9. Музика та театральні дійства. Ужиткове мистецтво та життя міста (iх-хіii століття).

• У супроводі музики виконувались обрядові пісні, танці та видовища на громадських та родинних святах. Під звуки музики розпочинали бої. Виконавці епічних пісень під акомпанемент гуслів оспівували ("славили") подвиги богатирів. Поезія виконувалася під музику. Поширеним був речитатив.

• Давньоруський народ був причетний до обрядових танців, знав багато пісень, затівав скомороші ігри, гуслярські змагання. Очевидно, таким співцем був літописний Боян, який жив при дворі Святослава Ярославовича. Ще одного "славетного співця" — Митусу — згадує Галицько-Волинський літопис під 1241 р.

• На Русі розвивалося театрально-музичне мистецтво. Професійними акторами і музикантами були скоморохи-затійники, які виступали у княжих дворах та на міських площах. Мистецтво мандрівних акторів-скоморохів створювало на Русі грунт для справжнього народного театру.

• Багато князів виступали меценатами театрально-музичних колективів, утримували їх, організовували їм виступи та змагання. Особливо цією діяльністю славився Святослав Ярославович, при дворі якого, як уже було сказано, жив Боян.

• Після прийняття християнства на Русі поширюється хоровий спів, нотна система, багатоголосся, що засвідчує високий художній рівень музичного мистецтва. Церковні співи записувалися. Це була знакова (або невменна — від грецьких невмів) нотація, поширена у Візантії. На Русі ці знаки називали "крюками" або "знаменами", звідки й самі церковні співи отримали назву "знаменного співу". Церковним співам навчали спеціальні вчителі — "доместики", які поєднували крім того обов'язки й співака-соліста й диригента хору. Хор у великих церквах мав свого доместика.

• Умовно виділяють три напрями тогочасного музичного життя — народну музику, професійну інструментальну музику та професійні церковні співи. Про народну музику наші знання походять лише з писемних джерел (оскільки вона не записувалась) та давніх зображень, а також з можливостей інструментів, що реконструюються, й українського фольклору. 

• До складу музичних інструментів Київської Русі входили різні духові інструменти — ріг, труба, зурна, сопілка, флейта, свірель; струнні — гуслі, гудок (смик), лютня, ліра, арфа; ударні — бубен, накри, орган, тарілки. Найскладніші з них — пневматичний орган, арфа, лютня, якими користувались придворні музиканти.

Ужиткове мистецтво

Декоративно-ужиткове мистецтво поділяютьна види за певним призначенням предмета − меблі, взуття, столові прибори, за технікою виготовлення – вишивання, малярство, в’язання, за матеріалом – деревина, текстиль, камінь (використання природних матеріалів), скло, пластмаси, метали та їх сплави (використання штучних матеріалів).

Найрозвиненіші види декоративно-ужитковогомистецтва давньоруської держави: металообробка, гончарство, різьблення по дереву і кістці, ткацтво, склоробство.

Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського. Однією з прикрас виробівбула інкрустація, коли в поверхню виробу врізають пластинки абошматки різного матеріалу — деревини інших порід, золота, срібла, перламутру. Широко використовувалась інтарсія — композиції з різноколірної деревини. Та найпоширенішим і улюбленим видом художньої обробки деревини було різьблення. Цією технікою й донині віртуозно володіють гуцульські майстри. Яскравою самобутністю славляться вироби яворівських різьбярів. Різьба була плоскою, орнамент геометричний, рідше – рослинно-геометричний.

Металообробка включала в себе ювелірне ремесло та художнє литво. Давньоруські ювеліри були надзвичайно майстерні. Дуже досконалими виявилися такі техніки ювелірного мистецтва, як чернь, зернь, скань та перегородчаста емаль. Існувало не лише багато ювелірних технік, а й велика кількість типів ювелірних виробів, де ці техніки використовувались: діадеми, пікторалі, опліччя, наручні браслети, дукачі, колти. Ці ж техніки використовувались і в оздобленні декоративно виготовленого посуду, предметів князівського побуту тощо.

Не менш розвинуте було й художнє ливарство. Давньоруські майстри відливали безліч різноманітних предметів – від малесеньких ґудзиків до великих церковних дзвонів. Унікальною пам'яткою українського ливарницького мистецтва є дзвін, відлитий майстром Яковом Скорою для дзвіниці собору св.Юра у Львові 1341 р. Для храмів ливарники виготовляли також свічники, світильники, хрести, розп'яття, ікони. Часто такі ікони складалися, їх можна було закривати і з кожного боку вони мали зображення святих. В Олеському замку зберігається одна з найстаріших ікон такого зразка — "Благовіщення", датована XI ст. Майстерно відливали ремісники маленькі натільні іконки і енколпіони — хрестики, всередині яких містились мощі святих. У Львівському історичному музеї зберігається колекція високохудожніх хрестиків-енколпіонів XII ст.

Майстри Київської Русі порівняно рано оволоділи технікою склоробства, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам’яних будівель, для внутрішнього опорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою. Як вважають спеціалісти, давньоруськи ремісники знали вже й секрети кришталю.

Улюбленим видом декоративно-ужиткового мистецтва з давніх часів такожбуло ткацтво. Літописи X — ХIIІ ст. містяться вказівки щодо виробництва тканин з льону й конопель, які згадуються під назвою "узчина", "товстина", "ярич". З X ст. є згадки про сукно, з якого шили свити й опанчі. З вовняних тканин згадується також сірячина — грубе сукно натурального кольору вовни, з якої шили верхній одяг — сіряки. З 907 р. трапляються згадки про побутування ще одного виду ткацьких виробів — килимів. Вони виступають як приналежність поховальних обрядів.

Життя міста

До початку IX ст. на Русі налічувалося близько 24 великих міст. У центрі давньоруського міста, укріпленого природним і (або) штучним чином, знаходився дитинець, який оточували посади ремісників, а на околицях перебували слобідки (слободи). До кінця XII століття на Русі існувало вже 238 міських поселень. Щоб потрапити в таке поселення, потрібно було пройти через ворота. Кількість воріт залежало від розмірів міста. Не менш важливою частиною міста був торг. Зазвичай ряди оточували стіни, що і були як би сполучною ланкою між владою і простим народом, що живуть у посаді. Однак торговельна площа була місцем як жвавим, але і неспокійним. Тому на ній будували церкву, сама присутність, якої стримувало пристрасті. Крім того, церкви належав контролю за правильністю мір і ваг - у таких храмах зберігалися торгові мірила. Провідними функціями ранньосередньовічного міського центру на першому етапі були не стільки соціально-економічна, скільки адміністративно-політична і культова. Центром культурного життя у місті був княжий двір. У великих містах жили і творили видатні літописці, іконописці. Міста були центрами розвитку ремесел, торгівлі. Головними центрами ремісничого виробництва були давньоруські міста, проте окремі спеціалізації розвивались в давньоруському селі, мали місце у феодальних замках. Про наявність чи локалізацію того чи іншого вида ремесел вказують історичні назви міських районів, урочищ, вулиць, в яких знайшли відображення процеси організації ремісників за виробничим фахом. Наприкінці X — на початку XI ст. торгівля у містах вже мала ознаки внутрішньої та зовнішньої, де головною особою у першій виступав "купець"; зміст поняття "гість" значно розширюється — від торговця із зарубіжними країнами до купця з іншого руського міста.