- •1. Поняття культури. Культура як система: походження, динаміка, основні функції.
- •3. Доба первісної культури в українських землях. Формування праслов’янського культурного простору.
- •4. Міфосвідомість. Давньослов’янська міфологія як джерело української культури. Політеїстичний пантеон давніх слов’ян - форма суспільної свідомості
- •5. Київська Русь як соціокультурна система (iх-хіii століття).
- •6. Релігійно-культовий проект Володимир Великого: запровадження християнства як основа формування нового культурного всесвіту
- •7. Писемність, освіта, література доби Київської Русі. Початки філософського та наукового мислення.
- •8. Архітектура та образотворче мистецтво княжої доби: від візантійського канону до питомої художньої традиції
- •9. Музика та театральні дійства. Ужиткове мистецтво та життя міста (iх-хіii століття).
- •10. Характерні риси культури Київської Русі. Проблеми культурно-національної спадщини східнослов’янських народів.
- •11. Розвиток культури післямонгольского часу. Галицько-Волинське князівство як політичний і культурний правонаступник Києва (хіi – хіv ст.).
- •12. Суспільна та етнокультурна еволюція східнослов’янських земель: проторенесанс в українсько-польських землях (хііі-хv ст.)
- •13. Мистецтво київських та галицько-волинських земель хіv- хv ст.: світська та сакральна архітектура, малярство, музика, декоративне мистецтво, книгописання.
- •14. Ренесанс як культурна епоха. Особливості (характерні риси) Відродження в українських землях (хvі ст. – початок хvіі ст.)
- •15. Церковна криза в українських землях хvі століття. Берестейська унія 1596 року та початок релігійно-філософської полеміки. Братський рух як соціальний та культурно-освітній феномен.
- •16.Освіта в хvі – на початку хvіі ст. Братські школи та культурно-освітній осередок в Острозі.
- •17. Книжна справа та книгодрук в Україні (хvі-хviі ст.). Полемічна література. Гуманістично-реформаційні ідеї у духовній культурі хvі – початку хvіі ст.
- •18. Розвиток власної художньої традиції: архітектура, монументальне малярство та іконопис хvі - хvіі ст.
- •19. Київ часів Сагайдачного: Київська братська школа та вчений гурток Лаврської друкарні.
- •20. Феномен українського козацтва як культуротворчої сили. Культура козаччини.
- •21. Державно-культурне самоствердження нації у хvіі ст. Та його вплив на розвиток національної культури.
- •22. Європейське бароко та формування українського (козацького) бароко як власне національного художнього стилю.
- •23. Києво-Могилянський колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних наук, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії.
- •24. Розвиток барокової літератури та поезії. Шкільний, народно-містеріальний та вертепний театр.
- •25. Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у хvіі столітті. Фольклорна культура. Козацтво у літературі й фольклорі.
- •26. Блискуче Мазепинське Бароко. Стилістичні особливості бароко як світогляд епохи.
- •27. Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії.
- •28. Григорій Сковорода як феномен української культури.
- •Творчість
- •29. Еволюція художнього стилю хvііі ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм.
- •30.Професійне мистецтво другої половини 18 ст. Музична, живописна, літературна та наукова спадщина українських митців, їх внесок до загальноімперської культури
- •31. Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок хіх ст.) Письменники Харківської громади (кінець хvііі - початок хіх ст.).
- •32. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини хіх ст.
- •33. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина хіх ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях.
- •34. Культурно-національний рух хіх ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •35. Т.Г.Шевченко як творець національного міфу.
- •1) Народний поет.
- •2) Національний пророк.
- •3) Поет-революціонер.
- •4) Геній світової культури.
- •36. Культурно-просвітницькі товариства “Громада” та “Просвіта”.
- •37. Класична українська література, Архітектура, живопис, пластичні мистецтва другої половини хіх ст.
- •38. Музична культура. Розквіт театральної діяльності другої половини хіх ст.
- •39. Національно-культурне становище в Україні на рубежі 19-20 ст. Модерне мистецтво в україні та Європі. Літературний модерн, театральне життя (1900-1920)
- •41. Культурне будівництво за перших років радянської влади. Стилістичне розмаїття в літературі та образотворчості.
- •42. Класика та модернізм у театрі. Музичне мистецтво. Становлення кінематографу.
- •43. Феномен “українського авангарду” (20-40 рр. Хх ст.) та його вплив на розвиток національної культури століття.
- •44. Ідеологізація культури, поява методу “соціалістичного реалізму”. “Розстріляне Відродження”30-40-х рр.
- •45. Українська радянська культура за часів Другої світової війни. Культурні процеси на окупованих територіях. Повоєнні роки.
- •46. Рух “шестидесятників” як культурно-національний опір молодої української інтелігенції.
- •47. Поезія, публіцистика, українське “поетичне кіно” 60-х рр.Хх ст.. Розвій народного та наївного мистецтва.
- •48. Криза суспільства 70-80-х рр: культура як царина внутрішнього опору. Культурна дисиденція.
- •49. Характерні риси культури незалежної України. Перспективи розвитку української культури в найближчі десятиліття.
- •50. Постмодерн. Практика сучасного українського мистецтва. Елітарна та масова культура
27. Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії.
Просвітництво— етап у розвитку української філософської думки ; широка ідейна течія 17-18 ст, метою якої був перехід від феодальних до буржуазних відносин і здобуття політичних прав.
Два типи ідеології Просвітництва:
1.Ідеологія дворянського Просвітництва, яка виражала інтереси міщан та сил, що були зацікавлені у розвитку освіти і науки, техніки. Це — науково-освітній напрям.
2. Етико-гуманістичний напрямяк вираз протесту широких мас проти первісного нагромадження капіталу і феодально-кріпосницького гноблення. Цей напрям найповніше втілює Г. Сковорода. Він відкидає і феодалізм, і капіталізм, заперечує матеріальний інтерес і накреслює шлях до щастя людини через моральне вдосконалення, духовне просвітлення.
Основними чинниками українського відродження були ідеї Просвітництва та французьких енциклопедистів — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск'є, Маблі, німецький романтизм та ідеї слов'янського відродження, пам'ять про минуле України. Неперевершену роль в обгрунтуванні та поширенні цих ідей, у мобілізації мас на їх здійснення відіграє інтелігенція.
Представники цієї течії вважали метоюсуспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до розуму; були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали світогляд, в якому виділялися ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд кріпацтва, утвердження самосвідомості й самоцінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.
Це час активного засвоєння і осмислення вікових досягнень західноєвропейської культури, створення власних наукових традицій для розвитку філософії і науки Нового часу. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії.
КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ) – один із перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі. Бере свій початок від заснованої 1615 р. Київської братської школи. 1632 р. до неї була приєднана Лаврська школа при Києво-Печерській лаврі, заснована 1631 р. П.Могилою. Об’єднаний навчальний заклад дістав назву Києво-Братської колегії або (на честь його покровителя П.Могили) Києво-Могилянської колегії.Юридична назва академії була закріплена лише 1701.
Значну частину складали сини міщан, козаків, селян. Академія поділялася на 7 (у XVIII ст. – на 8) класів („шкіл”). Вищу ступінь навчання складали „школи – риторики і поетики” (тут вивчалися науки гуманітарного циклу), дворічна „школа філософії” (гуманітарні й природничі науки), чотирирічна „школа богослов’я”. Багато викладачів, переборюючи наслідки середньовічної схоластики, орієнтувалися на досягнення педагогіки гуманізму.
Представники. Видатними просвітителями були професор академії І.Гізель, архімандрит Києво-Печерської лаври; автор філософських робіт "Світ з богом людини", "Повний курс філософії"; Ф.Прокопович, С.Яворський, М.Козачинський, Г.Кониський, Й. Кононович - Горбацький, автор "Підручника по логіці", "Оратора Могилянського";, Л. Баранович,С. Поповський, І.Левицький, С.Кулябка. 1734 р. в академії навчався М.Ломоносов. Вихованцями Києво-Могилянської академії були Є.Славинецький, С.Полоцький, Г.Сковорода, Я.Козельський, гетьман України І.Самойлович.
Навчання. Курс навчання в академії тривав 12 років (з другої половини XVIII ст. — 7 років) і складався з восьми або семи ординарних (звичайних, нормативних) класів: трьох граматичних, поетики, риторики, філософії та богослов'я. До неординарних зараховували класи іноземних мов — грецької, польської, німецької, французької, єврейської, російської; класи історії, географії, математики — вищої (алгебра, геометрія) і змішаної (оптика, діоптрика, фізика, гідростатика, гідравліка, архітектура цивільна і військова, механіка, математична хронологія тощо); класи музики і малювання. Наприкінці XVIII ст. з'явилися класи домашньої і сільської економіки, а також медичний. Церковнослов'янська, руська (книжна українська), латинська мови вивчались у граматичних класах. Церковнослов'янську вивчали як мову вітчизняної книжкової спадщини, а також з огляду на її статус сакральної мови українців; грецьку — як мову візантійської культури і християнських богословських джерел; латиною, що була в Європі мовою законодавства, судочинства, дипломатії і науки, в академії читали курси вищих наук, у т. ч. й філософії.т
В академії діяла школа графіки, яку представяли Іван Мигура, Михайло Карновський, Григорій Левицький, Іван Щирський. Києво-Могилянська академія сприяла також розвитку музичного мистецтва в Україні. Тут сформувалась київська школа музики. В академії був започаткований перший в Україні театр
Розвиток історичної думки. Учені і діячі Києво-Могилянської академії зробили значний внесок у розвиток української історичної думки. У ній працювали або вчилися такі історики XVII—XVIII ст., як Інокентій Гізель, Теофан Прокопович, Феодосій Сафонович, Самовидець, Григорій Грабянка, Самійло Величко та ін. Діяльність академії дала поштовх зрушенням у способі мислення духівництва, розвитку православного богослов'я, виникненню професійної філософії, запровадженню західних освітніх моделей. Загалом становлення професійної філософії в Україні відбувалося в межах схоластики епохи бароко. У філософських курсах київських професорів із середини XVIII ст. ідеї X. Вольфа, Р. Декарта, Дж. Кардано, Г. Галілея, Т. Браге, М. Коперника співіснували з тезами Августина, Томи Аквінського, Д. Скота, оккамістів XIV ст.
Здобутки для України.Із діяльністю Києво-Могилянської академії, Київської братської школи пов'язані здобутки українського теоретичного і практичного мовознавства XVII — початку XIX ст. Там працювали учений і церковний діяч Мелетій Смотрицький, лексикограф Памво Беринда, укладачі «Лексикона славено-латинського» Єпіфаній Славинецький і Арсеній Корецький-Сатановський, автори підручника з грецької мови Варлаам Лащевський та посібника з польської граматики Максим Сімигиновський. Вихованцями академії були також лексикограф Яків Блоницький, засновник новоукраїнської граматичної традиції Олексій Павловський та ін.
Значним є внесок Києво-Могилянської академії у розвиток давньоукраїнської літератури, вивчення теорії поетичного мистецтва, теорії красномовства (церковного і світського). Поезія і проза творилися давньоукраїнською, латинською і польською мовами. Літературна творчість і теоретичні праці могилянців з поетики і риторики вплинули на духовні і літературні процеси в Росії (Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Теофан Прокопович), в Білорусі (Георгій Кониський), в Молдові (Стефан Почаський, Паїсій Величковський) в Сербії (Михайло Козачинський).
Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро.
В час Просвітництва виникла ідея створення Харківського університету, яку здійснив у 1805 Василь Каразін. В. Капніст — відомий поет, боровся за покращення моралі в суспільстві, викривав у своїх творах суспільне зло і жорстоку експлуатацію підданих, лицемірство, фальш, хабарництво та підлабузництво. Висувалася концепція розумного егоїзму або доброчесності, філософське підґрунтя якої розробив Я. Козельський у своєму творі «Філософські речення». Вищим законом державного управління вважали загальну вигоду. Цікаві ідеї, які висловили просвітителі у своїх творах, торкаються суспільного прогресу. Зокрема, С. Десницький сформулював ідею, що в основі суспільного прогресу лежить вкладене в людину від природи «повсякчасне прагнення до вищого стану С. Десницький, який працював професором Московського університету, розробив теорію членування історії, на основі тези, що змінюється не природа людини, а її господарська діяльність. До українських просвітників зараховують і Петра Лодія — першого викладача філософії відкритого для українців у 1787 при Львівському університеті Studium Ruthenum. Він був професором логіки, метафізики і моральної філософії, переклав українською мовою твір Хр. Баумейстера «Моральна філософія».
Історичні твори цього часупредставлені літописами в центрі яких події визвольної війни серед.17 стор. – це літопис Самовидця, літопис Самойла Величка «Сказання про війну козацьку з поляками», в якому укр.історія розглядається на тлі історії сусідніх держав і супроводжується документами цієї доби.
Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу.