- •1. Поняття культури. Культура як система: походження, динаміка, основні функції.
- •3. Доба первісної культури в українських землях. Формування праслов’янського культурного простору.
- •4. Міфосвідомість. Давньослов’янська міфологія як джерело української культури. Політеїстичний пантеон давніх слов’ян - форма суспільної свідомості
- •5. Київська Русь як соціокультурна система (iх-хіii століття).
- •6. Релігійно-культовий проект Володимир Великого: запровадження християнства як основа формування нового культурного всесвіту
- •7. Писемність, освіта, література доби Київської Русі. Початки філософського та наукового мислення.
- •8. Архітектура та образотворче мистецтво княжої доби: від візантійського канону до питомої художньої традиції
- •9. Музика та театральні дійства. Ужиткове мистецтво та життя міста (iх-хіii століття).
- •10. Характерні риси культури Київської Русі. Проблеми культурно-національної спадщини східнослов’янських народів.
- •11. Розвиток культури післямонгольского часу. Галицько-Волинське князівство як політичний і культурний правонаступник Києва (хіi – хіv ст.).
- •12. Суспільна та етнокультурна еволюція східнослов’янських земель: проторенесанс в українсько-польських землях (хііі-хv ст.)
- •13. Мистецтво київських та галицько-волинських земель хіv- хv ст.: світська та сакральна архітектура, малярство, музика, декоративне мистецтво, книгописання.
- •14. Ренесанс як культурна епоха. Особливості (характерні риси) Відродження в українських землях (хvі ст. – початок хvіі ст.)
- •15. Церковна криза в українських землях хvі століття. Берестейська унія 1596 року та початок релігійно-філософської полеміки. Братський рух як соціальний та культурно-освітній феномен.
- •16.Освіта в хvі – на початку хvіі ст. Братські школи та культурно-освітній осередок в Острозі.
- •17. Книжна справа та книгодрук в Україні (хvі-хviі ст.). Полемічна література. Гуманістично-реформаційні ідеї у духовній культурі хvі – початку хvіі ст.
- •18. Розвиток власної художньої традиції: архітектура, монументальне малярство та іконопис хvі - хvіі ст.
- •19. Київ часів Сагайдачного: Київська братська школа та вчений гурток Лаврської друкарні.
- •20. Феномен українського козацтва як культуротворчої сили. Культура козаччини.
- •21. Державно-культурне самоствердження нації у хvіі ст. Та його вплив на розвиток національної культури.
- •22. Європейське бароко та формування українського (козацького) бароко як власне національного художнього стилю.
- •23. Києво-Могилянський колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних наук, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії.
- •24. Розвиток барокової літератури та поезії. Шкільний, народно-містеріальний та вертепний театр.
- •25. Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у хvіі столітті. Фольклорна культура. Козацтво у літературі й фольклорі.
- •26. Блискуче Мазепинське Бароко. Стилістичні особливості бароко як світогляд епохи.
- •27. Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії.
- •28. Григорій Сковорода як феномен української культури.
- •Творчість
- •29. Еволюція художнього стилю хvііі ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм.
- •30.Професійне мистецтво другої половини 18 ст. Музична, живописна, літературна та наукова спадщина українських митців, їх внесок до загальноімперської культури
- •31. Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок хіх ст.) Письменники Харківської громади (кінець хvііі - початок хіх ст.).
- •32. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини хіх ст.
- •33. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина хіх ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях.
- •34. Культурно-національний рух хіх ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •35. Т.Г.Шевченко як творець національного міфу.
- •1) Народний поет.
- •2) Національний пророк.
- •3) Поет-революціонер.
- •4) Геній світової культури.
- •36. Культурно-просвітницькі товариства “Громада” та “Просвіта”.
- •37. Класична українська література, Архітектура, живопис, пластичні мистецтва другої половини хіх ст.
- •38. Музична культура. Розквіт театральної діяльності другої половини хіх ст.
- •39. Національно-культурне становище в Україні на рубежі 19-20 ст. Модерне мистецтво в україні та Європі. Літературний модерн, театральне життя (1900-1920)
- •41. Культурне будівництво за перших років радянської влади. Стилістичне розмаїття в літературі та образотворчості.
- •42. Класика та модернізм у театрі. Музичне мистецтво. Становлення кінематографу.
- •43. Феномен “українського авангарду” (20-40 рр. Хх ст.) та його вплив на розвиток національної культури століття.
- •44. Ідеологізація культури, поява методу “соціалістичного реалізму”. “Розстріляне Відродження”30-40-х рр.
- •45. Українська радянська культура за часів Другої світової війни. Культурні процеси на окупованих територіях. Повоєнні роки.
- •46. Рух “шестидесятників” як культурно-національний опір молодої української інтелігенції.
- •47. Поезія, публіцистика, українське “поетичне кіно” 60-х рр.Хх ст.. Розвій народного та наївного мистецтва.
- •48. Криза суспільства 70-80-х рр: культура як царина внутрішнього опору. Культурна дисиденція.
- •49. Характерні риси культури незалежної України. Перспективи розвитку української культури в найближчі десятиліття.
- •50. Постмодерн. Практика сучасного українського мистецтва. Елітарна та масова культура
25. Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у хvіі столітті. Фольклорна культура. Козацтво у літературі й фольклорі.
Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший тип будов постав зі сполуки тринавної церкви — віддавна пристосованої до літургічних потреб східної обрядовості — із західним і базилічним типом бароко, що, до речі, близько стояв до візантійсько-української базиліки.
Як приклад таких оздоб можна навести великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові 1679 р., собор Мгарського монастиря коло Лубен, розпочатий гетьманом Самойловичем у 1682 р., та дві будови гетьмана Мазепи в Києві — Михайлівський собор (1690 — 94) і Братська церква Академії (1695). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва.
Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілій Європі. Такого самого характеру є численні перебудови й розбудови старших церков у Києві: Софійської кафедри 1691 — 1705 рр., головної церкви Лаври 1695 і 1722 рр., Михайлівського монастиря, Михайлівської церкви Видубицького монастиря й т. д.
Ікона (грецьк. - зображення, опис) - символ Христа та святих; ікони почали малювати з II ст. н.е.
Іконопис - основний вид станкового живопису Київської Русі. У Київській Русі ікони спочатку привозили з Візантії (найвідоміші з таких ікон - ікона Володимирської божої матері, привезена з Візантії до Вишгорода та вивезена з нього Андрієм Боголюбським спочатку до Володимира - Суздальського, а потім до Москви); в середині XI ст. почали працювати руські художники як учні візантійських майстрів, а з кінця XI ст. - самостійно.
Наприкінці XI ст. склалася Київська школа іконопису. Видатним іконописцем та засновником був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій Печерський. Майстром часів Київської Русі - Григорій, теж чернець Києво- Печерського монастиря.
У ХVII формуються головні іконописні школи — волинська, київська, львівська, при Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, у Межигірському й Троїце-Іллінському монастирях та ін. Український іконопис вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливом народного світогляду. В іконописі почали широко використовуватись народні мотиви й образи. Святі стають схожими на українських дідів та молодих парубків. На іконах ми бачимо запорожців на чолі зі своїм гетьманом, студентів Києво-Могилянської академії, міщан і селян України. Найхарактернішими зразками можна вважати розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, Густинського та Хрестовоздвиженського монастирів на Полтавщині, Михайлівської церкви в Переяславі.
Феномен козацтва (особливо запорозького) в уяві українця завжди асоціюється з такими морально-естетичними поняттями, як воля, героїзм, честь, вірність, справедливість, патріотизм і самопожертва в ім'я добробуту батьківщини. Тому цілком закономірним, логічно вмотивованим є тісний зв'язок цього феномену з народною уснопоетичною творчістю (фольклором). Із методологічної й пізнавальної точок зору важливо розрізняти власне козацький фольклор (народні уснопоетичні твори, складені самими козаками) і фольклор про козаків (народні уснопоетичні твори, що виникали поза козацьким середовищем).
Про власне козацький фольклор дають підстави говорити свідчення сучасників і дослідників козаччини. Так, наприклад, польські письменники і вчені 16-17 ст. С. Сарницький, Б. Папроцький, Петрицький та Морштину своїх писаннях про Україну відзначають, що серед козаків були досить поширені історичні пісні та думи, які вони складали самі й вельми майстерно виконували під акомпанемент кобзи.
Щоб визначити належність уснопоетичного твору до власне козацького фольклору, слід враховувати два головні моменти: час виникнення і першого запису цього твору (якщо є такі дані) та тематику й сюжетно-версифікаційні його особливості. Перевага другого моменту для доказовості більш очевидна, оскільки така структурно-семантична ознака фольклорного тексту, як точність і деталізація опису події (подій), може беззаперечно вказувати на те, що автором твору про цю подію (ці події) є її (їх) учасник, очевидець. Беручи до уваги сказане, до власне козацького українського фольклору можна з певністю віднести історично-героїчні думи 15-17 ст., переважну більшість історичних пісень 15-18 ст., окремі давні ліричні пісні, легенди й перекази, а також цілу низку прислів'їв та приказок. Найхарактернішу частину усно-епічного надбання козаків (запорозьких і реєстрових) становлять думи. («Козак Голота», «Отаман Матяш старий», «Федір безрідний, бездольний», «Три брати самарські», «Іван Богуславець», «Самійло Кішка», «Івась Коновченко, Вдовиченко», «Олексій Попович», «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Розмова Дніпра з Дунаєм»)
Тематично й художньо-стилістично до козацьких дум близькі численні історичні пісні козацького походження. Вони поділяються в хронологічному плані на цикли. Пісні першого циклу оплакують долю України, яка зазнає грабіжницьких нападів кримськотатарської орди («Зажурилась Україна, бо нічим прожити», «За річкою вогні горять», «Із-за гори, гори, з темненького лісу»). У другому циклу опоетизовано визвольну боротьбу 1648-54 та змагання за волю Вітчизни видатних учасників цієї боротьби: Б. Хмельницького («Чи не той то хміль», «Ой Богдане, батьку Хмелю», «Ой послав Бог Хмельницького») . З історичних пісень третього циклу постають образи І. Мазепи («Ой пише, пише та гетьман Мазепа»), С. Палія («Годі, коню, в стайні спати»), І. Ґонти («Да стояв, стояв сотник Гонта», «Виїхав Гонта та з Умані»), М. Залізняка («Максим козак Залізняк»), М. Швачки («Ой виїхав із Гуманя козаченько Швачка»), С. Чалого («ОЙ був в Січі старий козак»).
Легенди. Не чим іншим, як плодом козацької творчості, можна вважати легенди «Хмельницький і Барабаш», «Герць Хмельницького», а також перекази «Ян Потоцький попав у полон», «Про запорожців та царицю Катерину», «Як запорожці пішли із Січі до турка», «Запорожці за Дунаєм». Є відомості про те, що Б. Хмельницький, приймаючи в жовтні 1655 послів польського короля Яна II Казимира, розповів їм легенду про вужа і невдячного господаря. Цим гетьман виразно натякнув на непримиренність його війська та шляхетської Речі Посполитої. Цілком можливо, що використана українським державним діячем легенда виникла й побутувала в його козацькому оточенні. Образність, дотепність, влучність висловів із козацького мовлення породжували прислів'я й приказки. Такі, скажімо, прислів'я, як «Висипався Хміль із міха та показав ляхам лиха» (про Б. Хмельницького).