• Мова як система

Система – це певна впорядкованість взаємопов'язаних елементів, які становлять єдине ціле.

За своїм складом системи бувають однорідні (гомогенні) й неоднорідні (гетерогенні). Мова в цілому – це неоднорідна система: у ній поєднуються взаємозалежні елементи різного характеру, які утворюють підсистеми, що перебувають у різних ієрархічних стосунках (наприклад, слова як частини мови вхо­дять водночас і в лексичну, і в граматичну системи).

За кількістю елементів системи бувають закриті (з точно визначеною кількістю елементів) і відкриті (з довільною кіль­кістю елементів). Мова в цілому – відкрита система: вона дає змогу як вилучати зі свого складу окремі елементи, так і вклю­чати нові (наприклад, наявність архаїзмів і неологізмів, поява і зникнення деяких граматичних значень тощо). Проте окремі її підсистеми скоріше закриті, ніж відкриті (наприклад, в ук­раїнській мові три особи дієслова, сім відмінків, шість голос­них фонем тощо).

Щодо впорядкованості, то мова, будучи в цілому строго системною, допускає використання також несистемних еле­ментів (винятки). Ступінь упорядкованості мови тим більший, чим довше вона розвивається, оскільки в процесі її функціо­нування людська пам'ять усуває з неї все, що не відповідає системі, порушує її. Українська мова належить до високо впо­рядкованих: у ній якщо й трапляються винятки, то вони сто­суються переважно запозиченої лексики.

Основні функціонально-струк­турні компоненти мови.

Мову складають три основні компо­ненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для реалізації їх). Кожен із цих складників виконує свою специфічну роль.

Фонетика являє собою матеріальну оболонку мови. Завдя­ки звукам мова набуває відчутної форми: ми матеріалізуємо свої думки, чуємо свого співбесідника, а співбесідник чує нас. Зі звуків, по-різному поєднуючи їх, будуємо слова і форми слів.

За допомогою лексики ми членуємо світ на окремі елемен­ти й даємо їм назви. Слова позначають різні предмети, явища, властивості та деякі зв'язки між ними. Коли ми спілкуємося, коли передаємо іншій людині чи людям певну інформацію, то замість предметів і явиш як символи їх використовуємо від­повідні слова.

Граматика виражає зв'язки між предметами та явищами й деякі найважливіші властивості буття. За допомогою її засобів ми з окремих слів монтуємо моделі подій, явищ, станів тощо, тобто творимо осмислені речення і таким чином передаємо потрібну інформацію.

Названі основні функціонально-структурні компоненти мови мають власну, певним чином організовану систему за­собів, потрібних для виконання мовою своїх функцій.

Рівні вираження змісту.

Коли йдеться про побудову висловлювань для передавання певного змісту, то в цьому разі виділяються ієрархічні (від найнижчо­го до найвищого або навпаки) рівні вираження.

Найнижчий рівень – фонемний. Фонеми (окремі типові звуки, або звукотипи) самі по собі змісту не виражають. Але з них будуються всі виші рівні мовлення.

Наступний рівень, який виражає тільки найзагальніші еле­менти змісту, – морфемний. Морфеми – стандартизований, наділений певним значенням будівельний матеріал для слів. Вони призначені для побудови слів і існують лише в складі слів.

Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту. Од­нак саме по собі слово, якщо воно не оформлене як речення, змісту ще не виражає. А для того щоб увійти до складу конк­ретного речення, слово набуває певної форми, тобто стає сло­воформою.

Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного зміс­ту. У словосполученні всі значення слова, непотрібні для ви­раження саме цього змісту, відсікаються, залишається тільки актуальне значення.

Зміст виражається реченням. Але часто одного речення бу­ває недостатньо для вираження певної інформації. Тоді речен­ня входить у текст як його складова частина, пов'язуючись певним чином з іншими реченнями.

Така ієрархічна організація виражальних засобів (фонема -> морфема -> слово -» словоформа -»словосполучення -> речен­ня -» текст) забезпечує економне й досить точне вираження змісту.

Мовні засоби і мовлення.

Мова як людський феномен існує у двох тісно взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві як набір мовних засобів і схем та в мовленні під час творення речень і тексту. Оскільки ук­раїнське слово мова означає водночас і «набір мовних за­собів», і «мовлення», то для розрізнення цих двох понять перший стан називатимемо мовними засобами, другий – мовленням.

Мовні засоби – явище ідеальне (вони лише уявляють­ся), мовлення – матеріальне (воно має чуттєву, звукову оболонку). Мовні засоби на письмі відображаються в слов­никах та граматиках (підручниках, посібниках, довідниках). Мовлення письмово фіксується у вигляді текстів (почина­ючи від записки, телеграми й закінчуючи кількатомовими романами).

Мовні засоби являють собою строго організовану ієрархіч­ну організацію одиниць спілкування, де все існує в певній системі (система фонем, система морфем, система відмінків, система дієслівних форм, системи слів тощо); мовлення має лінійний характер, де кожен його елемент іде один за одним – звук за звуком, слово за словом і т. д.

Мовні засоби існують у нашій уяві у вигляді ідеальних, певним чином згрупованих образів фонем, морфем і слів ра­зом з їхніми лексичними значеннями (узагальненими образа­ми фрагментів дійсності), а також схем можливих поєднань їх (граматика). Завдяки цим, так би мовити, еталонам (чи сте­реотипам), закладеним у нашій свідомості, ми в процесі мов­лення, нанизуючи один за одним потрібні елементи, творимо за певними схемами конкретні речення й тексти, наповнені інформацією, а також, слухаючи чуже мовлення, правильно сприймаємо й усвідомлюємо інформацію, передавану від ін­ших людей.

До мовних засобів належать передусім фонеми, морфеми, слова й словоформи, синтаксичні схеми словосполучень і ре­чень. Проте всі ці елементи мови не мають самодостатнього значення – вони існують тільки заради мовлення, тобто зара­ди речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, по­єднати, використовуючи їхні властивості.

Мовні засоби – явище, незалежне від волі індивіда, вони належать усьому суспільству; мовлення – індивідуальне, його кожен може творити по-своєму, але в межах, визначених мо­вою. Мовні засоби – досить стабільні; мовлення – змінне, динамічне, кожного разу мовець використовує виражальні за­соби по-іншому.

Мовні засоби реалізуються в мовленні; мовлення формує і жлвить мовні засоби. Мовні засоби не існують без мовлення, і мовлення не існує без мовних засобів – одне без одного вони мертві.

Поміркуйте

1. Які системи Вам відомі? Чим система відрізняється від безладдя, хаосу?

2. Яке визначення можна дати поняттю «виняток»?

3. Які функції виконують кожний із трьох основних компонентів мови?

4. Де ще, крім мови, можна спостерігати певну ієрархію рівнів, відношень?

5. Дайте окремо повне, розгорнуте визначення понять «мовні засоби» і «мовлення». Чим вони різняться іщо їх об'єднує?