28. Григорій Сковорода як феномен української культури.

Найбільш помітною постаттю української культури XVIII ст., зокрема її другої половини, був великий мислитель-філософ, письменник Григорій Савич Сковорода (1722-1794), творчість якого витиснула вагомийслід на становленні нової української літератури. Речник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах видвигнув основні проблеми філософічного, суспільно-політичного та етичного характеру.

Всебічно обдарований, Сковорода здобув основну освіту в Київській Академії і там ґрунтовно вивчає мови, літературу і філософію. Дорослим він залишає свою педагогічну кар’єру, і останніх 25 років веде мандрівне життя.Він писав вірші і складав музику, грав на багатьох музичних інструментах, малював. Крім того, він перекладав твори Ціцерона, Плутарха та ін. Спадщина Сковороди є великим внеском у скарбницю не тільки української, а й світової культури

Основне місце в його творчості займають філософічні твори (14 трактатів і 5 діалогів), а з літератури — збірки поезій «Сад Божественних пісень» і збірка байок «Басні харківські». Жоден з його творів не друкувався за життя автора, а більшість їх розповсюджувалась по Україні в рукописних списках.

Більшість його творів друкувались тільки випадково в різних антологіях і то зі списків руки. Перше, і то не повне, видання Д. Багалія появилось друком щойно в 1894 р., тобто в століття смерті, та Бонч-Брунєвича у 1912 p. Останнє повне видання появилося в Києві у 1961 р.

Творчість

У світогляді і діяльності Сковороди можна виділити два періоди: літературний (50-60-ті роки) і саме філософський (70-80-ті роки).

Сковорода, як філософ і письменник, був на свій час енциклопедично освіченою людиною і був добре ознайомлений не тільки з античними філософами (Сократ, Платон, Аристотель, Сенека, Епікур), але й новітніми, як напр. Декарт чи Спіноза. Був сучасником великого німецького філософа Канта.

З філософічної спадщини Сковороди треба назвати такі, як:

1.    «Начальная дверь к християнскому добронравію».

2.    «Наркіз. Розглагол о том — узнай себе».

3.    «Симфонія, нареченная книга Аскань о познании самого себе».

4.    «Діялог или разглагол о древнем мире».

5.    «Кольцо».

6.    «Разговор називаємий Алфавит или Буквар мира».

7.    «Благодатний Еродий».

Перші дослідники підходили до постаті великого філософа доволі поверхнево, як до легендарної постаті мандрівника-старця чи навіть співця-кобзаря, наче б то якогось дядька з сопілкою і палицею в руках, що, мандруючи з села до села, навчав людей розуму чи пояснював їм св. Письмо. Але слово і наука Сковороди жили не тільки в народі, але й в освічених колах тогочасної України, бо ж мав він вплив передовсім на перших творців, передвісників національного відродження, як Котляревський чи Квітка, і на самого Шевченка. Відмітив це Костомаров у 1860 pp., який почав відрізняти Сковороду, як проповідника правди і добра, дійсного від ідеального, народного, легендою оповитого.

У 60-их роках радянський письменник 1. Дзюба зважився назвати Сковороду «першим розумом нашим» і старався показати справжнє обличчя нашого філософа. Але це був тільки відокремлений випадок, бо загалом усі радянські дослідники акцентують матеріальне, ніж моральне у Сковороди, багато уваги приділяють символіці його байок, і тенденційно звужують його місію типового українського філософа свого часу, якого печать духа не затерлась по сьогодні.

Просвітництво Сковороди відрізняється від класичного буржуазного та й від дворянського. Щодо класової спрямованості його поглядів, то Сковорода - селянський просвітник. На противагу, він засуджує не тільки феодальні окови, а й соціальний гніт буржуазних відносин. Сковорода повстає проти соціального відчуження людини і, насамперед, проти влади речей, багатства, накопичування. Він виступає на захист вільного потягу людини до "спорідненої праці". Від моралізаторських ідей він рухається в напрямі обгрунтування цілісного етичного вчення, центром якого є ідеї щастя і єдності людини з природою.. Філософською основою вчення Сковороди є концепція "Двох натур", яку він розвиває в діалогах 70-х років і чітко формулює в трактаті "Ікона Алквідадська".