44. Формуванння слов’янської філології як окремої наукової дисципліни.

Невід'ємною складовою філології як науки є слов'ян¬ська філологія.

Слов'янська філологія — сукупність гуманітарних наук, які вивча¬ють культурне надбання слов'ян чи окремих слов'янських народів шляхом мовного й стилістичного аналізу писемних текстів.Об'єктом вивчення слов'янської філології є слов'янські мови та написані ними давні тексти різних жанрів і стилів, а відображений у них розвиток матеріаль¬ної й духовної культур слов'ян є її предметом.

Ґрунтуючись на вивченні слов'янських мов, літератур і фольклору, слов'янська філологія є органічним компонен¬том науки про слов'ян — слов'янознавства, або славістики, яка, крім дисциплін, що вивчають писемні тексти як основу духовної культури народу, охо¬плює й ті, що досліджують усі аспекти матеріального й ду¬ховного буття слов'ян: історію, міфологію, релігію, мистец¬тво, виробництво, побут, транспорт тощо.

Слов'янська філологія почала формуватися наприкін¬ці XVIII — на початку XIX ст., хоч її першими представни¬ками вважають авторів слов'янської писемності Костянтина (Кирила) і Мефодія (IX ст.), літописця Нестора (XI—XII ст.) та інших давніх просвітителів і дослідників писемних тек¬стів. Кафедри слов'янської філології як наукові та на¬вчально-методичні центри відповідного профілю створюва¬ли в провідних університетах переважно в середині XIX ст. ..У полі зору слов'янської філології як науки і навчаль¬ної дисципліни перебувають:

1) слов'янські народи й мови: етнокультурна близь¬кість і демографічний склад слов'ян, слов'янські мови, їхні особливості, генетична спорідненість, класифікація, літературні форми й діалекти;

2) праслов'яни й праслов'янська мова: витоки, особли¬вості та періодизація історії праслов'янської мови, найдав¬ніша територія праслов'ян та її розширення, лінгвістичні теорії їхньої прабатьківщини;

3) історія слов'ян та їхні зв'язки із сусідніми народами за даними мови: свідчення про слов'ян у творах античних європейських і східних авторів, значення діалектології, ономастики, етимології, запозиченої лексики для вивчен¬ня історії та міжетнічних і міжмовних зв'язків слов'янсь¬ких народів;

4) відображення матеріальної і духовної культур слов'ян у мові: матеріальна культура слов'ян у період ро¬дового ладу, соціальна структура давньослов'янського сус¬пільства, язичницькі уявлення про природу й навколиш¬ній світ за даними мови;

5) виникнення писемності у слов'ян: передумови вини¬кнення слов'янської писемності, старослов'янська мова, найдавніші слов'янські рукописи;

6) історія та актуальні проблеми слов'янської філоло¬гії: витоки й зародження слов'янської філології, стано¬влення й розвиток східно-, західно-, південнослов'янської та зарубіжної слов'янської філології, міжнародні славі¬стичні форуми й видання.Слов'янська філологія перебуває в тісних зв'язках з іншими науками: філософією — наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення; логікою, що вивчає закони і форми мислення; психологією — наукою про закономірності, розви¬ток і форми психічної діяльності істот; історією, що досліджує закономірний розвиток народів, суспільних утво¬рень і подій; археологією — наукою, яка вивчає давній побут і культуру людства на підставі добутих під час розкопок речових пам'яток; етнографією — нау¬кою про культуру й побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв'язки; д е-мографією, що вивчає склад і рух населення, зако¬номірності його розвитку; соціологією — наукою про суспільство і різні форми історичної зумовленості суспільного буття; антропологією, що вивчає антропологічну природу людини, її раси та ін. Через до¬тичні до мовного тексту аспекти філологія пов'язана та¬кож із семіотикою,анатомією, логопедією, фізикою, гео¬графією, інформатикою та іншими природничими дисци¬плінами.

Слов’янська філологія, як і будь-яка наука, має мето¬дологію, — систему вихідних принципів і спеціальних методів та прийомів дослідження. У філологічній методо¬логії виділяють три рівні: загальнофілософську, загально- наукову і часткову.

1. Загальнофілософська методологія. Її принципи й закони визначають орієнтацію, напрями і підходи до об’єкта наукового дослідження. У філології вона пов’язана з розв’язанням таких загальнофілософських проблем, як взаємовідношення матеріального та ідеального в культурі й мові; взаємозв’язок форми і змісту слів, а також знаків культури, відображених у текстах; єдність і боротьба про¬тилежностей як внутрішнє джерело розвитку мов і куль¬тур; дія закону переходу кількісних змін у якісні й пов’я¬заного з ним закону заперечення (перехід від спільного культурного і діалектного простору до окремих народів і мов, від язичництва до християнства тощо).

2. Загальнонаукова методологія. Вона ґрунтується на двох основних принципах: системності, згідно з якою писемні тексти і мови загалом слід вивчати як системні явища в їхніх зв’язках з іншими явищами дійсності, з ура¬хуванням різних аспектів діяльності, міжмовної і міжкуль- турної взаємодії, та історизму, який передбачає розуміння мови й культури як явищ, що історично розвиваються.

У слов’янській філології використовують такі загальнонаукові методи: а н а ліз— метод дослідження, що полягає у роз¬кладанні мовного цілого (тексту) на його складові з метою пізнання їх сутності; син т ез— метод вивчення об’єкта (тексту) в цілісності, єдності та взаємозв’язку складових частин, що забезпечує узагальнене його розуміння; д е д у кція— метод дослідження, який полягає у виведенні із загальних положень як істинних част-кових нових положень. Різновидом дедукції є гіпотеза як наукове припущення, що випливає із знання загальних істинних положень: і н д у кція-— метод наукового дослідження спосо¬бом логічного умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Слов’янська філологія почала формуватися наприкінці 18- на початку 19 ст., хоча першими її представниками вважають авторів слов.писемності Кирила та Мефодія (9 ст.), Нестора (11-12 ст.).

Кафедри, наукові центри славістики були створені переважно в середині 19 ст., тому цей період і є датою формування слов.філології як окремої наукової дисципліни. Так, у 1835 р.у Харківському, Московському, Санкт-Петербурзькому та Казанському університетах за новим університетським статутом мали бути відкриті кафедри слов’янських історії та наріч (О. Бодянський, І. Срезневський, П. Прейс, В. Григорович).

Основоположниками славістики вважаються М. Ломоносов, Й. Добровський, О. Востоков. Засновниками наукової славістики є Й. Добровський, Є. Копітар та П. Шафарик. Добровський Йосеф (17.08.1753, Дьярмат, поблизу Дьера, Угорщина, — 06.01.1829, Брно)- чеський просвітитель, один із засновників слов'янознавства і діячів чеського Відродження. У 1768—1776 вчився на філософському, потім на богословському факультетах Карлового університету в Празі. З 1784- член Королівського суспільства наук в Празі. Почесний член Російської академії (1820). Виступав проти політики германізації слов'ян, що проводилася в Австрійській імперії. Заклав основи порівняльного вивчення слов'янських мов, слов'янської культури і історії. Добровський вперше розробив періодизацію чеської літератури і мови. Дав науковий опис граматичної будови чеської мови, поклавши в основу сучасної йому літературної мови 16 ст., що сприяло збереженню в чеській мові багаточисельних архаїзмів і в той же час розкрило її багатства. У історії чеської національної культури славіст вважав найважливішим період гусизму, хоча негативно оцінював діяльність таборитів, викривав культ св. Яна Непомуцького, що символізував перемогу католицької реакції над гуситською Чехією. У циклі статей «Критичні досліди очищення чеської історії від пізніших вигадок» (1803—1819) Добровський піддав критиці чеські легенди. У 1783—1784 видав разом з Ф. М. Пельцлем збори історичних документів («Ськріпторес рерум богемікарум»). Видавав наукові славістичні збірки «Славін» (1806—1808) і «Слованка» (1814—1815). Для розвитку чеської поезії велике значення мали сформульовані Добровським у 1795 правила просодії, в яких він виходив з особливостей чеської мови. Вчений вніс великий вклад до вивчення старослов'янської мови і писемності («Глаголітика», 1807, «Основи давньослов'янської мови», 1822, і ін.). Сприяв зміцненню чесько-російських культурних зв'язків.

Отже, вивчення слов’янської філології забезпечує системні знання про слов’ян та їхні мови як інтелекту¬ально-естетичну словесну творчість народу, яка історич¬но розвивалася і була нерозривно пов’язана з культурни¬ми процесами та взаємодією живих і мертвих спорідне¬них мов.