• Стилістична деференціація української лексики

Лексика і стилі

Уся лексика української мови зі стилістичного погляду поді­ляється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого ви­словлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переваж­на більшість. Це звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер, грім, злива, блискавка), рослин і тварин (верба, явір, жито, пшениця, кінь, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, ди­мар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша).

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мі­рою за функціональними стилями.

Розмовно-побутова лексика характеризується:

а)  виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі слова): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, питоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;

б)  словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, хапуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий.

Лексика публіцистичного стилю насичена словами на по­значення суспільно-політичних явищ, містить слова з оцінним позитивним й негативним значенням: держав­ність, суспільство, громадськість, більшість, номенклату­ра, процес, популізм, адміністративний ресурс, імідж, бо­ротьба, відродження, феномен, трибуна, авангард, героїзм, доблесть, прагматизм, двоєдушність, запроданство, хаме­леонство, вирішальний, політичний, лівий, правий, історич­ний, духовний.

Лексика художніх творів, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характери­зується образністю, метафоричністю, переносним вживан­ням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, го­мін, нестяма, жар-птиця, маєво, знамено, запашний, п "ян-кий, стоголосий, безмовний, смарагдовий, джерельно-чистий, рахманний, неозорий, несказанний, розбуялий, химерний, мо­торошний, тернистий, сягати, щеміти, витися, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч.

Офіційно-ділова лексика не допускає експресивно-ошнної конотації; вона точна, конкретна, максимально уніфікова­на: заява, довідка, посвідчення, протокол, ухвала, резолюція, інструкція, наказ, розпорядження, слідчий, свідок, допит, по­казання, алібі, інкримінувати, вищезазначений, розглядуваний.

Наукова лексика характеризується насамперед розвиненою термінологією. Слова тут вживаються в прямому значенні, їхня семантика точно визначена й окреслена: іменник, при­кметник, підмет, присудок, префікс, суфікс, сурядний, під­рядний тощо.

Проте цей розподіл лексики не є чимось застиглим, непо­рушним. Слова в процесі функціонування мови поширю­ються з одних стильових груп в інші. Наприклад, науко терміни газ, тиск, електрика, напруга, антена, теле реактор, радіація, атом, вітамін, кисень тепер однако вживаються і в наукових працях, і в побутовому мовле.

У цілому стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький» стиль).

До слів піднесеного  плану належать:

книжна лексика: доблесть, торжество, вікопомний, благо­словенний, бентежити, мислити;

поетизми: небокрай, злото, шати, приваба, плугатар, дух­мяний, сизокрилий, квітнути, линути;

офіційно-ділова лексика: вищеназваний, пропозиція, розгля­нути, постановити;

наукова лексика (передусім терміни, про які мова піде далі).

Джерелом лексики «високого» стилю є переважно слова, взяті зі старослов'янської, давньої української, грецької, ла­тинської мов та фольклору.

До слів зниженого  плану належать:

розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, читалка;               

фамільярна лексика – безцеремонна, розв'язна: варняка­ти, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило;

вульгарна лексика: патякати, ляпати, босяцюга.

Джерелом лексики «низького» стилю є, як правило, про­сторіччя, жаргони, мова так званого суспільного дна.

Експресивна лексика

Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків.

Більшість слів, навіть стилістично забарвлених, сприйма­ється без будь-яких емоцій. Це експресивно нейтральна лексика. Сюди належать слова, що позначають різні абстрактні по­няття (ідеал, істина, демократія, гуманізм, суспільство, буття, самовідданість, недоторканність, мислити, тотальний), слова з виробничо-професійної галузі (цех, електрозварювання, катод, ротор), терміни (катет, гіпотенуза, тангенс, синус), істо­ризми (бунчук, литаври, драгоман, ясир).

Але є частина слів, які самі по собі надають висловлюван­ню емоційного забарвлення, містять стилістично-оцінний відтінок. Це експресивно забарвлена лексика. До неї переважно належить:

книжна піднесена лексика: мисль, бентежність, торже­ство, благоговіння, глава, страж, воїн, чадо, десниця, перст, достойний, волелюбний, незборимий;

поетизми: легіт, відлуння, могуття, борня, виднокрай, роз­май, блакить, ладо, дівчинонька, лебідонька, живодайний, легкокрилий, золототканий, осяйний, надхмарний, гожий, зоріти',

розмовно-просторічна лексика: добряк, базіка, гульвіса, мо­рока, панькатися, комизитися, приндитися, забрьоханий, підтоптаний, лупатий;

вульгаризми: пика, морда, дурило, хамло.

Емоційно забарвленими часто є слова, що виступають як синоніми до слів, стилістично й емоційно нейтральних: кінь – шкапа, прибічник – поплічник, іти – шкандибати, говорити – базікати, товстий – дебелий.

Емоційність властива словам, що називають різні почуття – радість, гнів, горе, захоплення, огиду; виражають якісну оцін­ку предметів та явищ. Такі слова містять емоційний елемент уже у своему лексичному значенні. Позитивне емоційне за­барвлення мають, наприклад, слова щастя, радість, жага, ко­хання, шана, рідний, любий, ніжний, чарівний, ласкавий, вабити, радіти, любити, кохати. Сумний настрій навіюють своїм лек­сичним значенням слова жаль, сум, журба, туга, розлука, відчай, розпач, сумний, журливий, розпачливий. Негативні емоції викликають лайливі слова й вульгаризми негідник, шкуродер, шахрай, ледащо, неотеса, пика, потвора, лихий, нікчемний, мер­зенний, осоружний, бридкий, гидкий, паскудний, брутальний. У літературнш мові лайливі й вульгарні слова використовуються рідко, надуживання ними справляє негативне враження про самого мовця, автора.

Є ціла низка слів, які мають помітний відтінок урочис­тості: вітчизна, батьківщина, велич, подвиг, провісник, побор­ник, визвольний, величний, вікопомний, доленосний, нездолан­ний. На урочистий лад налаштовують читача, як правило, старослов'янізми: глава, глашатай, пророк, благовісник, бла­гословенний, блаженний, благодатний, священний, праведний, достойний, златоглавий, благовістити, воздвигнуты, благого­війно. Щоправда, старослов'янізми часом можуть вживатися і в іронічному значенні: Аж потіють та товпляться, щоб то ближче стати коло самих: може вдарять або дулю дати благоволять (Т. Шевченко).

Нейтральні слова набувають позитивного чи негативного емоційного забарвлення, якщо їх вжито в переносному зна­ченні: Позирав щораз в віконце, чи не трапиться вона, його щастя, його сонце, його зіронька ясна (П. Грабовський). Якась собака винишпорила, що в листі друковане, і мене кличуть на пошту, щоб одкрити при мені листи (М. Коцюбинський). А соцький, він свиня пиката, нехай минає мою хату (М. Кропивницький).

Емоційне звучання деяких слів досягається за допомогою:

а) пестливих суфіксів: матінка, матуся, таточко, татусь, сестриця, сеструня, дівчинонька, голубонька, зіронька,   гайочок, миленький, ріднесенький;

б) згрубілих суфіксів: носище, бабище, хлопчисько, дівчись­ко, чолов 'яга, п 'янюга, басюра, багнюка, писака, старез­ний, грубезний.

Експресивна лексика може вживатися в усіх функціональ­них стилях літературної мови. Проте найчастіше вона використовується в художніх творах і публіцистиці, а також у роз­мовно-побутовій сфері. Експресивна лексика надає висловлю­ванню більшої виразності, образності, помітніше впливає на почуття співрозмовника, читача.

Термінологічна лексика

Розвиток науки і техніки, активізація суспільно-політич­ного й мистецького життя зумовили появу в мові великої кількості різноманітних термінів.

Терміном називають слово або словосполучення, що позна­чає спеціальне поняття з якої-небудь галузі знань – науки, техніки, економіки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо: молекула, протон, аорта, блюмінг, трансформатор, кре­дит, додана вартість, девальвація, блокада, віза, ратифікацій­на грамота, партитура, гама.

Термін чітко окреслений і однозначний у своїй терміно­логічній системі. Наприклад, у побутовому мовленні слово корінь має значення не лише «підземна частина рослини» (ко­рінь сосни), а й «нижня частина чого-небудь, що міститься в тілі» (корінь зуба), «головна причина чого-небудь» (корінь зла); використовується в усталених зворотах дивитися в корінь, пускати корінь, рубати під корінь тощо. У мовознавчій науці корінь – «головна частина слова без афіксів», у математиці корінь – «величина, що при піднесенні її до певного степеня дає дане число».

Терміни бувають загальнонаукові, які з однаковим значен­ням вживаються в багатьох галузях (аналіз, аргумент, катего­рія), і галузеві, що вживаються тільки в одній галузі (дієприк­метник, доконаний вид, флексія – у мовознавстві). Якщо той самий термін вживається в різних термінологічних системах, то відповідно до цього видозмінюється і його значення. На­приклад, термін реакція в хімії має значення «взаємодія між двома і більше речовинами», у фізіології – «відповідь на под­разнення», у політиці – «повернення до старих суспільних порядків».

Терміни на відміну від нетермінологічної лексики:

а)  прагнуть до однозначності, абсолютної визначеності (наприклад, термін слово в мовознавстві);

б)  існують лише в певній термінологічній системі, позанею – втрачають своє термінологічне значення (наприклад, слово рід у мовознавстві, біології і в побуті);

в)  позбавлені емоційності (наприклад, слово серце в медицині і в повсякденному спілкуванні).

Система всіх термінів мови або якоїсь галузі називається термінологією.

Термінологія поділяється на:

суспільно-політичну – використовується в таких галузях знань, як філософія, економіка, фінанси, політологія, суспільствознавство, логіка, психологія, педагогіка, історія, право, дипломатія;

мистецьку – охоплює музику, театр, кіномистецтво, об­разотворче мистецтво, архітектуру, літературознавство;

наукову – стосується таких наук, як математика, фізика, кібернетика, хімія, біологія, фізіологія, ботаніка, зоологія, географія, геологія, астрономія;

технічну – обслуговує такі галузі техніки й виробництв, як металургія, машинобудування, електротехніка, радіо­техніка, електроніка, гірнича справа, текстильне виробництво.

Виділяється також термінологія сільськогосподарська, медична, спортивна, військова.

Становлення української термінології відбувалося в не­сприятливих умовах. У XIX–XX ст. певною мірою сформувалася суспільно-політична термінологія (літературознавча, істо­рична, філософська, юридична, політична, мовознавча); по­рівняно багато було зроблено, незважаючи на всі обмеження у використанні української мови, і в галузі термінології – мате­матичної, фізичної, хімічної, географічної, астрономічної, ме­дичної; виробилася офіційно-ділова термінологія. 1973 р. було видано українською мовою першу у світі «Енциклопедію кі­бернетики». Однак вимога, шоб роботи на здобуття вчених ступенів подавалися тільки російською мовою, технічна доку­ментація виготовлялася лише російською, переведення викладання у вищих навчальних закладах на російську мову суттє­во загальмували розвиток української термінології, особливо технічної.

Термінологію творять спеціалісти. Для цього використовуються:

а)  загальновживані слова, яким у певній галузі науки надають чітко окресленого значення: рід, число, спосіб, особа, час, закінчення (як мовознавчі терміни);

б) спеціально створені слова: іменник, прикметник, дієслово, відмінок, словотвір, наголос;

в) кальки, тобто слова, створені за іншомовними зразками: українське слово підмет копіює латинське subjectum, у якому частина subмає значення «під», a -jectum – «кинутий», «метнутий»; так само утворено слово предмет за зразком латинського objectum, у якому префікс obмає значення «перед»;

г) запозичені слова: суфікс, префікс, полісемія, асиміляція (з латинської мови);

г) словосполучення: умовний спосіб, підрядне речення, при­голосний звук.

Добре розвинена, впорядкована й унормована терміноло­гія сприяє розвиткові науки та технічному прогресові.