• Інші складні речення

Складне безсполучникове речення

Складне речення, частини якого поєднані між собою лише за допомогою інтонації – без сполучників і сполучних слів, називається складним безсполучниковим.

У складному безсполучниковому реченні немає головного й залежного речень, і все-таки між його частинами можуть бути різні смислові зв'язки. Залежно від цього складні безсполучникові речення поділяють на:

речення з відносно рівноправними, незалежними одна від одної частинами: На білу гречку впали роси, веселі бджо­ли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли (М. Рильський); між такими частинами існує зв'язок, близький до сурядного; вони, як і складносурядні речен­ня, можуть мати спільний член: При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до Едему! (Леся Українка);

речення з відносно залежними частинами, одна з яких по­яснює, доповнює іншу: Будеш сіяти з сумом – вродить печаль (М. Стельмах); між такими частинами існує зв'я­зок, близький до підрядного; їх, щоправда не завжди, мож­на перетворювати на складнопідрядні речення: Якщо будеш сіяти з сумом, то вродить печаль.

Складні безсполучникові речення з відносно рів­ноправними частинами можуть виражати:

а) одночасність подій: Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе (Нар. творчість); такі речення становлять незамкнений ряд, предикативні частини в них можна переставляти місцями;

б) послідовність подій: Все море зараз спузирило, водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув як на пуп (І. Котляревський). Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло ора­ ча в поле (М. Коцюбинський); такі речення так само становлять незамкнений ряд, але предикативні частини в них не можна переставляти місцями;

в) рівнозначність подій (у поетичному мовленні): Літа орел, літа сизий попід небесами, гуля Максим, гуля батько степами, лісами (Т. Шевченко). Не зозуля в лузі затужила, не пташина в тузі голосила, то сестричка лист писала, на сторону посилала (Ю. Федькович); такі ре­ чення, як правило, мають однотипну, паралельну побудову і становлять замкнений ряд.

Складні безсполучникові речення з відносно за­лежними частинами об'єднують по дві предикативні частини і, таким чином, становлять замкнений ряд.

Вони найчастіше виражають:

а) причиново-наслідкові відношення: Не кидай іскру в солому, і сама згорить, і село спалить (Нар. творчість). Забудеш рідний край – тобі твій корінь всохне (П. Тичина). Людство не усвідомить себе як єдине ціле – не буде йому добра (О. Гончар);

б) умовно-часові відношення: Минали дні – брат не по­вертався. Прийде осінь – у засіках буде хліб золотий (З тв. О. Десняка). Зрубав дерево – посади два (Нар. творчість). Трапиться слово зрадливе – геть його, сину, гони! (Б. Олійник);

в) з'ясувально-доповнювальні відношення: Наука – не -> пиво: в рот не наллєш (Нар. творчість). Всім же ясно, навіть дітям: земля велика (О. Довженко). Коло примерклого багаття точиться некваплива бесіда – кож­не докидає до її повільного вогню по слову, по двоє (Є. Гуцало);

г) зіставно-протиставні відношення: Не русалонька блукає – то дівчина ходить (Т.Шевченко). Ми вийшли з льоху – чи вернемось у льох?/ З тюрми ж ми вийшли –  й знову у тюрму?! (і. Драч). Сполохані орли злітають у небо, сполохані жаби стрибають у болото (Є. Дудар).

Нерідко, особливо в описах, безсполучниковим зв'язком об'єднуються кілька предикативних частин, між якими мо­жуть існувати різні відношення. Наприклад, у реченні Вони пристали до старої-престарої – хтозна-яких часів – греблі, – тільки дві чи три палі чорніли у воді, в глибині, певно, тут колись був міст, сама гребля осунулася, поросла бур'янами, травою – ледве вгадувалася (Ю. Мушкетик) таких частин п'ять: друга, третя й четверта частини уточнюють образ, названий у першій (стара-престара гребля), остання – висно­вок, узагальнення з повідомлення, що міститься в четвертій частині.

Складні безсполучникові речення емоційніші, інтонаційно багатші, ніж складносурядні й складнопідрядні. Тому вони частіше вживаються в розмовному та художньому стилях, ніж у науковому й діловому.

У складних безсполучникових реченнях важливу роль відіграє інтонація – саме завдяки їй передаються різні відтінки зв'язку між окремими частинами складного речення. На письмі інтонація відображається за допомогою розділових знаків: коми, крапки з комою, двокрапки, тире.

Розділові знаки в складному безсполучниковому реченні

Кома ставиться між відносно рівноправними частинами складного безсполучникового речення: Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе (Нар. творчість). Небо про­різали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся ви­хор, закрутився клубком і помчав у жита (О. Десняк).

Крапка з комою ставиться між відносно рівноправними частинами складного безсполучникового речення, якщо ці ча­стини далекі за змістом або мають свої розділові знаки: Дощ давно вже перестав; хмари розійшлися; виплив ясний місяць, за­глянув у вікна, а на долівці й по стінах розмальовував чудні якісь узори (Панас Мирний). Дощ поступово затихає; навколо світ­лішає (Ю. Збанацький).

Часом і в таких реченнях ставляться лише коми: Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки (Ю. Яновський).

Двокрапка ставиться між двома відносно нерівноправними частинами складного безсполучникового речення, якщо друга частина:

а) виражає причину того, про що повідомляється в першій частині (до неї можна поставити питання ч о м у?, а перед нею – вжити сполучник бо): Не кидай іскри в солому, і сама згорить, і село спалить (Нар. творчість). Вже пахло морем: ось-ось воно мало з'явитися із-за обрію  (О. Гончар). Ще не вмерла Україна, але може вмерти: ви самі її, ледачі, ведете до смерті! (Б. Грінченко);

б)  доповнює або розкриває зміст першої частини (до неї можна поставити питання  що?     а   що   саме? який?   як? і   що   побачи

в): Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна (Л. Костенко). Поглянь у себе: море там вирує, міниться і грає (Л. Горлач).

Але якщо хочуть інтонаційно виділити другу частину, тоді ставлять не двокрапку, а тире: Не копай іншому яму – сам упадеш (Нар. творчість). На ярмарку почуто поміж людом – Устима вбито (Марко Вовчок).

Тире ставиться між двома відносно нерівноправними час­тинами безсполучникового складного речення, якщо:

а) перша частина вказує на час або умову того, про що мовиться в другій (перед першою частиною можна, як правило, поставити сполучники коли, якщо, хоч): У товаристві лад – усяк тому радіє (Л. Глібов). Гаї шумлять  – я слухаю. Хмарки біжать  – милуюся (П. Тичина);

б) друга частина виражає наслідок або висновок із того,  про що мовиться в першій (до неї можна поставити питанняі який наслідок? і шо  це  означає?):  Танцюють зорі – на мороз чималий показують (М. Рильський). Вже купол на Аскольдовій Могилі зійшов хрестом – розцвів золотоквіт! (Р. Лубківський);

в) зміст обох частин зіставляється або протиставляється (між ними можна поставити сполучники а, наче): Лю­бов і надія не в зорях, не в морі – між людьми поради питати!(Леся Українка). Гляне – холодною водою обіллє (Марко Вовчок).

Проте іноді там, де за правилами в складному безсполуч­никовому реченні мало б стояти тире, ставляться й коми: Годинник не тенька дзвінко, в кімнаті моїй тишина (В. Сосюра). Літо дбає, зима поїдає (Нар. творчість).

Складні синтаксичні конструкції

Предикативні частини складних речень, які складаються з трьох та більше простих, можуть бути поєднані різнотипними граматичними зв'язками: сурядним і підрядним, сполучниковим і безсполучниковим. Такі речення називаються складними синтаксичними конструкціями.

Можливі різні варіанти таких поєднань.

У складному реченні може співіснувати безсполучниковий і сурядний сполучниковий зв'язки. Причому за допомогою сполучника сурядності приєднується, як правило, остання частина, що надає всьому реченню характеру завершеності: Вітрило напнулось, хвиля загомоніла, і човен помчав прудко (І. Драч). Виходиш із лісу – в голову тобі цілять сонячні стріли, спека оповиває твоє тіло, в 'ялить думки, і ти стаєш її безвольним бранцем. Дивишся вгору – світло заливає очі, сліпить; опустиш погляд на землю – відбите від землі, воно теж починає різати зір, і ти примружуєшся, кліпаєш... (З тв. Є. Гуцала). А в реченні Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий, і пахне чебрецем, і листя де-не-де, кружляючи, лягає під дерева (Л. Тендюк) повторюваний сполучник створює враження незавершеності.

Сурядним зв'язком можуть об'єднуватися як окремі синтаксичні блоки складнопідрядні речення одне з одним або з незалежними реченнями – таким чином виникають складні речення із сурядністю й підрядністю.

Сурядним зв'язком об'єднується складнопідрядне речен­ня з незалежним і навпаки: Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч удень була нестерпна спека (О. Гончар). Серце в нього щеміло, немов хто стискав його в жмені, однак він не міг спинити бажання хоч раз у житті зазнати того щастя (М. Коцюбинський). Тут у першому випадку до незалежного речення за допомогою сполучника сурядності / приєднано складнопідрядне речення з підрядним допустовим, у друго­му – до складнопідрядного речення з підрядним способу дії за допомогою сполучника сурядності однак приєднано неза­лежне речення.

Може бути й кілька таких синтаксичних блоків, об'єдна­них сурядним зв'язком: Хтось нараяв їй писати у військкомат, і вона написала, й через два тижні надійшло їй пояснен­ня, що податки з неї стягнено неправильно, оскільки вона солдатська жона і солдатська мати і має право на пільги, й що військкомат поклопочеться за неї (Ю. Мушкетик). Тут перша й друга частини – незалежні речення, до них приєднано складнопідрядне речення з однорідною й послідовною підрядністю.

Сурядним зв'язком об'єднуються між собою складнопід­рядні речення: Як швидко минають дні, коли в людини є хліб і вода, і як повільно течуть вони, коли немає ні ковтка води (С. Скляренко). Тут два складнопідрядні речення з підрядни­ми умови поєднані між собою сполучником сурядності і. У реченні Недарма деякі люди життя своє присвячують, щоб ви­будувати й дослідити своє генеалогічне дерево, бо людина – єди­на істота, яка має відчуття історії, і коли відчуття в ній зга­сає, вона морально дичавіє (Вал. Шевчук) перший із таких блоків являє собою складнопідрядне речення з послідовною підрядністю, другий – складнопідрядне з підрядним умови, яке стоїть перед головним реченням.

Безсполучниковим зв'язком як окремі синтаксичні блоки можуть об'єднуватися складнопідрядні речення одне з одним або з незалежними реченнями – таким чином ви­никають складні речення з безсполучниковим зв'язком і підрядністю.

Безсполучниковим зв'язком об'єднуються складнопідряд­не речення з незалежним і навпаки, причому між дими блока­ми можуть бути відношення як рівноправності, так і нерівно­правності: Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відби­вається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька (В. Сухомлинський). Як мала у тебе сила, то з гуртом єднайся ти: вкупі більше зробиш діла, швидше дійдеш до мети. Щастя дурно не дається: тільки той його придбає, хто за його в бої б'ється (3 тв. Б. Грінченка).

Безсполучниковим зв'язком об'єднуються між собою складнопідрядні речення – то як рівноправні: Хто визволяєть­ся сам, той буде вільний, хто визволить кого, в неволю візьме (Леся Українка). Не може кермувати той людьми, хто сам не бачить шляху із пітьми, не може дати волю той народу, хто душу закував у темноту (Д. Павличко). Щоб шанувати, треба мати талант; щоб заздрити, таланту не треба (Григір Тютюнник), – то як нерівноправні: Невдача мовби примирила нас з тими, від кого ми досі уперто намагалися відірватись: беремося тепер спільно обмірковувати становище, в яке тут разом потрапили (О. Гончар).

В одному реченні може співіснувати сполучниковий І безсполучниковий, сурядний і підрядний зв'язки, наприклад: я подумав: як то добре отако вірити в когось, поклас­тися на когось, але все те до пори, бо надходить час, і ти мусиш узяти на себе всю відповідальність не тільки за власне життя, а й за життя інших, близьких, а часом і не близьких людей та справи (Ю. Мушкетик). Тут перше і друге речення поєднані безсполучниковим зв'язком, третє приєднане до другого за допомогою сполучника сурядності але, четверте й п'яте, які разом становлять синтаксичний блок – їх поєднує сполучник , приєднані до попередньої частини за до­помогою сполучника підрядності бо. У реченні Але землю вкриває асфальт і бетон, небо затягується димами і ревом моторів, і кудись шалено, в метушливій тривозі летить жит­тя, засмоктує і не залишає тієї чистої години для душі, коли можна замислитись над собою і подумати про головне (Є. Сверстюк) перша і друга частини пов'язані безсполучниковим зв'язком, третя приєднана сурядним, четверта – підрядним. У реченні Гудуть два бубни, ухкають брязкальцями, рвуться на скрипках струни, зубатий рубель гризе качалку, заслінка деренчить, жалібно дзвенить під ногами, – танцюють дере­ва, хилитаються з боку на бік хати, танцюють цигани, тан­цює ведмідь з кільцем у носі, а козак іде видрібця, а козак притупує, відтак зриває з голови шапку і летить, неначе шу­ліка, по колу, перекидається в повітрі, б'є ногами та долоня­ми по землі, аж курява встає (Ю. Мушкетик) перші вісім предикативних частин об'єднані безсполучниковим зв'язком, дев'ята й десята приєднані за допомогою сполучника сурядності а, одинадцята й дванадцята – за допомогою спо­лучників підрядності неначе, аж.

Розділові знаки між кожними двома частинами таких складних синтаксичних конструкцій ставляться так само, як і між будь-якими двома частинами складносурядних, складно­підрядних чи складних безсполучникових речень.

Період

Період – це розгорнуте речення, у першій, більшій, час­тині якого за допомогою періодичного повторення однотип­них елементів дається докладна картина чогось, а в другій, меншій, – робиться висновок чи підсумок.

Період має чітку двочленну будову.

Основу першої частини становлять періодично повторювані, з однаковими або однотипними зачинами:

а) однорідні члени речення: Ні насторожений шуліка, що годинами кружляє високо в небі; ні невідомий вершник, що вряди-годи беззвучно проскочить по обрію; ні чабан, що маячить на далеких толоках в текучому мареві, – ніщо не розвіє, ніщо не порушить степового величного спокою (О. Гончар); тут у першій частині маємо три однорідні підмети (із залежними від них підрядними означальними реченнями), у другій – узагальнювальне слово ніщо;

б) незалежні речення: Повитягались гострі шпилі, одділились окремі каміння, перетворились у білий мармур, одяглися в різьбу, – і став перед нами острів із моря – ввесь як Міланський собор (М. Коцюбинський); тут у першій частині є, власне, два речення, але однотипні однорідні

У присудки в другому створюють враження періодичної повторюваності речень; Ще цвіло жилаве ведмедяче вуш­ко, хоч кілька жовтих округлих квіток, прибитих нічними приморозками, лежало біля кореня, ще синіла одинока квітка розпарованих братків, ще зеленіли оповиті мшистим синім оксамитом молоді пагінці, – одначе осінь уже владно господарювала в лісах, і оголені кущі червоніли продовгуватими коралами (М. Стельмах);

в) однорідні супідрядні речення: Коли в грудях моїх триво­га то потухає, то горить; коли загублена дорога, а на устах любов тремтить; коли уся душа тріпоче, як білий парус на човні, – тоді рука моя не хоче пером виводити пісні (М. Рильський) – тут тричі повторюються під­рядні речення умови; Нехай ідуть одвічними шляхами планети в чорній глибині, нехай однаково чоло з димами схиляють в море наші дні, нехай у лапах нашої гордині в безодню тріпає земля, – на бій із вами виступить однині душа знеможена моя!(Т. Осьмачка) – тут так само тричі повторюються підрядні речення допустовості (в основі обох конструкцій лежать складнопідрядні речення з од­норідною супідрядністю).

Проте період може починатись і членом головного речен­ня з тим, що далі в першій частині йтиме періодичне повто­рення однотипних підрядних речень, а в другій – основна частина головного речення: Великій і чистій воді, що живить, свіжить нас і поїть, що студить по спраглім труді, по бої га­рячім спокоїть, що стомленим сни навіва, що юних на подвиги будить, – мої найчистіші слова хай жертвою чесною будуть (М. Рильський).

Близькі до періоду за своєю структурою і такі, наприклад, синтаксичні конструкції: Нехай обдурений я сном, нехай осмія­ний без жалю, нехай замість весни і раю осінній місяць за вікном, нехай! Але в душі моїй яка цвіла весна рожева! Пахтіли, дихали дерева! (О. Олесь). Дзвін шабель, пісні, походи, воля со­колина, тихі зорі, ясні води – моя Україна (В. Сосюра).

Друга частина періоду, як правило, містить узагальнюваль-не слово, головне речення, узагальнювальний або протистав­ний вислів.

Перша частина періоду вимовляється звичайно з поступо­вим підвищенням тону і прискоренням темпу, а друга – з пониженням тону й уповільненням темпу. Між цими частина­ми в усній мові обов'язково робиться більша або менша пауза, а на письмі ставиться кома й тире: Коли згадаємо, на якому маленькому клаптику землі розташовувався Верхній Город Ярослава Мудрого дев 'ятсот років тому, і коли згадаємо, що сто п 'ятдесят років тому на Хрещатику були тільки шинки й вино­курні, коли згадаємо, що дев ятнадцяте століття Київ зустрів, маючи лише кілька десятків кам 'яних будинків і являючи собою, як зазначав один мандрівник, «тільки спогади та надії великого міста», – то тільки тоді побачимо, до яких фантастичних розмірів розрослося наше місто нині (П. Загребельний).

Період властивий піднесеній мові. Він вживається в художньому та публіцистичному стилях.