• Відокремлені члени речення

Поняття про відокремлені члени речення

у простих реченнях окремі поширені чи непоширені члени речення можуть виділятися паузами та інтонацією. Ці члени речення по-різному уточнюють, доповнюють, розширюють основний зміст висловлювання. Це – відокремлені члени ре­чення.

Наприклад, у реченнях Покинута людьми на довгі дні, до­рога помирає в бур'яні (Д. Павличко). Хлопці мовчки стоять, милуючись з зоряного неба (Ю. Яновський). Ніч була темна, аж чорна (М. Коцюбинський) є відокремлене означення по­кинута людьми на довгі дні (вказує, крім того, на причину), відокремлена обставина милуючись з зоряного неба (називає додаткову дію), відокремлений присудок аж чорна (уточнює присудок).

Відокремлення члена речення залежить:

а) від його смислового навантаження;

б) від способу його вираження;

в)  від його місця в реченні;

г) від стилю мовлення;

г) від експресивно-емоційного забарвлення висловлювання.

Відокремлення бувають обов'язкові, зумовлені струк­турою речення, і факультативні, залежні від волі авто­ра. Наприклад, у реченні Коли архімандрит заплатив йому ці гроші за переписування – дуже гарним письмом – якогось ста­ровинного літопису, він, Самійло-філософ, не захотів більше бути щодня битим і втік (В. Кожелянко) автор виділив неуз-годжене означення дуже гарним письмом для того, щоб надати йому більшої ваги, привернути до нього увагу.

Відокремлені члени речення несуть більше смислове наван­таження, ніж невідокремлені.

На письмі відокремлені члени речення виділяються з обох боків комами, рідше – тире.

Відокремлені уточнювальні члени речення

Уточнювальний член речення конкретизує зміст однойменного попереднього члена, звужуючи або обмежуючи його значення чи даючи йому іншу назву.              

Уточнювальні члени речення відповідають не просто на питання коли? дє? що? і т. д., а на питання а коли саме? а де саме? а як сам є? а який саме? а що саме? і под. Вимовляються вони з видільною, уточнювальною інтонацією і на письмі відокремлюються з обох боків комами, рідше – тире.

Наприклад, у реченні Внизу, за скелями, глухо шуміло море (О. Донченко) є вже обставина місця – внизу, але вона дуже загальна, тому наступні слова конкретизують її, відповідаючії на питання а де   саме  внизу? – за скелями.

Найчастіше уточнюються обставини місця й часу, рідше – обставина способу дії, означення, додаток, підмет, присудок.

Наприклад, у реченнях Журавлі летять із гирла кудись аж за Київ, (а куди саме?) »в поліські болота (О. Гончар). Рано, (а коли саме?) разом з сонцем, прокинулась і Харитя. Поволі, (а як саме?) нога за ногою, пливе валка битим шляхом (3 тв. М. Коцюбинського). Обидва, (а хто саме?) Круча і Ґонтар, охоче приєдналися до тосту Марії, хоч суть його кожен сприймав по-своєму (Я. Баш). Ще будем жити ми – (а хто саме?) і я і ти! (П. Тичина). Що страшніше – детектор брехні чи дзеркало правди? (В. Захарченко) маємо уточнювальні обставини місця – на поліські болота, часу – разом з сонцем, способу дії – нога за ногою, уточнювальні підмети Круча і Ґонтар, і я і ти, детектор брехні чи дзеркало правди. Усі вони виділені комами, лише останні два – тире.

Треба мати на увазі, що іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цьо­го і вимовляються вони з різною інтонацією, відокремлюють­ся або не відокремлюються комами.

Порівняємо, наприклад, два речення Десь далеко, за тем­ною смугою лісу, обізвався грім (С. Васильченко) і Далеко за річкою блиснуло щось (М. Коцюбинський). У першому реченні смуга лісу бачиться як щось далеке, тобто вислів за темною смугою лісу виступає як синонімічний до обставини далеко. У другому – річка мислиться як близький предмет, а дія відбу­вається далеко за нею. Якби останнє речення записати так: Далеко, за річкою, блиснуло щось, тоді б річка сприймалася як далекий предмет і, отже, вислів за річкою означав би те саме, що й далеко.

Ті самі слова залежно від того, відокремити чи не відокре­мити їх, можуть сприйматися по-різному, тобто як різні члени речення. Так у реченні На луках, (а де саме?) понад Ташанню, густими хвилями перекочувався туман (Григорій Тютюн­ник) слова понад Ташанню – уточнювальна обставина місця. Але якщо це речення записати так: На луках (яких?) понад Ташанню густими хвилями перекочувався туман, то ті самі сло­ва виступатимуть як неузгоджене означення.

Ніколи не буває уточнення до прислівника десь, наприк­лад: Десь за річкою гув болотяний бугай (Григорій Тютюнник). Прислівник десь вказує на невизначеність місця, тому й уточ­нення при ньому не може бути.

Різні відокремлені уточнювальні члени речення можуть вводитися в речення за допомогою слів тобто, цебто, або (= тобто), чи (= тобто), а саме, наприклад, зокрема, зокрема й, у тому числі, особливо, переважно, навіть, причому, мабуть тощо. Такі слова виділяються комами разом з уточнювальни-ми членами речення.

Наприклад: Сьогодні в Україні 10,8мільйона гектарів лісу, або 15,6 відсотка території України (З газети). Через вузький пересип скрізь були покопані єрики, себто канави (І. Нечуй-Левицький). Що ж до того, як нам надалі ділитися, то я прохав би Вас деякий час не вносити зміни, себто ділитися пополовині (М. Коцюбинський). Були тут старі й літні люди, та найбільше юрмилося молоді, особливо школярів (1. Цюпа). Хлопець досить успішно склав екзамени з усіх предметів, у тому числі з української мови (Григорій Тютюнник). Він по­любляв, щоб до Волі приходили гості, зокрема Рада й Аліна (Ю. Яновський). Націю творять сукупно всі, навіть лиходії (К). Мушкетик).

Відокремлення додатків

Відокремлюються додатки, що мають значення виключен­ня або включення і починаються словами крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від. На письмі вони виділяються з обох боків комами.

Наприклад: Всі, крім поранених, підвелись і присунулись до нього (О. Довженко). Всі, за винятком Бойнука, здивова­но дивилися на шкіпера (М. Трублаїні). Пахне грибами й ме­дом, вогкістю пахне тією, що, опріч назви осінь, немає імені їй (М. Рильський).

Додаток, виражений іменником із прийменником замість, переважно не відокремлюється: В кутку під божницею за­мість стола стояла вузесенька примостка на чотирьох пат­лах, убитих в землю (Панас Мирний). Хоч залежно від змісту він може й відокремлюватися: У нашій лоцманівській, замість тополь, край шляху виросли металеві щогли, вищі за всяку то­полю (О. Гончар).

Однак якщо такий додаток виражений неозначеною формою дієслова, він завжди відокремлюється: Дорогу до кращих результатів запиняє нам та ж сама темнота молдуван, бо, замість помагати нам у боротьбі, вони шкодять їй, причиняються до розповсюдження філоксери (М. Коцюбинський). Замість робитися майстрами часу, ми стали його бранцями (О. Забужко). Цей додаток співвідносний із підрядним реченням, яке починається сполучником замість того щоб.          

Відокремлюються додатки, які вводяться прийменником щодо разом із часткою то: Щодо моєї роботи, то краще не питай. Я нічого не роблю, і це мене гризе немало (М. Коцю­бинський). Але якщо частки то немає, то такі додатки не відокремлюються: Антонович суворо засуджував тих офіцерів) які іноді, заради зовнішнього успіху, легковажили собою або підлеглими... Щодо цього погляди Антоновича цілком збіглися з поглядами комбата (О. Гончар).

Відокремлення узгоджених означень

Якшо означення стоїть безпосередньо перед означуваним іменником (або перед сполученням прикметника з іменником) і не має обставинного відтінку, то воно не відокремлюється: Омиті росами квітки розтулюють повіки (В. Сосюра). Роз­топтана танками мертва земля безмовно лежала навкруги (Л. Первомайський).

Не відокремлюється одиничне непоширене означення, яке стоїть безпосередньо після означуваного іменника, якщо воно не має обставинного відтінку: На київських вулицях шумних каштани давно од це їли (М. Рильський).

В інших випадках узгоджене означення звичайно відок­ремлюється, зокрема якщо воно:

а) стосується особового займенника я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони або зворотного себе: Гордий і волелюбний, він нагадував сокола (А. Шиян); іноді займенник може бути пропущений: Малий, сиджу біля вікна і всього боюсь (Є. Гуцало);

б) поширене й стоїть після означуваного слова: Лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі (Л. Костенко); таким відокремленим поширеним означенням може бути й вказівне слово з підрядним означальним реченням: / дівчина несамохіть материні слова згадувала, ті, що вона ще малою чула (Б. Грінченко);

в)  від означуваного слова відділене іншими членами речення: Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна (М. Стельмах);

г)  має обставинний відтінок (до нього, крім питання який?, можна поставити ще питання чом у? за якої умови? незважаючи  на що?, і стоїть воно переважно на початку речення): Стривожені світлом, звірятка заворушилися, збилися в одну купку (О. Донченко). У червонім намисті, зав'язана великою хусткою, Марта була б дуже гарною молодицею (1. Нечуй-Левицький).

Два або більше непоширених означень після означуваного слова обов'язково відокремлюються лише тоді, коли перед означуваним словом уже є узгоджене означення: Досвітні огні переможні, урочі, прорізали темряву ночі (Леся Українка). ; Якщо такого означення перед означуваним словом немає то таке відокремлення необов'язкове: 3 новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (М. Коцюбинський). Але відповідно до змісту за бажанням автора означення може й відокремлюватися: Небо, ясне й бірюзове, рідко бачили манд­рівники (О. Донченко). У реченні Вночі повалив сніг, тихий, густий (Григорій Тютюнник) такі відокремлені означення за своєю синтаксичною роллю наближаються до значення складних присудків: Сніг повалив тихий, густий.

Проте не відокремлюються означення, якщо вони за зміс­том невіддільні від слів, яких стосуються: Думка невідступна, пекуча, ятрівна заволоділа всім її єством (А. Шиян). Без цих означень висловлювання втратило б свій основний зміст.

Від означення треба відрізняти виражений дієприкметни­ком або прикметником присудок, який ніколи не відокрем­люється: А навкруги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів (О. Гончар). Славко ступав за нею широкими кроками. Вона всміхнена, а він сумний, нахмурений (Л. Мартович).

На письмі відокремлені означення звичайно виділяються з обох боків комами (див. наведені вище приклади). Але якщо автор хоче надати їм особливого значення, то вони виділяються тире: Мій стан був подібний до сну – тяжкого, болючого, тим більш болючого, що без мрій (І. Франко). У неї в хаті заве­лось багато всяких вузликів – великих і малих – і раз у раз щось сушилося на вікнах (М. Коцюбинський). Згори мені було видно все село – велике, незграбно розкидане між яругами та спадистими косогорами (Григорій Тютюнник).

Відокремлення неузгоджених означень

Неузгоджені означення звичайно не відокремлюються: На­стала осінь (я к а?) з вітрами холодними, з дощами дрібними (Леся Українка). В батьків та матерів є звичай чванитись свої' ми дочками та синами (1. Нечуй-Левицький).

Неузгоджені означення відокремлюють, якщо хочуть під­креслити їхню важливість у реченні, наприклад: Кремезні ко­заки, в одних кольорових сорочках, чистили коней (М. Коцюбинський). Маленькі вікна, завжди без шибок, були над самою землею (П. Панч). В останньому реченні словосполучення завжди без шибок завдяки наявності в ньому обставини завжди своїм значенням наближається до значення вставлено­го речення.

Відокремлюються неузгоджені означення, якщо вони сто­суються займенника або власної назви: У сатиновій сорочці, у полотняних штанях, він прийшов сюди першим з дружиною і дітьми (А. Шиян). В січні 1654-го року боярин Бутурлін, у шубі, підбитій соболями, приїхав до українського міста Переяслава, де і відбулася українсько-московська «рада» (В. Кожелянко).

Відокремлюються неузгоджені означення й тоді, коли ви­ступають разом із відокремленими узгодженими означеннями: У хату ввійшов старший Джеря, високий, тонкий, з сивувати­ми довгими вусами, з нужденним блідим лицем та смутними очима (І. Нечуй-Левицький).

Відокремлене неузгоджене означення, виражене неозначе­ною формою дієслова, на письмі виділяється тільки за допомогою тире: Якесь незвичне, незрозуміле почуття... пройняло Катрю і виповнило серце їй невиразним бажанням – розповісти йому, пожалітися (А. Головко).../../AppData/Local/Microsoft/Windows/Mysite/ykrm/Links/Vstup/4.HTM

Відокремлення прикладок

У відокремленні прикладок є багато подібного до відок­ремлення звичайних узгоджених означень. Проте для виділен­ня відокремлених прикладок частіше використовують тире.

Якщо прикладка стоїть перед означуваним іменником і не має обставинного відтінку, то вона не відокремлюється: Вели­кий український філософ Григорій Сковорода був сам патріотом 1 прищеплював та виховував у народу священне почуття любові "о своєї батьківщини (В. Яременко).

В інших випадках прикладки звичайно відокремлюються зокрема якщо вона:

а) стосується особового займенника: /, притомлений Котигорошко, я на груди землі упаду (А. Малишко);

б) поширена й стоїть після означуваного слова: Дивлячись на людей, усміхався і мій батько – великий добрий чоловік (О. Довженко);

в)  від означуваного слова відділена іншими членами речення: Боровсь Еней з своїм, сердега, горем, слізьми, бідняжка, обливавсь (1. Котляревський);

г) стоїть після означуваного іменника – власної назви: Хто винен? Овсій Колода, бригадир (В. Кучер);

ґ) має обставинний відтінок: Вірний син трудової понево­леної України, Шевченко став найглибшим виразником народних дум і надій (О. Гончар).

Відокремлюються прикладки зі словами на ім 'я, на ймен­ня, родом, так званий тощо: / жила в тій стороні бідна удова у земляній хатинці, і мала вона сина, на імення Івашко (С. Ва-сильченко). За шофера ми поставили тракториста Серьогу, на прізвище Півень (Ю. Яновський).

Прикладка, яка вводиться за допомогою сполучника як, звичайно не відокремлюється: Максим Рильський як пере­кладач зробив надзвичайно багато для розвитку української літератури. Але якщо така прикладка має причинове або уточнювальне значення, вона відокремлюється: Венера, як правдива мати, для сина рада все оддати (І. Котлярев­ський). Членом «Гарту» я був і сам, як книжковий ілюстрп' тор (О. Довженко).

Прикладки виділяються на письмі за допомогою як ком, так і тире. За допомогою тире відокремлена прикладка виді­ляється, як правило, якщо вона:

а) має уточнювальне значення і перед нею можна поставити слова а саме: Винуватці тої катастрофи – два  хлопчики літ семи-восьми та п'ятиліток-дівчинка – наче не чули сердитого материного поклику (М. Коцюбинський)

б)  стоїть у кінці речення і стосується іменника (це робиться ше й для того, щоб прикладка не сприймалась як однорідний член речення): Перед тобою світ – великий том розкритий (М. Рильський). Ти живеш у Києві – прекрасному й чарівному місті (Ю. Смолич).

Якщо за умовами контексту після відокремленої приклад­ки має стояти кома, то друге тире не ставиться: / здавалось йому, що попав він в інший світ – у чудний і невідомий храм, і в тихім, радіснім спокої спочивала душа його (М. Івченко).

Відокремлення обставин

Обставини, виражені одиничними дієприслівниками й діє­прислівниковими зворотами, звичайно відокремлюються (такі обставини завжди називають другорядну дію порівняно з дією, вираженою способовою формою дієслова): На кладці, обняв­шись, стояли дві дівчини і, забувши про все на світі, виводили стару сумовиту пісню (М. Стельмах).

При цьому треба пильнувати, щоб у виділений комами дієприслівниковий зворот не потрапили інші слова (зокрема сполучники), які синтаксично не належать до цього звороту, але інтонаційно приєднуються до нього (пауза чується не після них, а перед ними). Наприклад, у реченні Старий підводиться і, не прощаючись, іде, зникає десь внизу за курганом (О. Гончар) сполучник / з'єднує два присудки підводиться і йде. А в ре­ченні Іван з жахом побачив, як, виткнувшись з-за галузок, зат­рясли головами бородаті цапи (М. Коцюбинський) сполучник як приєднує підрядне речення до головного.

Але якщо сполучники, а при дієприслівниковому звороті виконують приєднувальну або підсилювальну функцію, то вони не відділяються від нього: Треба діяти, і не зволікаючи (О. Довженко). / вибігши з хати, пішов у садок (М. Коцю­бинський). А вступаючи в двір, схопимо з себе [вінки], позаки­даємо... (Марко Вовчок).

Не ставиться кома між двома однорідними відокремлени­ми дієприслівниковими зворотами, якщо вони поєднані одиничним сполучником, та , або, чи: Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором (Панас Мирний). Але в реченні Хлопчики си­діли на крутому березі, звісивши ноги, і, стежачи за вудочками, вели тиху розмову (Ю. Яновський) сполучник / з'єднує не дієприслівникові звороти, а однорідні присудки сиділи і вели розмову, тому він відділяється комами від відокремлених обставин.

Одиничні дієприслівники не відокремлюються, якщо вони вказують на спосіб дії (як? яким способом?) і стоять після присудка: Я був молодий, здоровий: міг працювати не втомлюючись (О. Довженко). Із вирію летять курличучи ключі (М. Зеров). Такі одиничні дієприслівники за своїм значенням наближаються до прислівників.

Не відокремлюються також фразеологізми, виражені діє­прислівниковими зворотами, якщо вони стоять після дієслів­ного присудка і становлять із ним нероздільну смислову гру­пу: Вона не звикла сидіти склавши руки (М. Рильський). Іноді такі невідокремлені фразеологічні дієприслівникові звороти можуть стояти й перед присудком: Не довго думаючи я порива­юсь до двору (П. Колесник).

Якщо дії, названі присудком і одиничним дієприслівни­ком або фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, то такі частини речення відок­ремлюються: Десь за ланами гомонів, затихаючи, грім (С. Ваильченко). Нічого сидіти, склавши руки (В. Кучер). Подекуди помітно засмучених декламаторів: стоять, понуро опустивши носи (С. Васильченко). Вона біжить, не чуючи під ногами землі, нічого не помічаючи навколо себе (В. Речмедін). Оленка мовча­ла, втопивши очі в підлогу (А. Хижняк). Найчастіше це буває тоді, коли одиничний дієприслівник або фразеологічний діє­прислівниковий зворот стоїть перед дієслівним присудком чи відділений від нього іншими словами: Натомившися, спить дочка його рідна, у світі єдина (І. Нехода). Венера, облизня піймавши, слізки пустила із очей (І. Котляревський). І зовсім інша річ, коли він сам, позичивши в сірка очей, поспішає до тебе на берег (О. Гончар). Залитий потом, ледве переводячи духг [Юра] метався в нестямі (М. Коцюбинський).

Не відокремлюються дієприслівники й дієприслівникові звороти, якщо вони виступають як однорідні до невідокремлених обставин, виражених іншими засобами: Жінка йде по­волі і трохи зігнувшись (О. Довженко).

Вживаючи дієприслівники й дієприслівникові звороти, крім того, треба мати на увазі такі нормативні вимоги сучасної української мови:

дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, мають стосуватися того самого діяча; порушенням цієї вимоги є речення на зразок Вже смеркаючись, через велику силу доповзли вони до города (Г. Квітка-Основ'яненко). В'їжджаючи на подвір'я, на гостей загавкали собаки;

підмет повинен стояти поза дієприслівниковим зворотом; неправильно побудованим із цього погляду є, наприклад, речення Од злості Турн осатанівши, велів багаття розводить (І. Котляревський).

За бажанням автора в реченні можуть відокремлюватися обставини, що починаються прийменниками всупереч, напе­рекір, внаслідок, завдяки, залежно від, згідно з, відповідно до, у зв 'язку з, за наявності, за браком, за відсутністю, на відміну від, за згодою, на випадок і под.: Штаби й тилові бази, згідно з польовим статутом, розташовувались на певній відстані від фронту (О. Гончар). Погода, всупереч нашим побоюванням, видалася гарною.

Але обов'язково слід відокремлювати обставини з прий­менниками незважаючи на, починаючи з, кінчаючи (які подібні до дієприслівників): І я заснув нарешті, незважаючи на біль (Ю. Яновський). Та сказано йому, що князь приймає, почавши од дванадцятої години (і. Нечуй-Левицький).