється.

Бюджет місцевий – бюджет адміністративно-територіальних одиниць у формі кошторису щорічних доходів і видатків місцевих органів влади. В політ-економічному контексті – це система відносин економічної власності між різними суб’єктами влади, підприємницької діяльності і населенням з приводу привласнення доходів та їх використання для виконання функцій місцевою владою. У державах з федеральним устроєм податки вилучають центральний уряд, уряд штатів та місцевих органів влади, в унітарних державах – лише центральний уряд, місцеві органи влади.

Бюджетна звітність — система упорядкованих взаємопов'язаних даних, які відображають умови, кількість, якість та результати виконання бюджетів.

Бюджетна класифікація – систематизоване групування доходів доходів і видатікв держави за однорідними ознаками, яке визначається природою державного бюджету. Видами бюджетної класифікаціх є: 1) міністеріальна (за міністерствами, відомствами); 2) предметна або галузева; 3) економічна (за господарськими ознаками або елементами виробництва); 4) змішана (поєднання відомчої і галузевої); 5) цільова (за економічними й соціальними програмами на оборону, транспорт, науку тощо).

Бюджет Геллера – один з найвідоміших бюджетів споживання що використовується у США для оцінки вартості життя. Бюджет Геллера бюджет середньостатистичної сім’ї з 4 осіб (чоловік, дружина, син 13 років, донька 8 років), яка споживає типовий набір товарів і послуг, кількість і якість яких стандартна, а вартість обчислюється в ринкових цінах поточного року. Бюджет Геллера – найбільш наближений показник вартості робочої сили, оскільки в ньому враховують навіть такі витрати сім’ї, як милостиня жебракам.

Бюджетна безпека держави — стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів.

Бюджетна дотація — бюджетні кошти, які передаються з бюджету вищого рівня до бюджетів нижчого рівня на безоплатній та безповоротній основі для покриття їхнього дефіциту в частині поточних видатків.

Бюджетна політика – цілеспрямована і планомірна діяльність держави щодо раціонального використання важелів бюджетного регулювання темпів та частки одержавлення національного доходу, джерел його формування та вибору оптимальної структури витрат з метою підтримання стабільного економічного зростання в країні і досягнення стратегічних цілей держави. Бюджетна політика є однією з форм економічної політики і залежно від устрою держави реалізується на центральному та місцевому рівнях, а в федеральних країнах – ще й на рвні штатів, земель, кантонів тощо. Загальною закономірністю процесу одержавлення національного доходу у ХХст. Є зростання його частки в руках держави, збільшення державних витрат у ВВП, що узгоджується із законом Вагнера і законом одержавлення економіки. Бюджетна політика повинна бути спрямована на те, щоб не допустити перевищення оптимальних меж одержавлення національного доходу загалом та щодо темпів зростання ВВП зокрема, домогтися раціонального співвідношення між різними видами податків (отже, узгодження різних типів інтересів), видами державних витрат, обягу державного боргута ВВП тощо. Важливою складовою бюджетної політики є пріоритетне фінансування розвитку людського потенціалу, а отже, освіти, охорони здоров’я, наук

Бюджетна система країни – це законодавчо закріплена сукупність бюджетів, запроваджена на території держави.

Бюджетна система України – сукупність усіх бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетний дефіцит – стан бюджету як фінансового плану, що характеризується перевищенням запланованих (нормованих) видатків бюджету над обсягом прогнозованих бюджетних надходжень

Бюджетний надлишок – стан бюджету як фінансового плану, що характеризується перевищенням обсягів прогнозованих бюджетних надходжень над запланованими (нормованими) видатками бюджету.

Бюджетний період – термін, на який складається бюджет і протягом якого діє затверджений бюджет.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність з приводу складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання, контролю їх складання та виконання, складання та розгляду звітів про виконання бюджетів.

Бюджетний рік – період, протягом якого виконується затверджений бюджет. У багатьох країнах цей період збігається з календарним роком.

Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які діють на території країни.

Бюджетний унітаризм – це така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин,основні принципи організації яких визначаються центральною владою, яка здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів суспільних послуг по всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси.

Бюджетний устрій країни – це сукупність елементів, що характеризують структурну будову бюджету держави, взаємозв’язок її ланок, розмежування бюджетних прав та повноважень, доходів та видатків між ланками бюджетної системи.

Бюджетний федералізм – форма організації внутрішніх міжурядових відносин, що має кілька ознак. По-перше, чітке розмежування витрат різних рівні влади і наділення цих владних рівнів фіскальними повноваженнями самостійно формувати власну прибуткову базу. По-друге, побудова внутрішніх міжурядових фінансових відносин на основі договірно-правових форм їхньої організації. По-третє, організація таких відносин за ктивною роллю у визначенні їхньої моделі не тільки центральної влади, а й регіональної й місцевої через механізм їхніх консультацій та переговорів. Бюджетний федералізм як концепція покладений в основу міжурядових фінансових відносин у країнах з федеральним державним устроєм.

Бюджетування – процес складання бюджету.

Валюта – будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обміну в в міжнародних розрахунках у вузькому розумінні - грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються у міжнародних розрахунках.

Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Вільноконвертовані валюти без обмежень обмінюються на інші валюти, а їх курси визначає Національний банк України.

Валютний ринок — 1) у широкому розумінні — система економічних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів у іноземних валютах та розміщення тимчасово вільних валютних коштів; 2) з інституційного погляду — сукупність установ і організацій (банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування ринкових валютних механізмів.

Валютний союз — один з видів міжнародних валютних систем, представлений групою країн, які встановили межі взаємних коливань курсів своїх національних валют і використовують однакові засоби валютного регулювання.

Видатки бюджету – кошти, що витрачаються державою для забезпечення її функцій, тобто спрямовуються на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

Видатки бюджету – сукупність фінансових відносин з приводу розподілу та використання фондів грошових засобів у розпорядженні органів державної влади та місцевого самоврядування, призначених для забезпечення суспільних потреб.

Виробничий потенціал – 1) реальний обсяг продукції, який можна виготовити за повного використання наявних ресурсів; 2) наявні та потенційні можливості виробництва, наявні фактори виробництва, забезпеченість його певними видами ресурсів.

Вільна конкуренція – конкуренція, для якої характерні велика кількість приватних конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності та управління нею. За цих умов ціноутворення відбувається внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) взаємодії попиту, пропозиції та цін, вільного переливання капіталу та 31р…, що означає стихійне саморегулювання економічної системи. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам у сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та деяких послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва. Різновид вільної конкуренції – чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу продажу-купівлі однорідних товарів, а диференціації продукту при цьому не існує (наприклад ринок борошна). За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та 31р…), так і всередині кожного з ним. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої. За вільної конкуренції, яка панувала на нижчій стадії капіталізму, формується стихійний механізм взаємодії товаровиробників у сфері обміну, який діє на них як примусові закони.

Внутрішній борг — зобов'язання, що виникають перед внутрішніми кредиторами (резидентами).

Внутрішній ринок Європейського Союзу — простір без внутрішніх кордонів, де вільний рух товарів, послуг, капіталу, а також вільне пересування людей забезпечуються відповідно до положень Договору про заснування Європейського Союзу.

Глобалізація – (фр. Global – загальній, всесвітній, від лат. Globus – куля) – процес діалектичної взаємодії національних і глобальних суспільних процесів, за якого відбувається поступове обмеження національних особливостей суспільних відносин (і відповідних якостей людини) та їх поступове підпорядкування системі глобальних відносин, а також законів і закономірностей такої взаємодії, цілісність якої забезпечується наднаціональними структурами. Глобалізація є якісно новою формою розвитку інтернаціоналізації й охоплює як базисні, так і надбудовчі відносини (право, політику, культуру, ідеологію та ін.) В основі глобалізації лежить економічна глобалізація, яка сприяє створенню єдиного глобального ринку, що регулюється діяльністю СОТ.

Господарська діяльність – діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Грант – 1) оплачуване і субсидійоване державне замовлення на виконання наукових досліджень і розробок; 2) грошові кошти, що виділяються як благодійні для фінансової підтримки наукових досліджень, учених авторів творів літератури і мистецтва.

Грошові фонди – це відособлена частина грошових засобів, що має цільове призначення.

Демократія – (гр. demokratia – народовладдя) – форма суспільної влади і держави, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади. Головними принципами демократії є рівноправність усіх громадян, наділення їх соціальними, політичними, національними та іншими правами та свободами, що закріплюються в законі й реалізоуються на практиці, право на участь в управлінні державою і суспільством, підпорядкування меншості більшості. За сучасних умов демократія має представницький характер. Основа демократії – економічна.

Демократія економічна – означає право власності (задеклароване і фактичн) працівника на свою робочу силу, на частку власності (колективної і державної) у формі соціальних виплат, певної кількості акцій та її реалізації через механізм привласнення економічного мінімуму дивідендів, або право на частку приватної власності, на управління власністю.

Державне регулювання економіки – сукупність основних напрямів, форм і методів цілеспрямованого впливу державних і наддержавних органів управління та функціонування і розвиток економічної системи (в т.ч. окремих її підсистем) для її стабілізації та пристосування до умов, що змінюються.

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків – форма державного регулюванняиекономіки, яка здійснюється за допомогою методів тарифного ій нетарифного впливу держави на окермі форми міжнародних економічних відносин з метою подолання дискримінаційної політики у зовнішній торгівлі, співробітництва у капітало- і наукомістких програмах, участі у міжнародному поділі праці та 32н.. Провідними сферами державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків є: міжнародна торгівля, міжнародні валютні відносини, міжнародний ринок позичкових капіталів. Здійснюється Д.р.з.з. регулюванням платіжного балансу, передусім торговельного, зміною валютних курсів. Розрізняють тарифні й нетарифні методи Д.р.з.з.

Державне регулювання цін – комплекс важелів і методів прямого і опосередкованого впливу держави на механізм ціноутворення. Пряме регулювання – безпосереднє встановлення нижньої та верхньої меж цін на найважливіші товари, на основі яких формуються витрати на виробництво інших видів товарів. Методи прямого впливу на ціни – їх заморожування, блокування, запровадження цінових режимів, укладання угод про ціни, субсидіювання цін та ін.. Безпосередньо держава встановлює ціни на експортну с\г продукцію та продукцію деяких базових галузей, що перебувають у державній власності, встановлює договірні ціни на продукцію військового призначення та 32н.. Опосередковане Д.р.ц. здійснюється шляхом здешевлення банківського відсотка та відшкодування платежів у рахунок основного боргу, регулювання податкових ставок, надання державних дотацій залежно від виконання обов’язкових умов, передбачених програмою, прискореної амортизації тощо.

Державний борг – сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов’язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам тощо.

Державний кредит – специфічна ланка державних фінансів, яка є сукупністю економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості і платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, у яких держава може виступати як позичальник, кредитор та гарант.

Державний фінансовий контроль – вид контролю, який здійснюється вищими органами влади разом з функціями управління фінансовою системою. Державний контроль охоплює загальнодержавний та відомчий контроль. На вищому рівні загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України.

Державні цільові фонди – фонди фінансовий ресурсів, що створені державою для задоволення соціальних та економічних потреб населення, для витрат на розширене виробництво, розвиток науково-технічного потенціалу держави тощо.

Дефіцит (лат. deficit – не вистачає) – недостатність засобів, ресуісв, внаслідок чого порушується економічна рівновага, розліднується грошово-фінансова сфера, зростає загроза виникнення економічних криз. Розрізняють дефіцит грошово-фінансовий і валютний. Серед грошово-фінансового дефіциту виділяють комерційний і бюджетний. Комерційний дефіцит – перевищення платежів над надходженнями, нестача коштів для задоволення поточних потреб. Для подолання негативних наслідків дефіциту на підприємствах створюються резервні фонди, здійснюється страхування господарських операцій тощо. Бюджетний дефіцит – перевищення державних видатків над доходами, що спричинає зростання державного боргу. Валютний дефіцит країни виявляється в пасивності платіжного (в т.ч. торгового) балансу. Їх дефіцит означає переважно незбалансованість поточних розрахунків у зовнішній торгівлі, міжнародних фінансових операціях, в т.ч. птоках капіталів між країною та зарубіжжям. Усі види дефіциту тісно пов’язані. У командній економіці дефіцит набуває системного характеру. Угорський економіст Я.Корнаї назвав командну економіку СРСР «економікою дефіциту».

Дотація (лат. dotatio – дар, пожертвування) – асигнування з державного бюджету збитковим низькорентабельним підприємствам, а також доплата, матеріальна допомога окремиим організаціям, сім’ям та індивідам. Дотації надають, зокрема, підприємствам, пов’язаним з обслуговуванням населення (житлове господарство, міський транспорт), деяким організаціям невиробничої сфери (театри, стадіони тощо). Найбільший обсяг дотацій у розвинених країнах спрямовується у сільське господарство.

Доходи бюджету – сукупність фінансових відносин з приводу формування фондів грошових засобів у розпорядженні органів державної влади та місцевого самоврядування, призначених для забезпечення суспільних потреб.

Доходи бюджету – сума коштів, що мобілізуються державою у бюджеті для виконання відповідних функцій держави.

Загальнодержавні податки – податки, встановлювані центральними органами законодавчої влади і стягувані на всій території країни.

Зона вільної торгівлі – 1) це регіональне угрупування держав, у межах якого здійснюється безмитна торгівля. Угода про створення зони вільної торгівлі, як правило, передбачає поступове скасування мита, податків і кількісних обмежень у взаємній торгівлі, усунення інших перешкод для вільного руху товарів і послуг, створення та розвиток ефективної системи взаємних розрахунків і платежів у торговельних та інших операціях, координацію торговельної політики стосовно країн, що не є учасниками угоди, координацію економічної політики у межах, необхідних для досягнення мети угоди.

Економіка ринкова – капіталістична економічна система, заснована на приватній власності, передусім капіталістичній, вільній грі ринкових сил (вільній конкуренції, вільному ціноутворенні, стихійному переливанні капіталу тощо), а отже, другорядній ролі державного регулювання в господарському механізмі. В політекономічному контексті ринкова економіка асоціюється з домонополістичним капіталізмом. Термін «ринкова економіка» запропонував у науковий обіг А.Сміт.

Економічна політика –комплекс економічних цілей і заходів держави і уряду, які забезпечують вирішення довготермінових (стратегічних) та короткотермінових (тактичних) завдань розвитку економічної системи відповідно до інтересів країни або окремих класів і соціальних груп. Економічна політика базується на теоретико-методологічних засадах економічної теорії, насамперер політичної економії, на основі пізнання об’єктивних економічних законів, потреб, інтересів і цілей різних економічних суб’ктів. Основними елементами економічної політики є фінансово-кредитна, грошова, цінова, бюджетна, податкова, науково-технічна, промислова, структурна, інноваційна, інвестиційна, аграрна, регіональна, зовнішньоекономічна політика. Крім них виділяють анти циклічну, антиінфляційну, амортизаційну, антикризову, політику зайнятості, доходів тощо.

Економічне зростання – процес кількісно-якісних зрушень на мікро- і макрорівнях у межах технологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями та чинниками, який виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту, ВВП. Економічне зростання належить до техніко-економічних категорій, а тому безпосередньо не охоплює змін в інших елементах економічної системи, передусім у суспільній форму економічної власності.

Євроакції — акції, які емітуються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами і розміщуються одночасно на різних ринках.

Євробюджет — сукупність економічних відносин з приводу формування і використання централізованого міждержавного фонду грошових коштів країн — членів ЄС.

Єврооблігації — боргові цінні папери на пред'явника, що випускаються позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується один раз на рік, а погашення відбувається наприкінці строку разовим платежем або упродовж певного строку із фонду погашення.

Інфляція – стійке знецінення грошей (зниження їх вартості) внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів і послуг, що виявляється у зростанні цін, зниженні життєвого рівня населення та інших негативних наслідках. Це означає, що не будь-яке підвищення цін є інфляцією. Інфляцію можна визначити як процес переповнення каналів надлишковою грошовою масою, не забезпечених кількістю та якістю товарів і послуг. Загальною причиною інфляцієї є загострення суперечностей економічної системи. Термін інфляція вперше було вжито у США під час Громадянської війни (1861 – 1865) на позначення процесу переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима. Формами вияву інфляції є знецінення паперових грошей щодо товарів, іноземних валют і золота. Знецінення паперових грошей щодо товарів виявляється у зростанні роздрібних цін, щодо іноземни валют – у зниженні курсу національної валюти, щодо золота – у зростанні инкової ціни золота. Найважливіші причини інфляції на вищій стадії капіталізму – монополізація економіки (процеси монополістичного ціноутворення), збільшення таких форм державних витрат, як витрати на військові цілі, широке використання дефіцитного фінансування, поглиблення диспропорцій в економіці (між сферами виробництва, між споживанням і нагромадженням та ін.), надмірна кредитна емісія, збільшення армії безробітних, надмірне зростання витрат обігу тощо.

Казначейство – міністерство фінансів або спеціальний фінансовий орган держави, який складає проект державного бюджету і займається його касовим викоанням (у т.ч. управляє державним боргом), а також емісією цінних паперів.

Конвертованість валюти – валютно-фінансовий режим, що дає змогу під час зовнішньоекономічних операцій здійснювати більш чи менш вільний обмін національних грошових одиниць на чужоземні. На практиці конвертованість національної валюти сприяє повномасштабному підключенню економіки країни до світової економіки й активній участі в ній. Конвертованість валюти позитивно впливає на загальноекономічний розвиток країни, бо, пов’язуючи внутрішній ринок зі світовим, дає змогу оперативно реагувати на зміни міжнародної господарської кон’юнктури. В економіці, що зазнає систематичного впливу світового ринку, відбувається постійне пристосування національних умов виробництва до світових, їх вирівнювання за всіма найважливішими параметрами, включаючи витрати, ціни, якісні характеристики продукції. Для забезпечення конвертованості валюти потрібна наявність певних умов: реальний та єдиний курс валюти; свобода доступу до чужоземної валюти (відміна валютної монополії); офіційний або вільний валютний ринок; зняття обмежень на використання національної грошової одиниці в зовнішньоекономічній діяльності; виконання грошовою одиницею всіх функцій грошей усередині країни. Залежно від того, наскільки широке коло осіб та організацій допущено до вільного використання валюти, її конвертованість може бути повною або частковою.

Консерватизм (лат. Concervare – охороняти, зберігати) – схильність економічних суб’єктів до традиційних форм та методів діяльності, яка переростає у протидію прогресивним, якісно новим формам і методам.

Консерватизм економічний – сукупність економічних ідей, концепцій, шкіл та заснованої на них соціально-економічної політики, як ігрунутуються на принципах пріоритетності приватних форм власності (як найефективніших), орієнтованої передусім на ринкові важелі саморегулювання економіки, обмеження господарських функцій держави (підприємця, інвестора, споживача, суб’єкта регулювання тощо). Нині консерватизм економічний (неоконсерватизмґ0 представлений неокласичним напрямом західної економічної думки, в т.ч. неолібералізмом, у межах якого виділяють концепції монетаризму, «економіки пропозиції», «раціональних очікувань», «перегулювання», «державного вибору» та 34т… Вони намагаються довести безперспективність або низьку ефективність державного регулювання економіки, необхідність його обмеження лише з метою регулювання пропозиції через механізм зниження податків. Головними їх недоліками є орієнтація на суб’єктивно-психологічні оцінки людей (суб’єктивний детермінізм), поза історичний підхід (аналіз економічної системи, де панують досконала, або чиста, конкуренція), ідеалізація раціональних оцінок суб’єктів господарювання, гіперболізація приваьної капіталістичної власності та ін..

Контроль фінансовий – заснована на сукупності знань система спостережень, дослідженьі перевірок (моніторинг) контролюючими органами ефективного функціонування, розвитку та використання державної власності, зокрема державних бюджетних і позабюджетних фінансових ресурсів, раціональності прийнятих у цій сфері управлінських рішень, своєчасність виявлення необґрунтованих відхилень та їх необхідного врахування відповідно до вимог чинного законодавства. Фінансовий контроль – важлива підсистема економічного та державного онтролю, функція процесу управління. У розвинених країнах фінансовий контроль у державах парламентського типу здійснює парламент, у президентських – виконавча влада.

Кредит – кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Кредит міжнародний – рух позичкового капіталу у формі фінансових вимог між кредиторами і позичальниками різних країн, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів (активів) на умовах повернення, строковості і сплати відсотків.

Кредитні фонди – це ресурси, які знаходяться в розпорядженні державних банків, ощадних кас, інших кредитних установ, надані на умовах повернення та сплати відсотків.

Лібералізм – (лат. – liberalis – вільний) – сукупність поглядів, ідей щодо функціонування національної економіки та певних методологічних засад, прихильники яких намагаються довести недоцільність широкомасштабного втручання держави в економіку, а найважливішими функціями держави вважають охорону існуючої системи, передусім, приватної власності, і забезперечння умов вільної конкуренції. Формування ідей лібералізму припадає на кінець XVII 35т… Його пігрунтя – філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва. Свого розквіту лібералізм набув у першій половині ХІХ 35т… Протистоїть колективізмові та етатизмові. Найвідоміші представники лібералізм: І.Бентам, Д.С.Міль, К.Поппер, І.Берлін, Р.Дарейфорф, Р.Арон, Л.Мізес, Ф.Хаєк та ін.. Сучасні неоліберальні доктрини: неолібералізм, ордо лібералізм, ліберторіанізм.

Лібералізм економічний – сукупність ідей і певних економічних засад, покладених в їх основу, стосовно функціонування та розвитку національної еконоімки, які заперечують доцільність широкомасштабного втручання держави в економіку, а найважливішими функціями держави визнають охорону існуючої системи (передусім приватної власності) і захист вільної конкуренції. Вільним ринок вважається єдиним ефективним регулятором господарських процесів, що забезпечує оптимальний розподіл і використання обмежених ресурсів. Біля витоків класичного лібералізму економічного стояли видатні англійські філософи Дж.Локк, Д.юм, а економічне обґрунтування зробили А.Сміт. Д.Рікардо.

Нова вартість – національний дохід, який створюється у сфері матеріального виробництва, що включає вартість необхідного продукту (ціну робочої сили чи за­робітну плату) та вартість додаткового продукту (прибуток, рен­ту, відсотки).

Міжнародний валютний фонд — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН.

Місцевий бюджет – частина фінансових відносин з приводу формування, розподілу та використання фондів грошових засобів у розпорядженні органів місцевого самоврядування, призначених для забезпечення потреб територіальної громади або сукупності територіальних громад.

Місцеві бюджети – фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Є фінансовою базою місцевих органів влади та управління: забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньо територіальний перерозподіл. Місцеві бюджети мають повну самостійність, власні та закріплені дохідні джерела і право визначення напрямів їх використання.

Місцеві податки – податки, що встановлюються місцевими органами влади і є джерелом наповнення місцевих бюджетів.

Місцеві фінанси – система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Офшорний бізнес – бізнес компаній за межами країни, в якій він зареєстрований у центрах спільного підприємництва, де він отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті. Офшорний бізнес розпочався активно в середині 70-х ХХ ст. Капітал, який функціонує у цій сфері бізнесу на початку ХХІ ст., - понад 700 млрд. дол.. Головні причини виникнення та інтенсивного поширення офшорного бізнесу: 1) значною мірою ліберальне податкове законодавство в офшорних регіонах; 2) можливість реєстрації в ньому нерезидентських компаній; 3) високий ступінь розвитку міжнародних телекомункацій, транспортної мережі, банківських послуг; 4) мінімальні обмеження на певні види ділової активності; 5) економічна (незмінність курсу національної валюти, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та ін..) і політична стабільність.

Офшорні зони – позанаціональні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування в валютах інших країн.

Парето Вільфредо (1848 – 1923) – італійський економіст, соціолог, глава лозаннської школи політичної економії. У 1882р. був призначений керівником залізниць Італії. З 1877р. вивчав політичну економію. В 1893 – 1906 – професор Лозаннського університету. Парето критикував ідею представників маржиналізму про можливість вимірювання й зіставлення індивідуальних оцінок корисності благ (можна лише розташувати переваги уподобань і смаків споживачів у певному порядку). Тому він запропонував відносний показник, згідно з яким один набір товарів є кращим для споживача, ніж інший. Парето розробив новий інструмент аналізу – криві байдужості, широко використовував математичні методи в економічних дослідженнях, необґрунтовано стверджуючи, що за допомогою математичної логіки можна виразити взаємозалежність економічних явищ і створити цілісну економічну теорію. Парето працював над удосконаленням теорії економічної рівноваги, зокрема, розглядав ряд станів рівноваги у динаміці, допускав можливість зміцнення коефіцієнта виробничої функції залежно від обсягів випуску товарів. Сформулював критерії найкращого розподілу ресурсів (відомий під назвою «оптимум парето»), згідно з яким розподіл ресурсів є оптимальний тоді, коли неможливо поліпшити становище однієї особи, не погіршуючи водночас добробуту хоча б одного з решти суб’єктів. Треба використовувати ресурси так, щоб поліпшення добробуту принаймні однієї людини не завдавало шкоди іншим. Проте цей принцип, на його думку, може бути реалізований в умовах необмеженої, тобто вільної конкуренції.

Податкова система — це сукупність встановлених у країні податків, зборів і платежів; принципів та методів їх вста­новлення, зміни чи скасування дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законо­давства.

Податки – індивідуальні безповоротні цільові платежі юридичних та фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни встановлені законом.

Податки непрямі – податки на товари і послуги, які залежать від розмірів споживання, додаються до ціни товарів, послуг, виконаних робіт або включаються у тариф і сплачуються споживачами. Історичо основним видом непрямих податків були акцизи. За сучасних умов – податки на покупци, на продаж, ПДВ, акцизи, мита та 36т..

Податки прямі – сукупність податків, які залежать від розміру доходу (в т.ч. прибутку) або майна, стягуються з фізичних і юридичних осіб, за винятком податку на споживання (на окремі види споживчих товарів і послуг, на додану вартість і 37т..). Прямі податки є: на прибутки корпорацій, компаній, фірм, підприємств; особистий подохідний; майнові, промислові та 37т.. Щодо об’єктів оподаткування розрізняють податки на особисті доходи, на прибутки корпорацій, на житло, капітал, патенти, цінні папери, землю.

Податкова квота — частина доходу платника, виражена у відсотках.

Податкова пільга — повне чи часткове звільнення від податків суб’єктів відповідно до чинного законодавства (знижки, відрахування й 37т..).

Податкова політика – це система урядових заходів для досягнення певних завдань, що стоять перед суспільством, за допомогою податкової системи країни.

Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподатковування. Принцип рівності та спра­37т.37ивості розподілу податкового тягаря, що є основою сучасної системи оподатковування, лежить в основі побудови податкових ставок або величини податку на одиницю обкладання. Податкові ставки поділяються на тверді і процентні.

Податковий кредит – відстрочення податків та інших обов’язкових платежів у бюджет у випадках, передбачених чинним законодавством. Податковий кредит – один з елементів регулятивної (економічної) функції податків. Відстрочення сплати податків дає змогу суб’єктам господарювання тимчасово вивільнені обігові кошти спрямувати на розвиток підприємництва, зміцнення матеріально-тхнічної бази виробництва, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, підвищення ефективності господарської діяльності, конкурентоспроможності продукції тощо. У розвинених країнах світу використовують переусім податковий кредит інвестиційний, який передбачає вирахування з податку на прибуток фірм і компаній частини інвестицій. Зокрема, в Англії дозволяється використовувати до 10% податку на компанії для визначених законом певних видів інвестицій; у Франції такий кредит використовують для створення нових підприємств і прискореного розвитку відсталих регіонів. Форма податкового кредиту – знижки на виснаження надр. У міжнародних розрахунках для уникнення подвійного оподаткування широко використовують зовнішній податковий кредит – залік податків, сплачених за кордоном, у рахунок внутрішніх податкових зобов’язань, завдяки чому урівноважуються шанси інвесторів щодо капітальних вкладень у різних країнах.

Податковий оклад — сума податку, що сплачується платни­ком податків з об’єкта обкладання.

Податок на додану вартість (ПДВ) – податок, яким оподатковуються товари на суму вартості, доданої на кожному з етапів їх виробництва, обміну або перепродажу, а також виконання робіт і надання послуг. Платниками ПДВ є суб’єкти підприємницької діяльності. У торговельних, заготівельних, постачальницько-збутових та інших підприємствах, які надають посередницькі послуги, об’єктом оподаткування є різниця між цінами реалізації і закупівлі. Оподатковуваний оборот із реалізації товарів обчислються з їхньої вартості за вільними цінами і тарифами, державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами. Ставки ПДВ підвищують або знижують відповідно до потреб бюджету. Вперше ПДВ запроваджено у Франції 1954, Данії – 1967, Австрії та Італії – 1973, Фінляндії – 1994. У 1967 в країнах ЄС розроблено директиву щодо його уніфікації, а в 1968 почалося реформування ПДВ. З цієї метою 1993 запроваджено мінімальну ставку ПДВ у 15%. На початку ХХІ 37т… найнижчою ставка цього податку була в Японії – 3%, найвищою у Швеції – 25%, в Німеччині – 16%, Франції – 19,6%, а в середньому в країнах ЄС – 18,7%. В окремих країнах застосовують кілька ставок ставок ПДВ: в Австрії – стандартні 20, 10 та 22% - для продажу транспортних засобів. ПДВ в Україні запроваджено в 1992 в розмірі 28%, 1995 знижено знижено до 20%.

Податок професійний – прямий податок, який щорічно вилучається місцевими органами влади з усіх видів підприємницької діяльності.

Подвійне оподаткування – оподаткування прибутку іноземного підприємця у спільному підприємстві при його переміщенні за кордон та в його країні, а також часткове накладання одним податків на інші в межах однієї країни.

Прогресивне оподаткування – система оподаткування, за якої поаткові ставки збільшуються із зростаннім доходів фізичних і юридичних осіб. У розвинених країнах розрізняють два види прогресії: просту і складну. За першої ставки оподаткування зростають із зростанням доходів (або вартості майна) для всієї суми доходів (або вартості майна). За другої – доходи або майно поділяють на дві частини, кожна з яких оподатковується за різними ставками, тобто підвищеною ставкою оподаткування не весь дохід або майно, а лише друга частина. Крім того, друга частина доходів або майна може бути поділена на декілька ступенів (розрядів), кожен з яких оподатковується за різними ставками. Складна прогресія оподаткування будуться за принципом зменшення прогресії оподаткування на зростаючі доходи (або вартість майна), тому вигідна багатьом. У деяких розвинених країнах в останні десятиріччя ХХ ст.. спостерігалося зменшення прогресивної шкали оподаткування.

Самоврядування місцеве – політико-правовий інститут, сутність якого полягає в управлінні місцевими справами низових територіальних громад (адміністративно-територіальних одиниць) шляхом самоорганізації місцевих жителів (села, селища, міста) згідно з чинним законодавством, а також узгодження ухвалених рішень з державою та за її підтримки.Економічною основою місцевого самоврядування є – муніципальна власність.

Світова валютна система – правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу. Сучасна система валютна світова регулюється статутом МВФ, а її принципи та організаційні засади було визначено угодою країн – членів МВФ. Прийнятою в січні 1976р. у столиці Ямайки м.Кінгстон. У рамках Ямайської валютної системи 1979р. створено Європейську валютну систему, яка є міжнародною (регіональною) валютною системою. Сими тема валютна світова містить низку елементів, кожен з яких юридично визначається відповідними міжнародними договорами й угодами, зокрема, форми міжнародних засобів обігу та платежу (золото, національні валюти, міжнародні валюти); склад і структура міжнародної валютної ліквідності; узаконений режим валютних паритетів і курсів; уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків; умови взаємної конвертованості валют; статус міжнародних валютно-кредитних організацій та ін.

Світова фінансова система – складається з міжнародних фінансових ринків, міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, міжнародних фондових і товарних бірж, спеціалізованих фінансових інвесторів, держав, банків, корпорацій та віртуального сектору.

Світовий банк — багатостороння кредитна організація, яка складається з п'яти тісно пов'язаних між собою установ, що входять у систему ООН, загальною метою яких є надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн.

Світовий фінансовий ринок - об’єднує міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки боргових зобов’язань та міжнародні ринки цінних паперів.

Світовий фінансовий ринок — 1) система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу; 2) з інституційного погляду — сукупність фінансово-кредитних інституцій (банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж), які виконують посередницькі функції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів, забезпечують рух світових фінансових потоків; 3) за рівнем організації і функціонування — національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що відрізняються як умовами емісії, так і механізмом обігу фінансових активів.

Світові фінансові центри – центри зосередження банків та інших фінансово-кредитних інститутів, що здійснюють міжнародні валютні і кредитні операції, угоди з золотом, цінними паперами й іншими активами.

Система оподаткування – це взаємопов’язана сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів у бюджет; внесків у державні цільові фонди, що стягуються у встановленому законом порядку.

Спеціальні фонди - четверта ланка фінансової систе­ми. До спеціальних фондів за кордоном належать різні автономні та приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошто­риси і рахунки. На них покладаються насамперед економічні та соціальні функції. Використовуючи кошти фондів, держава може втручатися в процес виробництва, надавати субсидії і кредити підприємствам, зовнішні позики, робити соціальні послуги населенню.

Соціальні фонди – ресурси, призначені для надання соціальних послуг населенню.

Трансферти – це узагальнюючий термін, яким у зарубіжних країнах називаються фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду в бюджети місцевого самоврядування, з бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня в бюджети одиниць нижчого адміністративного рівня, а також у зворотному напрямку.

Фінанси – це сукупність економічних відносин з приводу формування, розподілу і використання офіційного і прихованого валового національного прибутку, в т.ч. національного доходу між державою юридичними і фізичними особами.

Фінанси зовнішньоекономічних зв'язків — сукупність економічних відносин та грошових потоків з приводу створення, розподілу та перерозподілу частини валових національних продуктів, отриманих у результаті зовнішньоекономічної діяльності з метою формування та використання фінансових ресурсів держав, органів управління, суб'єктів господарювання, формування та інвестування капіталу.

Фінанси суб’єктів господарювання – система грошових відносин, що забезпечує формування, розподіл та використання грошових фондів суб’єктів господарювання у процесі відтворення.

Фінанси територіальні - це фінанси членів федерації у федеративних державах і фі­нанси місцевих бюджетів, підприємств, що належать членам фе­дерації і муніципалітетам, та автономні доходи членів федерації і місцевих органів влади. Територіальні фінанси можна охаракте­ризувати як сукупність коштів, використовуваних на економіч­ний і соціальний розвиток територій.

Фінансова безпека банківської системи — забезпечення найефективнішого використання ресурсного потенціалу, створення сприятливих умов для реалізації економічних інтересів банківських установ, попередження внутрішніх і зовнішніх загроз банківській системі, створення умов її стабільного й ефективного функціонування.

Фінансова безпека держави — захищеність фінансових інтересів на всіх рівнях фінансових відносин; певний рівень фінансової незалежності, стабільності і стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що становлять загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та стале економічне зростання.

Фінансова система – за внутрішньою структурою: сукупність відносно уособлених та взаємопов’язаних підсистем і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин; за організаційною побудовою: це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами в країні.

Фінансове вирівнювання – державне регулювання фінансових відносин окремих ланок фінансової системи країни шляхом розподілу між ними завдань, видатків і доходів з метою досягнення стратегічних суспільних (економічних, політичних, соціальних, національних та ін.) цілей.

Фінансове планування – планомірне управління з боку держави та інших економічних суб’єктів формуванням, обміном, розподілом і використанням фінансових ресурсів і грошових коштів на основі всебічного пізнання законів і закономірностей фінансової системи з метою забезпечення стабільного суспільного розвитку країни.

Фінансове право – сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини у сфері мобілізації,розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперебійного функціонування.

Фінансовий контроль – дії із співставлення запланованих або нормативних фінансових показників із реально досягнутими. Фінансовий механізм – сукупність форм та методів організації фінансових відносин, способів розподілу та перерозподілу вартості ВВП або його частин.

Фінансовий контроль – специфічний вид діяльності, який здійснюється всіма ланками влади, а також недержавними структурами щодо забезпечення на базі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу грошових коштів у країні.

Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Фінансовий менеджмент (управління фінансами) – сукупність дій з використанням спеціальних прийомів та методів впливу на фінансові ресурси та фінансові відносини.

Фінансовий механізм – сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Фінансовий стан суб’єкта господарювання – це система показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів, ступінь забезпеченості власними фінансовими ресурсами для виконання своїх зобов’язань та здійснення статутної діяльності.

Фінансові ресурси суб’єктів господарювання – це фонди грошових засобів, що формуються у розпорядженні суб'єкта господарювання в процесі розподілу та перерозподілу його надходжень і можуть використовуватись для вирішення завдань підприємства, у т.ч. забезпечення його розвитку.

Фіскальний дисбаланс вертикальний – невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального чи місцевого, і обсягами завдань та обов'язків, що на нього покладаються в процесі розподілу компе­тенції між центральною, регіональною і місцевою владою. Верти­кальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів і невідповідність певному рівню влади для забезпечення суспільних і державних послуг у межах його завдань.

Фіскальний дисбаланс горизо­нтальний — це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї чи декількох територіальних одиниць одного рівня обсягам завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня.

«Шведська модель» - термін, що виник наприкінці 1960-х рр. у зв'язку зі становленням Швеції як однієї з найбільш розвину­тих у соціально-економічному відношенні держав. Основними цілями моделі протягом тривалого часу були повна зайнятість та вирівнювання доходів.