- •Слов’янські мови серед інших індоєвропейських мов. Проблема балто-слов’янських мовних зв’язків.
- •Праслов’янська мова, значення порівняльно-історичного методу для її реконструкції.
- •Основні етапи розвитку праслов’янської мови. Характеристика змін, які відбулися у ранньопраслов’янський період.
- •Зміни, які відбулися у праслов’янській мові протягом пізнього періоду її розвитку.
- •Діалектні відмінності у праслов’янській мові як передумова поділу праслов’янського мовного ареалу на групи.
- •Найдавніші лексичні запозичення - свідченння контактів слов’ян з іншими народами.
- •Перші згадки про слов’ян в історичних джерелах.
- •Матеріальна культура давніх слов’ян, джерела знань про неї.
- •Слов’янське язичництво: ранні язичницькі культи.
- •Слов’янське язичництво: пантеон слов’янських богів переддержаної доби.
- •Етногенез слов’ян. Наукові теорії про прабатьківщину слов’ян.
- •Мовні дані у розв’язанні проблеми локалізації прабатьківщини слов’ян.
- •Питання існування писемності у слов’ян у дохристиянський період.
- •Створення слов’янської писемності.
- •Костянтин-Кирило та Мефодій - творці слов’янської писемності.
- •Кириличні пам'ятки
- •Наукові гіпотези щодо походження глаголиці.
- •Пам’ятки старослов’янської мови.
- •1.1 Мстиславове євангеліє
- •2.1 Київські листки
- •Роль слов’янської палеографії у розв’язанні питань походження слов’янських азбук.
- •Початок слов’янського книгодрукування.Інкунабули, палеотипи.
- •Загальна характеристика східнослов’янської групи мов.
- •30. Загальна характеристика західнослов’янської групи мов:
- •31. Загальна характеристика південнослов’янської групи мов.
- •Основні риси та історія розвитку української мови.
- •Основні риси та історія розвитку російської мови.
- •38. Основні риси та історія розвитку лужицьких мов.
- •39. Основні риси та історія розвитку болгарської мови.
- •40. Основні риси та історія розвитку македонської мови.
- •41. Основні риси та історія розвитку сербської мови.
- •43. Основні риси та історія розвитку словенської мови.
- •Етапи розвитку слов’янської філології.
- •Джерела слов’янської філології. Філологічні питання у слов’янській культурі від сереньовіччя до кінця XVII ст.
- •Слов’янське відродження та зростання інтересу до питань слов’янської історії, мови, культури.
- •Засновники наукової славістики: й.Добровський, п.Шафарик, є.Копітар.
- •Формуванння слов’янської філології як окремої наукової дисципліни.
- •О.Х.Востоков - один з основоположників наукової славістики.
- •Наукова діяльність
- •Заснування кафедр слов’янської філології в університетах Російської імперії. О.М.Бодянський, в.І.Григорович, і.І.Срезневський, п.Прейс.
- •1839—1842 Рр. Студентам Харківського університету.
- •Значенння діяльності о.О.Потебні для розвитку славістики.
- •Слов’янська філологія у Російській імперії у другій половині XIX ст. – на поч. Хх ст. О.О.Шахматов, п.Ф.Фортунатов, і.А.Бодуен де Куртене.
- •Слов’янознавство у Західній Європі у XIX ст.
- •Підсумки розвитку славістики у XIX ст.
- •Діяльність Ватрослава Ягича.
- •Розвиток чеської славістики.
- •Історія польскої славістики.
- •Славістика у хх ст. Форми організації наукових досліджень, міжнародне співробітництво, періодичні видання.
-
Костянтин-Кирило та Мефодій - творці слов’янської писемності.
Щорічно 24 травня всі слов'янські країни вшановують пам'ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – творців слов'янської писемності. Брати Кирило і Мефодій – просвітителі, творці слов'янської абетки, перших пам'яток слов'янської писемності й старослов'янської мови, проповідники християнства.
Народилися Кирило і Мефодій у сім'ї візантійського воєначальника з Фессалоніки (нині – Салоніки). Мефодій був призначений правителем однієї зі слов'янських областей на Балканах, а після 856 р. постригся в ченці. Костянтин отримав блискучу освіту в Константинополі. Швидкий та наполегливий в осягненні наук і мистецтв, він був людиною надзвичайно скромною. Здобувши прихильність патріарха своєю ученістю, Костянтин став його бібліотекарем, згодом викладав філософію в Константинополі, за що одержав прізвисько Філософ.
У 863 р. Костянтина й Мефодія посилають проповідувати до Великої Моравії, яка недавно прийняла християнство. Костянтин уже мав досвід місіонерської діяльності, а Мефодій виявив неабиякі організаторські здібності. На думку дослідників, ще до приїзду Костянтина й Мефодія в Моравію вони переклали Псалтир. Брати переклали слов'янською текст Літургії й почали проводити богослужіння слов'янською мовою.
Діяльність просвітителів зустріла опір німецького духівництва. Брати спочатку виїхали до Венеції, а в 868 р. до Риму. Тут Папа Адріан II освятив слов'янські книги, учні Костянтина й Мефодія стали священиками та дияконами. У Римі Костянтин важко занедужав і 14 лютого 869 року помер (похований у базиліці Св. Климента).
Наприкінці 869 р. Мефодій став архієпископом Паннонії, практично Великої Моравії, яка тим самим здобула церковну самостійність. З діяльністю Мефодія як керівника єпархії пов'язаний слов'янський переклад збірника церковних канонів та створення найдавнішої пам'ятки слов'янського права – "Закону судного людям". З ініціативи Мефодія було розпочато переклад основних книг Старого Завіту слов'янською мовою (збереглися окремі частини). Мефодій помер 8 квітня 885 р., місцезнаходження могили невідоме.
Після смерті Мефодія його учні знайшли притулок у Болгарії. Тут був створений новий слов'янський алфавіт на основі грецького; для передачі фонетичних особливостей слов'янської мови його доповнили новими буквами, запозиченими з глаголиці. Цей алфавіт, що поширився в східних і південних слов'ян, одержав назву "кирилиці" – на честь Кирила (Костянтина).
Здобутки рівноапостольних Кирила і Мефодія стали тим культурним підґрунтям, з якого поширилося християнство.
-
Системна організація слов’янських азбук, зв’язок з попередньою традицією.
-
Давні слов’янські азбуки - глаголиця та кирилиця.
Кирилиця — одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови , що лягла в основу деяких абеток, переважно слов'янських мов.
Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачем писемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов'язується з так званою Моравською місією Кирила і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов'янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов'янську Євангелія та Псалтиря.
Кирилиця була створена для церковно-слов'янської мови. Замінила глаголицю, яка використовувалася раніше. Містила декілька не використовуваних сьогодні літер Склад первісної кириличної абетки невідомий. «Класична» старослов'янська кирилиця з 43 літер, ймовірно, містить також і пізніші літери (ы, оу, йотовані). Кирилиця включає грецький алфавіт, але деякі суто грецькі літери (ксі, псі, фіта, іжиця) стоять не на своєму початковому місці, а винесені в кінець. Деякі літери кирилиці, що відсутні в грецькому алфавіті, за обрисами близькі до глаголичних. Однозначно визначити джерело запозичення наразі дуже складно.
Літери кирилиці також використовуються для запису чисел за грецькою системою.
Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.
Кирилиця проіснувала практично без зміни до часів Петра Великого, при якому були внесені зміни до накреслення деяких букв , а 11 букв були виключені з алфавіту. Новий алфавіт став бідніший за змістом, але простіший і більш пристосований до друкування різних ділових паперів