Спілкування з аудиторією (публікою)

З історії красномовства ви знаєте, що основні правила спілкування з публікою (аудиторією) були сформульовані ще в стародавніх Греції та Римі. Уміння впливати словом на аудиторію допомагало у всі часи здобувати перемоги в битвах, відстоювати права людини.

Першу теорію спілкування з аудиторією створили у V ст. до н. е. сіцілійські греки в Сиракузах, найвизначнішим з яких був оратор Горгій. Вам відомі імена майстрів слова Сократа, Платона, Демосфена, Цицерона та ін. З часом ораторське мистецтво удосконалювалося, виробилися певні вимоги до виступів перед аудиторією.

Завдання виступу залежить від мети:

а) поінформувати; б) переконати; в) розважити.

До перших (інформативних) відносять звіт, лекції, доповіді. Матеріал у таких виступах розташовується за принципом: “від простого до складного”. У ньому слід дотримуватися давньоримської схеми: “Що, для чого, в який спосіб”. Щоб виступ був цікавий слухачам, треба використовувати приклади, порівняння, зіставлення, цифри, посилання на авторитети.

До виступів-переконань підходять не лише з боку впливу на розум, а й з боку впливу на почуття. Цьому сприяє правильний добір аргументів, емоційно забарвлених прикладів, логічних висновків, закликів до дій тощо.

Розважальний виступ має розвеселити людей, підняти настрій, тому у темі треба знайти комічні моменти, дещо перебільшити значення якоїсь події, включити веселі історії, дотепи, жарти, анекдоти. Але при цьому основа зберігається серйозною.

Готуватися до виступу треба заздалегідь, збирати матеріал з теми, занотовуючи його до записника, або вирізки з газет, цифрові таблиці, цитати збирати в окремий файл. Таким чином, протягом певного часу буде накопичено значний матеріал, що дасть змогу побудувати цікаву доповідь. Можна створити картотеку статей, у яких розглядається проблема, що вас цікавить: на аркуші певного формату записується тема, нижче стисло назву статті й про що в ній ідеться.

Підготовка доповіді залежить від ряду факторів: життєвого досвіду промовця, мети, місця, специфіки аудиторії тощо. Доповідь краще записати повністю і потім прочитати; але можна написати  вивчити  виголосити з пам’яті.

Але за будь-якої умови не слід виступати з доповіддю перед слухачами, доки не зберете якнайбільше матеріалу, важливого й цікавого для них. Приказка говорить: “З посудини не можна вилити більше, ніж було в неї налито”. Так і людина не може сказати більше., ніж знає.

Готуючи доповідь, слід поставити собі такі запитання:

– Чого чекає слухач від мого виступу?

– Які з їхніх проблем я допоможу розв’язати?

– Що знають слухачі з теми доповіді?

– Який загальний рівень їхньої підготовки?

– Що слід висвітлити детально?

– Про що слід сказати лише побіжно, в загальних рисах?

– Які слова, терміни слухачі не зрозуміють?

– Які тези слід підтвердити прикладами?

Відповіді на ці запитання дадуть змогу врахувати всі труднощі під час виступу з доповіддю і попередити їх.

123. Прочитайте, усно перекажіть. Дібравши цікавий матеріал з підручника української літератури чи історії, опрацюйте його відповідно до вимог, викладених у тексті вправи. Виступіть перед групою, дотримуючись вимог.

Із практичних занять курсів: «Сучасна українська мова», «Культура усного і писемного мовлення» вам відомо, що виступ складається з 3-х частин: вступу, головної частини й закінчення. Промовець повинен чітко уявляти собі, що треба сказати у вступі, що в головній частині, а що наприкінці свого виступу. При цьому важливо правильно розподілити час. Читаючи свою доповідь перед виступом, слід розподіляти час так, щоб з усього, виділеного регламентом, приблизно 10-12 % припадало на вступ, 4-5% – на закінчення, а решта (85%) – на головну частину. У доповіді повинно бути стільки пунктів, скільки промовець зможе висвітлити за відведений час повністю. У ході виступу потрібно розчленовувати текст доповіді на окремі абзаци, слідкуючи, щоб між ними були логічні переходи. Для цього добре служитимуть відповідні слова та словосполучення: через те, що; незважаючи на це; внаслідок цього; окрім того; замість того (цього); натомість; а з другого боку; з цього погляду; але в той же час; та ін.

Початок виступу дуже важливий. Залежно від того, яке враження справив доповідач у вступі, буде сприйнята вся доповідь. Перед тим, як говорити, варто зробити коротку паузу, дихання має бути глибоким, мовлення повільним, погляд спокійний і впевнений. Це дасть можливість заспокоїтися, досягти рівноваги. Треба пам’ятати, що вступ стосується слухачів, а закінчення – суті проблеми. На початку промови слід завоювати симпатії слухачів, а цього можна досягти лише знанням справи, уникненням шаблону. Доповідь починається з чогось цікавого, можливо не надто серйозного, краще всього з приємної для слухачів інформації.

При викладі головної частини доповідач має постійно стежити за тим, чи все, що він говорить, зрозуміле слухачам; викладати думки у хронологічній послідовності, але розвивати їх треба по-різному: описувати, пояснювати, доводити, розповідати.

Найцікавішою формою викладу думки є розповідь про події, учасниками яких були певні люди. Тому під час виступу треба пожвавлювати сухі твердження й описи колоритною розповіддю про якісь цікаві події, що можуть ілюструвати сказане.

Включені у доповідь пригоди, ситуації повинні бути стислими і динамічними, аргументи вагомими. При цьому промовець не має права на вираження суб’єктивної оцінки подій і фактів, лише об’єктивність дасть можливість переконати інших.

Закінчення доповіді складається з двох частин:

а) узагальнення сказаного, підсумок, логічне видокремлення головного, можливо, заклик до певних дій;

б) останні слова, звернені до слухачів (прикінцеві й останнє речення).

Слухачі запам’ятовують загальні висновки, тому закінчувати доповідь треба підведенням підсумків, що випливають із сказаного. Останні речення повинні бути виразними і переконливими.

124. Прочитайте, підготуйте коротку доповідь на загальну тему: “Вимоги до оратора”, ілюструючи власними прикладами. Схарактеризуйте особистість мовця, виходячи з вимог.